04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"22" лютого 2016 р. Справа№ 910/24464/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів: Рябухи В.І.
Калатай Н.Ф.
за участю представників сторін:
від позивача: Яковіщук Я.М. - представник, дов. № 03-Д від 04.01.2015;
від відповідача: Бірюк І.В. - представник, дов. № 23 від 18.01.2016;
Рубанчук Н.С. - представник, дов. 461 від 24.11.2015;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко"
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2015
у справі № 910/24464/15 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко"
про стягнення 52 736,06 грн.
На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судових засіданнях 27.01.2016 та 17.02.2016 оголошувались перерви у розгляді апеляційної скарги у справі № 910/24464/15 до 17.02.2016 та 22.02.2016, відповідно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2015 у справі № 910/24464/15 позовні вимоги задоволено; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 46 140,91 грн., 3% річних у сумі 885,56 грн., інфляційні втрати у сумі 5 709,59 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 218,00 грн.
Рішення мотивоване тим, що факт надання у період з 21.10.2013 по 25.07.2014 позивачем відповідачу послуг по централізованому опаленню, постачанню холодної та гарячої води і водовідведенню та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань, в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг, підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, в частині стягнення основного боргу в сумі 46 140,91 грн.; оскільки мало місце прострочення грошового зобов'язання, позовні вимоги, в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 885,56 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5 709,59 грн. за весь період прострочення виконання зобов'язання, також обґрунтовані та підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2015 у справі № 910/24464/15 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильного застосування норм процесуального права та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник вважає, що розгляд справи № 910/24464/15 про стягнення заборгованості за договором, до вирішення питання його недійсності не був можливим, тому подав відповідне клопотання про зупинення провадження, проте таке клопотання залишено судом без задоволення, що, на думку скаржника, є порушенням статті 79 ГПК України.
Скаржник вказує на те, що ні позивач, всупереч статті 33 ГПК України, не надав відповідних пояснень, ні суд, всупереч ч. 2 ст. 82 ГПК України, не з'ясував того, за які періоди та в яких обсягах та за які саме надані послуги виникла заборгованість; позивач не надав жодних належним чином оформлених розрахунків щодо підтвердження факту надання послуг; суд, не пославшись на жодні докази, як і не зробив цього і позивач, встановив факти прострочення зобов'язання, не зазначивши періоду, за який виникла заборгованість, не зазначивши періоду нарахування.
Скаржник зазначає, що факт надсилання будь-яких рахунків зі сторони позивача не доведений; що в матеріалах справи є акт звіряння взаємних розрахунків, підписаний сторонами 31.05.2015, в якому господарські операції і, відповідно, заборгованість не відображені. Враховуючи відсутність доказів виставлення рахунків зі сторони позивача та підписаного зі сторони позивача акту звіряння, відповідач дійшов висновку, що станом на 31.05.2015 відповідні спірні господарські операції в обліку у позивача не відображались; позивач не повідомляв відповідача про таку заборгованість, тому обов'язку оплати і прострочення виконання зобов'язання не виникало, відтак і відповідного прострочення боржника не виникало в силу положення ч. 4 ст. 612 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на те, що позивачем на виконання договору № ДЕ-129 від 09.10.2013 протягом 2013-2014р.р. були виставлені рахунки на оплату спожитих комунальних послуг; часткові оплати відповідача, в сумі виставлених у рахунках на оплати комунальних послуг, свідчить про отримання відповідачем рахунків протягом спірного періоду.
