"23" лютого 2016 р. Справа № 922/5514/15
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.
при секретарі - Кохан Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з"явився.
відповідача ОСОБА_1, за довіреністю №2-зс від 18.12.2015 року.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕА -Україна" (вх. № 5671 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 17 листопада 2015 року по справі №922/5514/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕА - Україна", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "КАДМ", м. Харків
про стягнення коштів,-
Рішенням господарського суду Харківської області від 17.11.2015 року по справі №922/5514/15 (суддя Присяжнюк О.О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ГЕА - Україна" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2015 року по справі №922/5514/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "КАДМ" надало відзив, у якому проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення прийнято при повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, із дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для його скасування.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.
Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕА - Україна" (продавець - позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "КАДМ" (покупець - відповідач у справі) був укладений договір поставки №19.07.12, відповідно п. 1.1. якого продавець зобов'язується придбати і поставити вентиляційне обладнання (далі - обладнання) на умовах і в термін, визначені цим договором, а покупець - прийняти його і сплатити на умовах і в термін, визначений цим договором.
У відповідності до пункту 4.1 договору загальна вартість обладнання, що поставляється за даним договором складає 3075157,68 грн.
Сторони погодили у пункті 4.2 договору, що в зв'язку з тим, що частина імпортної складової є майже всією сумою договору, загальна сума даного договору підлягає зміні при врахуванні зміни курсу ЄВРО, встановленого НБУ. Такий перерахунок виконується, якщо курс ЄВРО змінився більш ніж на 2,0 % за період від дати підписання даного договору до дати над ходження коштів, згідно п. 6.2 на розрахунковий рахунок продавця.
Одночасно, контрагентами, на виконання умов договору, було погоджено та підписано сертифікацію (доповнення до договору), відповідно до якої зобов'язані сторони узгодили модель, кількість товару та ціну. Дана специфікація є невід'ємною частиною договору.
В рамках укладеного між сторонами договору Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕА-Україна" поставлено, а відповідачем отримано обумовлене умовами договору обладнання, що підтверджується первинною документацією, як-то накладними на товар та довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей.
Позивач з посиланням на пункт 4.2 договору просить стягнути з відповідача вартість обладнання з урахуванням зміни курсу ЄВРО по відношенню до суми договору в розмірі 113613, 24 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі договору поставки.
Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції жодна із сторін не заперечувала щодо укладення договору поставки.
За приписами статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 189 Господарського кодексу України передбачено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України і урахуванням особливостей передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 2 ст. 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» передбачено, що ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною та постановами Кабінету Міністрів України.
Статті 524 Цивільного кодексу України та ст. 198 Господарського кодексу України визначають, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Згідно і ч. 2 сі. 524 Цивільною кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частиною 2 ст. 533 Цивільного кодекс) України встановлено, що якщо у зобов'язанні визначено і грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 04 липня 2011 року по справі №3-62гс11).
Сторони погодили у пункті 4.2 договору, що в зв'язку з тим, що частина імпортної складової є майже всією сумою договору, загальна сума даного договору підлягає зміні при врахуванні зміни курсу ЄВРО, встановленого НБУ. Такий перерахунок виконується, якщо курс ЄВРО змінився більш ніж на 2,0 % за період від дати підписання даного договору до дати над ходження коштів, згідно п. 6.2 на розрахунковий рахунок продавця.
При цьому, слід зазначити, що передбачене в пункті 4.2 право коригування загальної суми договору за своєю правовою природою є курсовою різницею між національною та іноземною валютою (євро) за період з дати підписання даного договору до дати над ходження коштів.
Згідно з п. 4 Наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000 № 193 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах. При цьому, валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.
Право на стягнення курсової різниці зумовлене тим, що валютні розрахунки унеможливлюють урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, бо офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Приписами ст. 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
При цьому, згідно вимог статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Даний припис узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-145-цс/14 від 24.09.2014 та рекомендаціями Пленуму Вищого господарського суду України, викладеної у п. 8 постанови № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Норми чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
В листі від 21.12.2007 р. N 9563 Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва "Щодо визначення поняття "умовна одиниця" зазначено, сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.
Проте, з наданої до матеріалів справи копії договору поставки вбачається, що сторонами не було визначено грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Так, приписами розділу 6 договору сторони визначили, що оплата поставленого товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.
Крім того, на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі специфікацій та накладних на товар (а. с. 12-29, том 1) достеменно встановлено, що грошові зобов'язання сторін в договорі обумовлені в гривневому еквіваленті. Матеріали справи не містять жодного іншого доказу, який би підтверджував узгодження ціни за поставлене обладнання в іноземній валюті.
Тобто, ціна у договорі контрагентами виражена в гривні без прив'язки до еквівалента в іноземній валюті.
Отже, господарська операція проведена між сторонами є поставкою, в якій ціна товару визначена як зазвичай у національній валюті України, а отже у разі прострочення оплати застосовуються загальні правила ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо обов'язку боржника на вимогу кредитора компенсувати інфляційні втрати.
Проте, за матеріалами справи встановлено, що відповідач вчасно та в повному обсязі сплачував позивачу грошові кошти за кожну партію поставленого обладнання. Даний факт підтверджує позивач.
Крім того, відсутні та позивачем не надані докази того, що купівля товару, визначеного умовами договору, здійснювалася за валютні розрахунки.
Також колегія суддів відзначає, що розрахунок позивачем суми доплат зв'язку зі зміною курсу Євро був здійснений поза умовами договору, оскільки відсутні відомості із офіційного сайту Національного Банку України щодо коливання курсу Євро по відношенню до національної валюти України.
Крім того, колегія суддів зазначає, що договір не містить формули, за якою здійснюється розрахунок розміру платежу за партію поставленого обладнання, скоригованої на суму курсової різниці.
Згідно статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актами цивільного законодавства.
З урахуванням наведеного, враховуючи, що у відповідача відсутня будь-яка заборгованість по договору, документи, які підтверджують вартість поставленого товару визначають ціну товару лише в гривнях, виходячи із принципів розумності і справедливості, рівності у захисті прав боржника і кредитора у зобов'язанні, відсутні законодавчі приписи щодо стягнення курсової різниці в розмірі 113613,24 грн.
Застосування судом першої інстанції позовної давності до спірних правовідносин є безпідставним і колегією суддів до уваги не приймається з наступних підстав.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до пункту 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права (у разі його порушення, невизнання або оспорення) та інтересу, який суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За відсутності порушеного суб'єктивного права чи інтересу або ж відсутності самого суб'єктивного права позовна давність застосовуватись не може.
Як вказав Верховний Суд України в ухвалі від 16.04.2008 року право, яке не порушене, позовною давністю не захищається.
Враховуючи, що колегія суддів встановила відсутність порушеного права позивача, відповідно - відсутні підстави для застосування позовної давності.
Оцінюючи необхідність скасування рішення місцевого господарського суду, винесеного з підстав, які колегія суддів вважає хибними, колегія суддів зазначає, що у абзаці 6 пункту 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 07.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначено про те, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.
Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, але з інших підстав, то колегія суддів, опираючись на цитоване вище роз'яснення ВГСУ, залишає оскаржуване рішення без змін.
Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕА-Україна» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2015 року по справі №922/5514/15 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Білецька А.М.