24 лютого 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/2156/15
Категорія: 6.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
при секретарі Кіселик Д.С.,
за участю представника прокуратури Пашаєва Г.В. та представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держземагентства України у Миколаївській області (правонаступник - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області) та 3-ї особи ОСОБА_4 про визнання протиправним і скасування наказу, -
06.07.2015р. ОСОБА_3 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до ГУ Держземагентства у Миколаївській області (правонаступник - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області) та 3-ї особи ОСОБА_4, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ №1155-сг від 12.08.2014р., яким затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства земельної ділянки площею 45 га із земель «сільськогосподарського призначення державної власності», яка знаходиться в межах Анатолівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, та надано останньому її у власність.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він на підставі договору оренди від 17.03.2006р. користувався спірною земельною ділянкою, яку протягом 6 років використовував для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. В подальшому, в зв'язку з тим, що він (позивач) вирішив створити фермерське господарство та отримати дану земельну ділянку вже саме для ведення фермерського господарства, 30.10.2011р. вказаний вище договір оренди за взаємною згодою сторін було розірвано. Однак, у червні 2015 року йому стало відомо, що відповідач своїм наказом від 12.08.2014р. №1155-сг цю спірну земельну ділянку, на яку він претендує, з порушенням вимог чинного законодавства, надав ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства. Крім того, позивач зазначив, що дана земельна ділянка розташована частково в межах прибережної захисної смуги та взагалі не могла бути надана ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, заступник прокурора Миколаївської області І.Домущей, діючи в інтересах Державної інспекції сільського господарства України в Миколаївській області, 10.12.2015р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови було грубо порушено норми процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.07.2015р. зі змінами, внесеними ухвалою від 19.11.2015р. про виправлення описки та закрити провадження по даній справі.
Позивач та його представник вказане вище судове рішення суду 1-ї інстанції в апеляційному порядку не оскаржили.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник прокуратури апеляційну скаргу підтримав.
Представник позивача в судовому засіданні суду 2-ї інстанції з апеляційною скаргою заступника прокурора не погодився та просив залишити оскаржувану постанову суду, якою було відмовлено позивачу у задоволенні його позову, без змін.
3-я особа ОСОБА_4, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання суду апеляційної інстанції не прибув та надіслав свої письмові заперечення, зі змісту яких вбачається, що останній також з доводами апеляційної скарги прокурора не згоден та просить оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх належних підстав для її часткового задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
17.03.2006р. між позивачем ОСОБА_3 та Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області, на виконання розпорядження №41 від 19.01.2006р., було укладено договір оренди земельної ділянки із земель запасу, що розташована в межах території Анатолійської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
З 17.03.2006р. по 31.10.2011р. позивач ОСОБА_3 користувався вказаною земельною ділянкою (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 45га та використовував її для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
31.10.2011р. зазначений вище договір оренди було розірвано за взаємною угодою сторін та за актом приймання-передачі від 31.10.2011р. позивач повернув цю земельну ділянку власнику - Березанській РДА Миколаївської області.
12.08.2014р. ГУ Держземагентства України у Миколаївській області своїм наказом №1155-сг затвердило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надало ОСОБА_4 цю земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2) площею 45,00 га пасовищ у власність для ведення фермерського господарства.
Не погоджуюсь з зазначеними діями та рішенням відповідача, позивач оскаржив їх до суду.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно з правомірності спірного наказу відповідача.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може повністю погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх необгрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до змісту ст.ст.1,78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній і державній власності та є, в свою чергу, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною Держави.
Згідно із приписами ст.ст.3,4 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до положень ч.4 ст.122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи (яким в даному випадку є відповідач - ГУ Держземагенство (правонаступник - Держгеокадастр) України в Миколаївській області) передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч.8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
При цьому, землями сільськогосподарського призначення, згідно із ст.22 ЗК України, визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Так, як встановлено ч.2 ст.123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У такому клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення, а також додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Разом з тим, слід зазначити, що з метою визначення правових, економічних та соціальних засад створення та діяльності фермерських господарств, як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян, у галузі сільського господарства України, було прийнято Закон України «Про фермерське господарство» №973, завданням якого, серед іншого, є забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
Як слідує з положень ст.2 Закону України «Про фермерське господарство» відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Таким чином, з системного аналізу вищезазначених норм діючого законодавства видно, що усі питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності для створення фермерських господарств безпосередньо регулюється не тільки Земельним кодексом України, але і Законом України «Про фермерське господарство» №973, який, в свою чергу, безпосередньо визначає і регулює особливості, підстави та порядок набуття прав на землю для ведення фермерського господарства.