27.01.2016 відповідачем у судовому засіданні подано додаткове обґрунтування до апеляційної скарги, у якому останній повідомив, що на момент укладення договору № ДЕ-129, у нежитлових приміщеннях, що орендуються відповідачем, наявний засіб обліку, а саме - лічильник води одноструменевий крильчастий ETR-UA, № 201104000692, пломба № 0254661, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме копією паспорту на даний лічильник та наряду замовлення від 19.04.2012 на надання позивачем послуг з постановки на облік та опломбування квартирних приладів обліку води (додатки до позовної заяви), таким чином, плата за користування холодною водою згідно із договором повинна була здійснюватись на підставі показників лічильника холодної води, покази якого повинен був знімати представник позивача у присутності представника відповідача, що не здійснювалось; табуляграми, що долучені до позовної заяви, стосуються іншого договору, а саме договору № 8242071 від 01.10.2003 та не є додатками до договору № ДЕ-129 про надання централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення від 09.10.2013; судом першої інстанції взято до уваги рахунки, долучені до позовної заяви від жовтня 2013р. по липень 2014р., згідно із якими позивач надавав послуги по водопостачанню холодної, гарячої води та тепла в періоди з квітня 2013р. по липень 2014р., які в свою чергу відповідачем отримано не було (відсутні докази вручення); згідно із актом готовності до опалювального сезону від 03.12.2013 було встановлено, що реконструйований об'єкт готовий до опалювального сезону 2013-2014р.р., у зв'язку із чим 25.12.2013 між ПАТ "Київенерго" та відповідачем був укладений договір № 8242194, відповідно до п. 1.1 додатку № 1 вказаного договору, постачальник відпускає споживачу теплову енергію в гарячій воді на опалення та вентиляцію в чітко визначених розмірах; відповідно до п. 2 додатку № 4 до договору оплата здійснюється до початку розрахункового періоду (місяця); відповідно до актів приймання-передавання товарної продукції № 12/2013-8242194 від 31.12.2013 (спожиту теплову енергію за грудень 2013р.), № 01/2014-8242194 від 31.01.2014 (спожиту теплову енергію за січень 2014р.), № 02/2014-8242194 від 28.02.2014 (спожиту теплову енергію за лютий 2014р.) відповідач оплатив в повному обсязі безпосередньо ПАТ "Київенерго"; з грудня 2013р. оплата за постачання холодної води здійснюється відповідачу безпосередньо ПАТ "АК "Київводоканал", що також дає підстави вважати, що сума боргу не відповідає заявленій позивачем.
До зазначеного додаткового обґрунтування скаржником додані додаткові докази, які не були надані до суду першої інстанції, а саме: копії актів приймання-передавання товарної продукції № 12/2013-8242194 від 31.12.2013, № 01/2014-8242194 від 31.01.2014, № 02/2014-8242194 від 28.02.2014, договору № 8242194 від 25.12.2013, укладеного з ПАТ "Київенерго" на постачання теплової енергії у гарячій воді із додатками, копія акта № 08/12-16-142 від 10.02.2014 здійснення заходу з державного енергетичного нагляду (контролю).
Згідно із ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд, розглянувши додаткові докази, додані скаржником до додаткового обґрунтування до апеляційної скарги, зазначає, що скаржником не надано обґрунтування неможливості подання додаткових доказів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, у порушення вимог ст. 101 ГПК України, тому додаткові докази не приймаються судом апеляційної інстанції.
05.02.2016 від позивача через відділ документального забезпечення суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач вказав на те, що договір № 8242194 від 25.12.2013 на постачання теплової енергії у гарячій воді, укладений між ПАТ "Київенерго" та відповідачем, не був наданий відповідачем у суді першої інстанції, проте, при визначенні заборгованості за надані комунальні послуги, нарахування позивачем за надані послуги з опалення та гарячого водопостачання здійснювалось по листопад 2013р., включно, тобто, починаючи з грудня 2013р. позивач надавав відповідачу рахунки на оплату тільки за надані послуги з холодного водопостачання, що і було досліджено і враховано судом першої інстанції при прийнятті рішення; загальні витрати холодної води на місяць (62 куб.м) визначені в орієнтованому розрахунку витрат холодного водопостачання по власнику (орендарю) нежитлового приміщення до договору № ДЕ-129 від 09.10.2013, що погоджені та підписані як позивачем, так і відповідачем, вказаний розрахунок наданий позивачем, як додаток до позовної заяви; даний договір № ДЕ-129 є чинним та рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2016 у справі № 910/29135/15 відмовлено в позові відповідача до позивача про визнання договору № ДЕ-129 від 09.10.2013 недійсним.
Розглянувши апеляційну скаргу із додатковим обґрунтуванням, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 52 736,16 грн., із них основного боргу - 46 140,91 грн., сума інфляційних втрат 5 709,59 грн., 3% річних - 885,56 грн.; судового збору.
Як вбачається із матеріалів справи, 09.10.2013 між позивачем та відповідачем укладено договір № ДЕ-129 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, відповідно до п. 1.1 якого, позивач, за договором виконавець, зобов'язується своєчасно надавати відповідачу, за договором споживачу, відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а відповідач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.
Згідно із п.п. 2.1, 2.2 договору № ДЕ-129 плата за надані послуги за наявності засобів обліку справляється за їх показаннями згідно із пунктами 10-14 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а у разі його відсутності або несправності за нормативами (нормами) споживання; нарахування за спожиті послуги проводиться згідно із табуляграмами ПАТ "АК "Київводоканал" і ПАТ "Київенерго" за тарифами, які затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, чинними у період споживання послуг.
Відповідно до орієнтованого розрахунку витрат холодного водопостачання по власнику (орендарю) нежитлового приміщення до договору № ДЕ-129 від 09.10.2013 ТОВ "Еко" м. Київ, вул. О.Теліги, 15 сторонами погоджено розміри витрат холодного водопостачання.
Виконання позивачем своїх зобов'язань за договором № ДЕ-129 за період з липня 2013р. по червень 2014р. підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договору № 8242071 від 01.10.2003, укладеного між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" та ЖЕКом-1014 Шевченківського УЖГ на постачання теплової енергії у гарячій воді, договору № 05618/2-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 20.04.2005, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" та Комунальним підприємством Управлінням житлового господарства Шевченківського району; табуляграмами ПАТ "Київенерго" та ПАТ "АК "Київводоканал" (обліковими картками, розшифровками рахунків абонента) (а.с. 100-107).
Згідно із п.п. 3.1, 3.2 договору № ДЕ-129 розрахунковим періодом є календарний місяць; у разі застосування щомісячної системи оплати послуг, платежі вносяться не пізніше 25 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Відповідно до п. 4.2.1 договору № ДЕ-129 відповідач зобов'язаний оплачувати послуги в установлений договором строк.
В п.п. 9.1, 9.2 договору № ДЕ-129 сторони погодили, що цей договір укладається на 1 рік і набирає чинності з дня його укладення; договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду; відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони погодили, що умови цього договору застосовуються до відносин, які виникли до моменту його укладення, з 12 квітня 2013р.
Як вказує позивач у позовній заяві, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № ДЕ-129, у останнього утворилась заборгованість за надані позивачем послуги за період з липня 2013р. по червень 2014р. у розмірі 46 140,91 грн.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Приписами ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У претензії від 16.07.2015 позивач повідомив відповідачу про те, що на дату видачі претензії у відповідача існує непогашена заборгованість за комунальні послуги в розмірі 46 140,90 грн. та просив невідкладно сплатити всю суму заборгованості за комунальні послуги.
Зазначена претензія із додатками: рахунками на сплату та актом звірки взаєморозрахунків, надіслана відповідачу, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 75).
Відповіді на претензію позивача від 16.07.2015 та доказів відсутності заборгованості перед позивачем, відповідачем не надано.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).
Доказів того, що позивачем надані послуги за договором № ДЕ-129 не належним чином, наявності зауважень до наданих позивачем послуг за договором № ДЕ-129 та відсутності заборгованості перед позивачем, відповідачем не надано.
Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення 46 140,91 грн. основного боргу є такою, що відповідає нормам законодавства та підтверджена матеріалами справи.
Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1. ст. 216 ГК України порушення стороною зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, здійснивши перерахунок сум інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що суми інфляційних втрат у розмірі 5 709,59 грн. та 3% річних у розмірі 885,56 грн., є правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.
Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Оскільки в розрахунках позивача (а.с. 73, 115) вказано, що сума основного боргу відповідача складається із заборгованості за надані послуги з опалення, холодного та гарячого водопостачання, зазначені розміри застосованих тарифів, обсяги споживання, період надання послуг: липень 2013р. - червень 2014р., то позивачем надано повну інформацію про періоди та розміри заборгованості.
Скаржник, будучи стороною за договором № ДЕ-129, не надав контррозрахунку.
Позивачем до матеріалів справи надано копії рахунків на оплату послуг згідно із договором № ДЕ-129 (а.с. 85-99).
У претензії від 16.07.2015 позивачем зазначено, зокрема, про надсилання відповідачу рахунків на оплату комунальних послуг та додатково, надіслані відповідачу рахунки разом із претензією.
Умовами договору № ДЕ-129 не поставлено обов'язок відповідача оплатити надані послуги у залежність від одержання рахунку.
Також сторонами договору № ДЕ-129 не передбачено порядок оформлення передання рахунку відповідачу, отже, передання позивачем відповідачу рахунків є можливим у будь-яких спосіб, в тому числі надсилання поштою простим відправленням. У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач звертався до позивача із вимогою надати рахунки.
Таким чином, відповідачем не доведено того, що ним рахунки не одержані, і така обставина перешкодила здійснити оплату наданих послуг.
Як вбачається із розрахунків позивача, останнім нарахована плата за надані послуги з опалення, гаряче водопостачання за період по листопад 2013р. тобто до початку періоду, зазначеного скаржником, у якому останньому надавались послуги ПАТ "Київенерго".
Скаржником не надано доказів того, що залишення судом першої інстанції клопотання про зупинення провадження у даній справі без задоволення призвело до прийняття неправильного рішення. При цьому слід зазначити, що відповідно до ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Заперечення скаржника щодо недоведеності розміру послуг голослівне.
Як вже зазначалось, сторонами погоджено орієнтовний розрахунок витрат холодного водопостачання до договору № ДЕ-129.
Згідно із п. 14 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів; показання квартирних засобів обліку знімаються споживачем щомісяця.
Як свідчить п. 1.2 договору № ДЕ-129 відповідач є орендарем нежитлових приміщень групи приміщень з №№ 69, 70, 71 (в літ. А) за адресою: м. Київ, вул. Теліги Олени, 15 загальною площею 1 281,60 кв.м, опалювальна площа 622,6 на підставі договору оренди № 12/04-КТ-13 від 12.04.2013.
Докази того, що відповідачем надсилались позивачу показання квартирних засобів обліку, у матеріалах справи відсутні.
У матеріалах справи є наявною копія акту звірки взаєморозрахунків між сторонами за договорами 51, вул. Ольжича, 14 та вул. Олени Теліги, 15, відповідно до відомостей якого, станом на 01.05.2015 заборгованість відсутня.
Однак, акт звіряння розрахунків між сторонами не має силу доказу відсутності заборгованості, а факти надання послуг та їх оплати повинні підтверджуватись первинними документами, засвідчуючими вчинення конкретної дії, як-от надання послуги, здійснення платежу.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що позивач не погоджується із даними зазначеного акту звірки щодо виконання договору № ДЕ-129, про що свідчать акти звірки, підписані лише позивачем (а.с. 84, 117, 161).
У запереченнях на відзив, наданих суду першої інстанції (а.с. 158), позивачем вказано про те, що долучений відповідачем до матеріалів справи акт звірки станом на 01.05.2015 підписаний сторонами по приміщенню по вул. Ольжича, 14 за договором № 51 від 01.04.2007 і цей акт звірки не стосується предмету спору.
Апеляційний господарський суд не вбачає неправильного застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права.
Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2015 у справі № 910/24464/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" залишити без задоволення.
2. Справу № 910/24464/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Повний текст постанови складено 01.03.2016.
Головуючий суддя Л.М. Ропій
Судді В.І. Рябуха
Н.Ф. Калатай