Справа: № 826/11290/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
Іменем України
23 лютого 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Зубрицькому Д.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2015 у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Інститут паперу» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,-
ПАТ «Інститут паперу» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 26.12.2014 № 183126552209.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2015 позов задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ПАТ «Інститут паперу» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПАТ «Брокбудкепітал» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 10.12.2014 № 1207/26-55-22-09/31812534, яким встановлено порушення ПАТ «Інститут паперу» вимог ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 149 913,00 грн., в тому числі за липень 2014 р. - 149 913,00 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 26.12.2014 № 183126552209, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 224 870,00 грн., в тому числі 149 913,00 грн. за основним платежем та 74957,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
За результатами первинного адміністративного оскарження Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято рішення від 13.03.2015 № 4161/10/26-15-10-05-35, яким податкове повідомлення-рішення від 26.12.2014 № 183126552209 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
За результатами повторного адміністративного оскарження Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 13.05.2015 № 10051/6/99-99-10-01-04-25, яким податкове повідомлення-рішення від 26.12.2014 № 183126552209 та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки господарські операції підтверджені первинною документацією, то вони були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ «Інститут паперу» (замовник) та ТОВ «Брокбудкепітал» (підрядник) укладено договір № 6 від 27.02.2014 на виконання ремонтних робіт. За цим договором підрядник зобов'язується своїми силами та залученими силами і засобами виконати ремонтні роботи в приміщеннях будівлі за адресою: вул. Кутузова, 18/7, а замовник зобов'язується прийняти належним чином виконані роботи і оплатити їх на умовах та в строки, які вказані в цьому договорі. Відповідно до п. 4.4.1 договору роботи виконуються відповідно до кошторисної документації.
На підтвердження виконання робіт позивачем надано суду довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2014 р. (форма КБ-3), договірну ціну (форма № 9), акт приймання виконаних будівельних робіт за липень 2014 р. (форма КБ-2в), локальні кошториси на будівельні роботи № 2-1-1, № 2-1-2.
На підтвердження оплати за виконані роботи позивачем надано суду платіжні доручення: № 46 від 09.07.2014 на суму 250 000,00 грн., № 55 від 22.07.2014 на суму 250 000,00 грн., № 54 від 09.07.2014 на суму 164 000,00 грн., № 69 від 22.07.2014 на суму 120 000,00 грн., № 70 від 25.07.2014 на суму 120 000,00 грн., № 52 від 08.07.2014 на суму 61800,00 грн., № 45 від 08.07.2014 на суму 610 200,00 грн., а також банківські виписки.
Податкові зобов'язання відображено у виданих ТОВ «Брокбудкепітал» податкових накладних: від 09.07.2014 № 91, від 25.07.2014 № 368, від 22.07.2014 № 299. Вказані податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (індексний номер 1005343 від 06.03.2013), приміщення загальною площею 8 857,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/7 належить на праві приватної власності ПрАТ «Інститут паперу».
Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з до п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).
Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договору, що надає йому право на формування податкового кредиту по господарських операціях з вищезазначеним контрагентом.
Колегія суддів звертає увагу, що на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Брокбудкепітал» було зареєстровано як юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало статус платника податку на додану вартість. Товариство здійснювало свою діяльність, зокрема, виконувало будівельні та монтажі роботи, на підставі Ліцензії серія АЕ № 289915, виданою Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.
При цьому, висновки про сумнівність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Брокбудкепітал» податковим органом були зроблені не у зв'язку з відсутністю чи неправильним складанням первинних документів або неналежним їх відображенням у бухгалтерському чи податковому обліку, а лише на підставі аналізу податкової звітності контрагента позивача.
Однак, доводи апелянта про порушення контрагентом позивача податкового законодавства є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.
У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» роз'яснено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.
Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.
Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно враховано судом першої інстанції.
Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на дані Автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, відповідно до яких встановлено відсутність у контрагента позивача умов для здійснення фінансово-господарських операцій, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цим суб'єктом договірних зобов'язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб'єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з ПАТ «Брокбудкепітал», а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з апелянта судового збору, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання позову від 19.09.2013 № 590-VII, який набрав чинності 23.10.2013) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.
З 01.09.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 № 484-VIII, яким внесено зміни до Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.
Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015) за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2015 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» становив 1 218 грн.
З позовної заяви позивача вбачається, що позивачем заявлено одну вимогу майнового характеру (визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.12.2014 № 183126552209, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 224 870,00 грн.). Отже, оспорювана сума 224 870,00 грн. Таким чином, ставка судового збору за подачу позову становила: (224 870 х 2% ) = 4 497, 4 грн.
Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015) відповідачу потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 947, 14 грн. (4 497, 4 х 110 %)
Керуючись ст. ст.. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2015 - без змін.
Стягнути з Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030001) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 4 947, 14 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
Повний текст ухвали виготовлений 29.02.2016.
.
Головуючий суддя Василенко Я.М.
Судді: Шурко О.І.
Кузьменко В. В.