Як встановлено судом апеляційної інстанції з матеріалів справи, 12.08.2014р. ГУ Держземагентства України у Миколаївській області своїм наказом №1155-сг затвердило проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність та відповідно, надало 3-й особі - ОСОБА_4 у власність для ведення фермерського господарства цю земельну ділянку площею 45,00 га, частина якої входить в межі прибережної захисної смуги Тилігульського лиману.
В подальшому, як встановлено по справі, на підставі вказаного вище наказу №1155-сг від 12.08.2014р. ОСОБА_4 було видано відповідне свідоцтво про право власності на цю земельну ділянку.
Розглядаючи дану справу по суті та приймаючи оскаржувану постанову, суд 1-ї інстанції виходив з правомірності спірного наказу відповідача, необґрунтованості позовних вимог позивача, а також з того, що ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки цей спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте, з такою позицією суду 1-ї інстанції судова колегія погодитися не може, оскільки остання не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, так як в даному випадку, позивач, бажаючи захистити своє нібито порушене право користування спірною земельною ділянкою, фактично оспорює право власності 3-ї особи на цю земельну ділянку шляхом оскарження наказу, як правового акту індивідуальної дії одноразового застосування, який, в свою чергу, його взагалі не стосується.
Так, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом), компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.3 КАСУ).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
За змістом положень ч.4 ст.122 ЗК України, Головне управління Держземагенства (правонаступник - Держгеокадастру) України в Миколаївській області при здійсненні повноважень, пов'язаних з передачею земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність (оренду чи інше користування) є рівноправним суб'єктом земельних відносин та вільне у виборі суб'єкта щодо надання йому права власності на таку земельну ділянку в порядку, встановленому законом, оскільки при цьому, останнє, в даному випадку, не здійснює владних управлінських функцій.
Враховуючи наведене, суд 1-ї інстанції дійшов помилкового висновку, що даний позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі права власності щодо неї, може бути розглянуто за правилами КАС України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення (наказу) про передачу земельних ділянок у власність (т.б. ненормативного акту одноразового застосування, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
При цьому, необхідно звернути увагу на те, що аналогічна правова позиція з цього питання в останній час була вже неодноразово була висловлена як Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 20.01.2015р. (справа №К/800/46351/14), від 24.09.2015р. (справа №К/800/12160/15), так і Верховним судом України, зокрема, в ухвалі від 11.11.2014р. (справа №21-493а-14), а також в постановах від 09.12.2014р., 17.02.2015р., 24.02.2015р., 07.07.2015р., 06.10.2015р.
Отже, за таких обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що позов ОСОБА_3 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і, відповідно, повинен розглядатися виключно в порядку цивільного судочинства, тобто за правилами ЦПК України.
Одночасно слід зазначити, що саме в порядку цивільного судочинства Березанським районним судом Миколаївської області в даний момент і розглядається аналогічний позов прокурора Березанського району до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та 3-х осіб - Березанського РУЮ та ОСОБА_4 про скасування наказів (в т.ч. і спірного №1155-сг) та свідоцтва про право власності, повернення спірної земельної ділянки у державну власність (ц/справа №469/1059/15ц).
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.157 КАС України, суд закриває провадження у справі - якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
А згідно із ч.1 ст.203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Таким чином, судова колегія, відповідно до ст.203 КАС України, вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати постанову суду 1-ї інстанції та закрити провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України.
Окрім того, судова колегія, враховуючи ухвалу від 15.01.2016р. про відстрочку сплати судового збору та керуючись вимогами ст.94 КАС України і ст.4 Закону України «Про судовий збір», вважає за необхідне стягнути з апелянта на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 80,39 грн. (т.б. 73,08 х 110%).
Керуючись ст.ст.94, 98, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області - задовольнити частково.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року -скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ГУ Держземагентства України у Миколаївській області та 3-ї особи ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування наказу №1155-сг від 12.08.2014р. - закрити.
Роз'яснити позивачу його право на звернення із аналогічним позовом до загального суду в порядку цивільного судочинства.
Стягнути з Прокуратури Миколаївської області на користь Державного бюджету України судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 80,39 грн.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко