донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
01.03.2016р. справа №908/42/13-г
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_5 (за довіреністю від 12.01.2016р.);
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м. Київ
на рішення господарського суду Запорізької області
від18.01.2016р. (повний текст підписано 29.01.2016р.)
по справі№ 908/42/13-г (суддя Азізбекян Т.А.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест», м. Запоріжжя
простягнення 629 080, 95грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м. Київ (Позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест», м. Запоріжжя про стягнення суми заборгованості за договором фінансового лізингу № 1810L10/00 від 25.06.2010р. в сумі 629 080,95 грн., з яких: 588 746, 95 грн. - сума заборгованості за лізинговими платежами, 8 488, 78 грн. - 3% річних за час прострочення, 31 845, 22 грн. - неустойка за прострочення виконання зобов'язання.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.02.2013р. по справі №908/42/13-г (а.с.а.с.52-54т.1) вказані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м.Київ були задоволені у повному обсязі.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест», м. Запоріжжя, не погодившись з прийнятим рішенням, звернулось з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Запорізької області та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 06.03.2013р. було порушено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест», м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.02.2013р. по справі №908/42/13-г та призначено судове засідання на 02.04.2013р. з подальшим відкладенням на 23.04.2013р.
У зв'язку із надходженням заяви Відповідача про зупинення провадження у справі №908/42/13-г до розгляду Господарським судом м. Києва пов'язаної справи №910/763/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» м. Київ про визнання недійсними підпунктів 7.2.1, 7.2.2, 7.2.2.2 пункту 7.2, пунктів 7.4, 7.6, 7.8 розділу 7 договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р. та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» м. Київ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» м. Запоріжжя 1928933,48грн., ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2013р. апеляційне провадження у справі №908/42/13-г було зупинено.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.10.2013р. у справі 910/763/13 позовні вимоги Позивача були задоволені у повному обсязі, визнано недійсним договір фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р. та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» м. Київ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» м. Запоріжжя грошові кошти у розмірі 1928933,48грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» м. Київ було задоволено частково, рішення Господарського суду м. Києва від 21.10.2013р. змінено, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» задоволені частково, стягнуто з Відповідача грошові кошти в сумі 1564570,65грн., в іншій частині рішення першої інстанції було залишено без змін.
Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, Відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг») звернувся до Вищого господарського суду України, постановою якого від 14.07.2014р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014р. було залишено без змін.
Між тим, постановою Верховного суду України від 07.10.2014р., постанову Вищого господарського суду України від 14.07.2014р. у справі №910/763/13 було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2014р. (а.с.а.с.58-65 т.1) з урахуванням позиції викладеної в постанові Верховного суду України від 07.10.2014р., в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» м. Київ було відмовлено у повному обсязі.
Таким чином, у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької області та на підставі Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведення антитерористичної операції» та розпорядження голови Вищого господарського суду України №28-р від 02.09.2014р., ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2015р. було поновлено апеляційне провадження по справі №908/42/13-г.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.04.2015р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест», м. Запоріжжя було залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 15.02.2013р. по справі №908/42/13-г - без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.09.2015р. по справі №908/42/13-г (а.с.а.с.52-56 т.2) вказану постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.04.2015р. було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області із вказівками встановити період, за який стягується заборгованість у даному провадженні; встановити, коли був припинений договір фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р. та в залежності від цього дослідити, які складові входять до переліку лізингових платежів, заявлених до стягнення з Відповідача з урахуванням позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2013р. по справі №7/5005/2240/2012 (а.с.170-172 т.1).
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.10.2015р. справа №908/42/13-г була прийнята до нового розгляду.
В ході розгляду справи Позивач своєю заявою від 11.01.2016р. (а.с.117-119 т.2) збільшив розмір позовних вимог, остаточно вимагаючи з Відповідача стягнення 1 152 318,01 грн., з яких: 588 746,95грн. - заборгованості зі сплати лізингових платежів, 57 100, 39грн. - 3% річних, 31 845,22грн. - неустойка за прострочення виконання зобов'язання; 471 125, 45грн. - інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.01.2016р. у справі № 908/42/13-г у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» було відмовлено у повному обсязі.
Рішення місцевого господарського суду було вмотивовано встановленням факту розірвання договору фінансового лізингу, що є наслідком відсутності у Позивача обов'язку надати предмет лізингу у власність Відповідача у майбутньому, а отже і права на відшкодування його вартості та доведеністю факту погашення Відповідачем комісії у розмірі 364 362,83грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», не погодившись з прийнятим рішенням, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Підставою для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення судом норм процесуального права, оскільки Відповідачем у судовому засіданні не було спростовано факт наявності заборгованості зі сплати лізингових платежів, який місцевим суд, всупереч відсутності доказів в матеріалах справи визнав встановленим, а також визнання судом встановленими обставин, викладених у рішенні суду, яке в подальшому було скасовано за результатами касаційного перегляду та відступлення судом від позиції Верховного суду України щодо наслідків розірвання договору. Окрім того, апелянт зазначає, що вимога повернути предмет лізингу є правовим наслідком, що настав з вини Відповідача та є заходом відповідальності, який, в свою чергу, не звільняє Відповідача від виконання грошового зобов'язання перед Позивачем.
За результатами автоматизованого розподілу справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Попков Д.О. та суддів Радіонова О.О. і ОСОБА_3
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016р. було порушено апеляційне провадження із призначенням розгляду скарги на 01.03.2016р. об 11.30.
Фіксація судового засідання апеляційної інстанції здійснювалась за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.
Представник Скаржника у судовому засіданні 01.03.2016р. підтримав вимоги апеляційної скарги з урахуванням доводів, викладених у наданих доповненнях до неї від 11.02.2016р. (а.с.а.с.32, 33 т.3).
Представники Відповідача у судове засідання 01.03.2016р. не з'явився, надавши клопотання про його відкладання через участь представника в іншому судовому засіданні (а.с.а.с.40, 41 т.3), яке судової колегію відхилено, оскільки: участь представника не визнавалась обов'язковою, Відповідач був заздалегідь (а.с.39 т.3) належним чином повідомлений про судовий розгляд та не був обмежений у забезпеченні в порядку ст.28 Господарського процесуального кодексу України представництва своїх інтересів будь-якою іншою особою, наявних у справі матеріалів цілком достатньо для правової оцінки переглядуваного рішення.
Відповідно до ч.2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як було встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, 25.06.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (Лізінгодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» (Лізінгоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 1810L10/00 (а.с.а.с.27-41 т.1), відповідно до п.1.1 Загальних умов якого Лізінгодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених в договорі фінансового лізингу, зокрема у додатку № 1 до договору фінансового лізингу) та передати предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором з урахуванням того, що продавець був обраний Лізингоодержувачем. Ціна предмету лізингу визначається в договорі фінансового лізингу. У випадку зміни курсу долара США / Євро до гривні на день підписання акту приймання передачі ціна предмета лізингу на вимогу Лізингодавця підлягає перерахунку.
Специфікацією до договору (Додаток №1 - а.с.25 т.1) сторони узгодили, що предметом лізингу є роторний комбайн MF9795 FORTIA.
Відповідно до Спеціальних умов фінансового лізингу (а.с.23 т.1) ціна предмету лізингу становить еквівалент 340 000,00 доларів США, що на день укладення договору становить 2 689 196,00грн.
На виконання умов договору, 25.06.2010р., між Товариством з обмеженою відповідальністю «Амако Україна» (Продавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (Лізінгодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» (Лізінгоодержувач) був укладений договір купівлі-продажу №1810L10/00-LD/PC (а.с.а.с.42-46 т.1), відповідно до п.1.1 якого Продавець зобов'язаний продати, а Лізингодавець зобов'язаний купити для подальшої передачі у фінансовий лізинг Лізингоодержувачу (відповідно до договору фінансового лізингу № 1810L10/00 від 25.06.2010р.): роторний комбайн MF 9795 FORTIA 1 (одна) шт., що також відображено у специфікації (а.с.47 т.1)
За умовами п.3.3 договору лізингу, Лізінгоодержувач зобов'язаний оглянути предмет лізингу на власний ризик та за власний рахунок протягом 3 робочих днів з дати поставки та в місці поставки. За результати огляду, сторони підписують акт.
На виконання умов п.3.3 договору лізингу, 16.07.2010р. сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі предмету лізингу (а.с.49 т.1)
Згідно з п.2.1 договору лізингу, строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену у додатку № 2 до договору фінансового лізингу, якщо інше не передбачено умовами договору фінансового лізингу. Лізінгоодержувач не має права односторонньо розірвати договір до закінчення строку.
Відповідно до п.п.4.1, 4.2 договору з дати підписання акту приймання передачі Лізингоодержувач має право користуватися предметом лізингу згідно з його звичайним призначенням. Лізингоодержувач зобов'язаний за власний рахунок утримувати предмет лізингу в належному технічному та робочому стані, вчасно проходити технічний огляд, передбачений чинним законодавством для предмету лізингу та огляд під час дії гарантійних умов на предмет лізингу.
В п. 7.1 договору лізингу зазначено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку № 2 до договору фінансового лізингу, який є невід'ємною частиною. Перший лізинговий платіж сплачується за курсом першого лізингового платежу та складається з: комісійної винагороди Лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору фінансового лізингу; авансу ціни предмета лізингу (п.7.2.1). Періодичні лізингові платежі сплачуються за курсом платежу і складається з: комісії Лізингодавця, яка розраховується з дати передачі до останнього числа лізингового періоду, в якому відбулась передача предмета лізингу; другий і всі наступні лізингові періодичні платежі складаються з: відшкодування, яке є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на курс купівлі валюти на дату підписання акту приймання передачі, комісії Лізингодавця, яка розраховується як різниця суми лізингового платежу та відшкодування, яка не може бути меншою за 1 гривню (п.7.2.2.)
Додатком №2 (а.с.26 т.1) від 26.06.2010р. сторони узгодили графік лізингових платежів з 25.07.2010р. до 25.07.2013р., а також дату сплати авансового внеску та комісії за організацію.
Умовами п.7.4 договору лізингу передбачено, що комісія за організацію, аванс ціни предмета лізингу, комісія, відшкодування - є оплатою Лізингодавцю за отримане Лізингоодержувачем у лізинг майно за договором фінансового лізингу та компенсацією відсотків за кредит. Комісія Лізингодавця розраховується на базі місяця за 30 днів та року з 360 днів. Розмір періодичного лізингового платежу не може бути меншим ніж розмір відшкодування. Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку № 2 до договору фінансового лізингу на рахунок, зазначений в розділі 15 договору.
Відповідно до п.8.2.1. договору, у випадку несплати Лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена за цим договором, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.
Якщо будь-який Лізинговий платіж припадає відносно до умов Договору фінансового лізингу на день, який не є робочим днем, то такий платіж повинен бути здійснений в останній робочий день, що передує такій даті платежу (п.9.2 договору)
У п.9.3. договору лізингу сторони узгодили, що всі суми, одержані Лізингодавцем від Лізингоодержувача або третьої сторони будуть використовуватися в наступному порядку: по-перше, для погашення неустойки, по-друге, для сплати прострочених платежів, по-третє, для погашення прострочених лізингових платежів (починаючи з суми найдавнішньої несплати), по- четверте, для оплати поточних лізингових платежів.
Згідно з п.10.3 договору, Лізингодавець залишається єдиним беззаперечним власником предмета лізингу.
У відповідності до положень п.11.2 договору лізингу в будь який час дії або після настання випадку невиконання умов договору, Лізингодавець на власний розсуд може направити письмове повідомлення Лізингоодержувачу про розірвання договору фінансового лізингу.
Відповідно до п.11.3 договору лізингу, у разі якщо Лізингодавець проголошує всі несплачені суми належними до сплати і у разі невиконання Лізингоодержувачем зобов'язання по сплаті сум у строк, зазначений у письмовому повідомленні Лізингодавця, останній має право відмовитися від договору фінансового лізингу та вимагати повернення предмета лізингу Лізингоодержувачем, а також утримати всі суми, що вже були сплачені Лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу, як одноразову оплату за користування предметом лізингу Лізингоодержувачем.
Згідно з п.11.4 договору лізингу Лізингодавець на свій розсуд має право в односторонньому порядку розірвати цей договір та вимагати повернення предмета лізингу якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж згідно з додатком № 2 до договору повністю або частково, і якщо прострочення платежу становить більше одного місяця.
Умовами п.12.1 договору лізингу сторони узгодили, що по закінченні строку лізингу та після здійснення всіх платежів за договором фінансового лізингу, Лізингодавець та Лізингоодержувач підпишуть Свідоцтво про передачу права власності згідно з формою, яку надасть Лізингодавець, яке буде документом, що підтверджує передачу права власності і на предмет лізингу від Лізингодавця до Лізингоодержувача.
Між тим, свої зобов'язання Відповідач (Лізингоодержувач) за договором фінансового лізингу № 1810L10/00 від 25.06.2010р. починаючи з 25.01.2012р. належним чином не виконував, та звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» з повідомлення про форс-мажорні обставини №494 від 17.09.2012р. (а.с.157 т.1), які підтверджувались висновком Торгово-промислової палати України №2096/05-4 від 11.09.2012р.(а.с.158 т.1) та проханням перенесення строку повернення лізингових платежів на 1 рік - до 25.07.2014р.
Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (Лізингодавець) в порядку ч.2 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та п. 11.3 договору, звернулось до Відповідача (Лізингоодержувача) з повідомленням про відмову від договору фінансового лізингу починаючи з 05.10.2012р. та повернення предмету лізингу №2166 від 26.09.2012р. (а.с.65 т.2)
З пояснень сторін наданих в суді першої інстанції вбачається, що 26.10.2012р. за актом приймання-передачі Лізингоодержувач (Відповідач) повернув Лізингодавцю предмет лізингу.
Між тим, враховуючи неналежне виконання зобов'язань Відповідачем по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р. утворилась заборгованість з 25.01.2012р. по 05.10.2012р. у розмірі 588 746,95грн., що вбачається з наданого Позивачем розрахунку (а.с.а113 т.2) та яка складається з суми відшкодування у розмірі 499 538,61грн. та комісії у розмірі 89 208,34грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014р. у справі №910/763/13 (а.с.а.с.137-144 т.2) за позовом Лізингоодержувача до Лізингодавця рішення міського суду про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним укладеного між ними договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р. залишено без змін, а в частині вимог про стягнення змінено зменшенням стягуваної суми з 1928933,48грн. до 1564570,65грн. При цьому, зі змісту означеного постанови апеляційної інстанції вбачається встановлення факт сплати Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця в межах правовідносин за вказаним договором фінансового лізингу лізингових платежів в розмірі 1928933,48грн., з яких 1564570,65грн. становлять відшкодування частини вартості предмету лізингу, тоді як решта сплачених сум (1928933,48 - 1564570,65 = 364362,83) була кваліфікована як комісійна винагорода.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м. Київ звернулось до Господарського суду Луганської області з позовними вимогами по стягненню з Відповідача суми заборгованості за договором фінансового лізингу № 1810L10/00 від 25.06.2010р. в сумі 588 746, 95 грн. та нарахованих на неї 3% річних за час прострочення у розмірі 57 100, 39грн., неустойка за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 31 845,22грн. та інфляційних втрат у розмірі 471 125, 45грн., в задоволені яких було відмовлено з огляду на встановлення факту розірвання договору лізингу, що є наслідком відсутності у Позивача права вимагати відшкодування вартості предмету лізингу та доведеністю факту погашення Відповідачем комісії у розмірі 364 362,83грн.
Втім, як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (а.с.а.с.24-27 т.3) Вищий господарський суд України постановою від 23.12.2014р. скасував постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014р. та рішення Господарського суду м. Києва від 21.10.2013р. у справі №910/763/13 та прийняв нове рішення - про відмову у задоволені позовних вимог Лізингоодержувача до Лізингодавця про визнання недійсним укладеного між ними договору фінансового лізингу та стягнення сплачених сум лізингових платежів. При цьому, зі змісту вказаної постанови касаційної інстанції вбачається, що предмет лізингу був повернутий Лізингодавцю від Лізингоодержувача за актом приймання-передачі від 26.10.2012р.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Як правильно визначено місцевим судом, виходячи із змісту прав і обов'язків сторін та предмету за своєю правовою природою сторонами було укладено договір фінансового лізингу. В свою чергу, в силу приписів ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч.1 ст.292 Господарського кодексу України та ч.1 ст.806 Цивільного кодексу України договір фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р. є належною підставою для виникнення між сторонами кореспондуючих прав та обов'язків, зокрема - зі своєчасного здійснення Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця періодичних лізингових платежів.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Отже, невиконання встановлених умовами Договору та вказаних в ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» обов'язків зі здійснення лізингових платежів за вказаними рахунками-фактури зумовлює висновок про наявність з боку Відповідача порушення відповідного грошового зобов'язання у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України, а самого Відповідача - вважати таким, що прострочив виконання у розумінні ч.1 ст.612 цього Кодексу.
Між тим, з матеріалів справи вбачається, що договір фінансового лізингу припинив свою дію з 05.10.2012р. у зв'язку з односторонньою відмовою Лізингодавця від договору в порядку п. 11.3 означеного договору та ч.2 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг», з подальшим поверненням предмету лізингу за актом приймання-передачі 26.10.2012р., що сторонами по справі не заперечується. Означені обставини достовірно встановлені місцевим судом у відповідності до вказівок, викладених у обов'язкових згідно із ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України постанові Вищого господарського суду України від 24.09.2015р. в межах цієї справи.
Місцевим судом цілком правомірно визначено, що наслідком припинення договору є відсутність у Лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у власність Лізингоодержувачу, і, відповідно - відсутність права вимагати у останнього оплати вартості такого предмету лізингу. При цьому, винність Лізингоодержувача у невиконанні грошових зобов'язань за договором лізингу, яка призвела до використання Лізингодавцем права на відмову від такого договору, жодною мірою не створює правових підстав для отримання Позивачем стягуваного відшкодування вартості предмету лізингу за умов збереження Позивачем права власності на нього, що цілком узгоджується із заснованими місцевим судом положеннями ст.ст.692, 697 Цивільного кодексу України.
Відтак, відмова суду першої інстанції в частині заборгованості по відшкодуванню предмету лізингу, розмір якої у складі заявленої заборгованості становить 499 538,61грн. (а також - у нарахованій на цю суму відповідної частини стягуваних 3% річних, пені та інфляційної індексації), не тільки відповідає обов'язковій в силу ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України правовій позиції Верховного суду України викладеної в постанові від 29.10.2013р. №7/5005/2240/2012, на розгляді позовних вимог в контексті якої наголошено Вищим господарським судом України в межах постанови від 24.09.2015р. по даній справі, але і не суперечить правовим позиціям, зазначених Скаржником в апеляційній скарзі.
Дійсно, ч.3 ст.653 Цивільного кодексу України передбачає можливість встановлення в договорі іншого моменту припинення зобов'язань, ніж момент його розірвання. В свою чергу, ч.4 вказаної статті встановлює можливість відступлення сторонами в договорі або в силу прямої вказівки в законі від загального правила про відсутність права вимагати повернення виконання по зобов'язанню до моменту припинення договору. Між тим, вказані норми, які мають загальний характер по відношенню до спеціальних положень лізингового законодавства (ч.2 ст.806 Цивільного кодексу України та ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг»), що встановлюють зв'язок між структурою лізингових платежів та природою відповідних таким платежам правовідносин (купівля-продаж, оренда), елементи яких містять лізингові правовідносини, ні в якому випадку не обґрунтовують правомірність стягнення у розглядуваному випадку з Відповідача коштів по відшкодуванню вартості предмету лізингу.
Так, оплата вказаних коштів в силу п.12.1 договору є однією з умов отримання Відповідачем права власності на предмет лізингу, передача якого Позивачем є його зустрічним зобов'язанням відносно таких платежів Лізингоодержувача в розумінні ст.538 Цивільного кодексу України. Між тим, припинення договору лізингу, повернення предмета лізингу Позивачу та зміст п.10.3 договору (при приналежність предмету лізингу Лізингодавцю) в своїй сукупності роблять неможливим виконання в межах розглядуваних лізингових правовідносин такого зустрічного обов'язку Позивача, кореспондуючого обов'язку по внесенню стягуваних платежів по відшкодуванню вартості предмету лізингу. Відтак, припинення обумовленого договором лізингу обв'язку по передачі предмету лізингу у власність Лізингоодержувача на платній основі (за рахунок спірних платежів по відшкодуванню вартості предмета лізингу) робить неможливим спонукання Відповідача до виконання дій по оплаті майна, залишеного у власності Лізингодавця.
Окрім того, апеляційний суд зазначає, що в п.11.3 договору передбачено утримання Лізингодавцем, у випадку припинення дії договору, всіх сплачених Лізингоодержувачем сум, а не отримання неcплачених сум, якими вже не може бути забезпечене зустрічне майнове надання в межах зобов'язання по передачі предмету лізингу у власність. Таким чином, порушення грошових зобов'язань з боку Лізингоодержувача вбачається лише в несплаті тієї частини структури лізингових платежів, якій відповідає реалізоване користування Відповідачем предмету лізингу до припинення дії договору. Невиконаний обов'язок Відповідача зі сплати цієї складової лізингових платежів не припинився внаслідок припинення договору, що цілком узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним судом України в постанові від 19.12.2011р. у справі 7/114/10, яка не містить жодних тверджень щодо можливості стягнення нарахованих до моменту припинення договору лізингу платежів з відшкодування частини вартості предмету лізингу.
Таким чином, зауваження Скаржника про неврахування місцевим судом правової позиції Верховного суду України з приводу застосування ст.653 Цивільного кодексу України не відповідає дійсності та зумовлене неправильним розумінням співвідношення цєї загальної норми із спеціальними нормами лізингових відносин, які регламентують аспекти (порядок і умови) набуття права власності Лізингоодержувачем на предмет лізингу. Наразі, належним доводів та обґрунтування можливості неврахування правової позиції Верховного суду України, висловленої в постанові від 29.10.2013р. №7/5005/2240/2012 і застосованої місцевим судом при винесені переглядуваного рішення у цілком тотожних правовідносинах, Скаржником не приведено.
Поряд із цим, висновок суду першої інстанції щодо погашення Відповідачем суми боргу по комісії в структурі заявленої суми заборгованості у розмірі 364 362,83грн. не відповідає обставинам, встановленим в матеріалах справи, оскільки Відповідачем, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України належних у розумінні ст.34 цього Кодексу доказів сплати цієї суми заборгованості представлено не було. Окрім того, при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим судом було залишено поза увагою скасування постанови Київського апеляційного господарського суду по справі 910/763/13 від 20.05.2014р. постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2014р., що унеможливлює застосування до такої обставини оплати положень ст.35 Господарського процесуального кодексу України, на чому справедливо зауважив апелянт.
Враховуючи викладене, місцевим господарським судом було безпідставно відмовлено у задоволені позовних вимог по стягненню суми боргу по комісії у розмірі 89 208,34грн., що є наслідком скасування рішення в цій частині та прийняття нового - про задоволення вимог Позивача в частині стягнення суми заборгованості за лізинговими платежами по комісії у розмірі 89 208,34грн.
В свою чергу, за змістом ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст.216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості, з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї 3% річних, інфляційної індексації та пені, передбаченої п.8.2.1. договору.
Таким чином, перерахувавши розрахунки позовних вимог з огляду на часткове задоволення суми заборгованості за лізинговими платежами по комісії у розмірі 89 208,34грн. та з урахування заявленого Позивачем періоду стягнення 3% річних та інфляції з 05.10.2012р. по 28.12.2015р., апеляційний суд зазначає, що сума належних до стягнення інфляційних втрат становить:
- за лютий 2012р.(сума боргу по комісії 7899,51грн.), простроченим в оплаті з 25.02.2012р. по 28.12.2015р., період індексації, з урахуванням заявленого періоду становить з жовтня 2012р. по грудень 2015р. із сукупним індексом інфляції 180,022%, таким чином втрати від інфляції за цей період становлять відповідно 6321,32грн.;
- за березень 2012р.(сума боргу по комісії 11804,23грн.), простроченим в оплаті з 24.03.2012р. по 28.12.2015р., період індексації, з урахуванням заявленого періоду становить з жовтня 2012р. по грудень 2015р. із сукупним індексом інфляції 180,022%, таким чином втрати від інфляції за цей період становлять відповідно 9445,95грн.;
- за квітень 2012р.(сума боргу по комісії 11431,33грн.), простроченим в оплаті з 26.04.2012р. по 28.12.2015р., період індексації, з урахуванням заявленого періоду становить з жовтня 2012р. по грудень 2015р. із сукупним індексом інфляції 180,022%, таким чином втрати від інфляції за цей період становлять відповідно 9147,55грн.;
- за травень 2012р.(сума боргу по комісії 11395,17грн.), простроченим в оплаті з 26.05.2012р. по 28.12.2015р., період індексації, з урахуванням заявленого періоду становить з жовтня 2012р. по грудень 2015р. із сукупним індексом інфляції 180,022%, таким чином втрати від інфляції за цей період становлять відповідно 9118,61грн.;
- за червень 2012р.(сума боргу по комісії 10920,87грн.), простроченим в оплаті з 26.06.2012р. по 28.12.2015р., період індексації, з урахуванням заявленого періоду становить з жовтня 2012р. по грудень 2015р. із сукупним індексом інфляції 180,022%, таким чином втрати від інфляції за цей період становлять відповідно 8739,07грн.;
- за липень 2012р.(сума боргу по комісії 9069,35грн.), простроченим в оплаті з 26.07.2012р. по 28.12.2015р., період індексації, з урахуванням заявленого періоду становить з жовтня 2012р. по грудень 2015р. із сукупним індексом інфляції 180,022%, таким чином втрати від інфляції за цей період становлять відповідно 7257,45грн.;
- за серпень 2012р.(сума боргу по комісії 10962,21грн.), простроченим в оплаті з 25.08.2012р. по 28.12.2015р., період індексації, з урахуванням заявленого періоду становить з жовтня 2012р. по грудень 2015р. із сукупним індексом інфляції 180,022%, таким чином втрати від інфляції за цей період становлять відповідно 8772,15грн.;
- за вересень 2012р.(сума боргу по комісії 10764,38грн.), простроченим в оплаті з 26.09.2012р. по 28.12.2015р., період індексації, з урахуванням заявленого періоду становить з жовтня 2012р. по грудень 2015р. із сукупним індексом інфляції 180,022%, таким чином втрати від інфляції за цей період становлять відповідно 8613,84грн.;
- за жовтень 2012р.(сума боргу по комісії 4971,29грн.), простроченим в оплаті з 06.10.2012р. по 28.12.2015р., період індексації, з урахуванням заявленого періоду становить з листопада 2012р. по грудень 2015р. із сукупним індексом інфляції 180,022%, таким чином втрати від інфляції за цей період становлять відповідно 3978,11грн.
Отже, загальний розмір належних до стягнення інфляційних втрат становить 71394,05грн.
Перерахувавши розмір 3% річних за заявлений Позивачем період з 05.10.2012р. по 28.12.2015р., апеляційний суд зазначає, що належна до стягнення сума становить:
- за лютий 2012р. на суму боргу по комісії 7899,51грн., прострочену в оплаті з 05.10.2012р. по 28.12.2015р., з урахуванням чого належна до стягнення сума 3 % річних становить відповідно 766,14грн;
- за березень 2012р. на суму боргу по комісії 11804,23грн., прострочену в оплаті з 05.10.2012р. по 28.12.2015р., з урахуванням чого належна до стягнення сума 3 % річних становить відповідно 1144,85грн;
- за квітень 2012р. на суму боргу по комісії 11431,33грн., прострочену в оплаті з 05.10.2012р. по 28.12.2015р., з урахуванням чого належна до стягнення сума 3 % річних становить відповідно 1108,68грн;
- за травень 2012р. на суму боргу по комісії 11395,17грн., прострочену в оплаті з 05.10.2012р. по 28.12.2015р., з урахуванням чого належна до стягнення сума 3 % річних становить відповідно 1105,18грн;
- за червень 2012р. на суму боргу по комісії 10920,87грн., прострочену в оплаті з 05.10.2012р. по 28.12.2015р., з урахуванням чого належна до стягнення сума 3 % річних становить відповідно 1059,17грн;
- за липень 2012р. на суму боргу по комісії 9069,35грн., прострочену в оплаті з 05.10.2012р. по 28.12.2015р., з урахуванням чого належна до стягнення сума 3 % річних становить відповідно 879,60грн;
- за серпень 2012р. на суму боргу по комісії 10962,21грн., прострочену в оплаті з 05.10.2012р. по 28.12.2015р., з урахуванням чого належна до стягнення сума 3 % річних становить відповідно 1063,18грн;
- за вересень 2012р. на суму боргу по комісії 10764,38грн., прострочену в оплаті з 05.10.2012р. по 28.12.2015р., з урахуванням чого належна до стягнення сума 3 % річних становить відповідно 1044,00грн;
- за жовтень 2012р. на суму боргу по комісії 4971,29грн., прострочену в оплаті з 06.10.2012р. по 28.12.2015р., з урахуванням чого належна до стягнення сума 3 % річних становить відповідно 481,14грн.
Таким чином, загальний розмір належних до стягнення 3% річних становить 8652,54грн.
Перерахувавши розмір пені, апеляційний суд зазначає, що належна до стягнення сума, з урахуванням заявленого Позивачем періоду з 25.01.2012р. по 27.12.2012р. (дату звернення з позовною заявою) та приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України і п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. повинна становити:
- за лютий 2012р. на суму боргу по комісії 7899,51грн., прострочену в оплаті з 25.02.2012р. по 25.08.2012р., з урахуванням чого належна до стягнення сума пені становить відповідно 597,00грн;
- за березень 2012р. на суму боргу по комісії 11804,23грн., прострочену в оплаті з 24.03.2012р. по 24.09.2012р., з урахуванням чого належна до стягнення сума пені становить відповідно 897,44грн;
- за квітень 2012р. на суму боргу по комісії 11431,33грн., прострочену в оплаті з 26.04.2012р. по 26.10.2012р., з урахуванням чого належна до стягнення сума пені становить відповідно 864,40грн;
- за травень 2012р. на суму боргу по комісії 11395,17грн., прострочену в оплаті з 26.05.2012р. по 26.11.2012р., з урахуванням чого належна до стягнення сума пені становить відповідно 866,35грн;
- за червень 2012р. на суму боргу по комісії 10920,87грн., прострочену в оплаті з 26.06.2012р. по 26.12.2012р., з урахуванням чого належна до стягнення сума пені становить відповідно 825,80грн;
- за липень 2012р. на суму боргу по комісії 9069,35грн., прострочену в оплаті з 26.07.2012р. по 27.12.2012р., з урахуванням чого належна до стягнення сума пені становить відповідно 577,71грн;
- за серпень 2012р. на суму боргу по комісії 10962,21грн., прострочену в оплаті з 25.08.2012р. по 27.12.2012р., з урахуванням чого належна до стягнення сума пені становить відповідно 563,13грн;
- за вересень 2012р. на суму боргу по комісії 10764,38грн., прострочену в оплаті з 26.09.2012р. по 27.12.2012р., з урахуванням чого належна до стягнення сума пені становить відповідно 411,41грн;
- за жовтень 2012р. на суму боргу по комісії 4971,29грн., прострочену в оплаті з 06.10.2012р. по 27.12.2012р., з урахуванням чого належна до стягнення сума пені становить відповідно 169,57грн.
Таким чином, загальний розмір належної до стягнення суми пені повинен становити 5772,81грн.
Враховуючи наведене та з огляду на допущені місцевим судом порушення при винесені оскаржуваного рішення, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги і часткового скасування переглядуваного рішення, що за змістом ст.49 Господарського процесуального кодексу України зумовлює і розподіл витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги і перерозподіл витрат зі сплати судового збору за подання позову між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м. Київ на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.01.2016р. (повний текст підписано 29.01.2016р.) у справі №908/42/13-г задовольнити частково.
2.Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.01.2016р. (повний текст підписано 29.01.2016р.) у справі №908/42/13-г скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо стягнення з Відповідача заборгованості по комісії у розмірі 89 208,34грн. та нарахованих на неї інфляційної індексації, 3% річних та суми пені, у зв'язку з чим викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
« 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест», м. Запоріжжя задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» (69005, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 31731398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (04070,м. Київ, вул. Сагайдачного 22/1, код ЄДРПОУ 33942232; фактична адреса: 04655, м.Київ, віл. Старокиївська 10-г, БЦ «Вектор», корп.В оф.210) заборгованість у розмірі 89208,34грн., пеню у розмірі 5772,81грн., 3% річних у розмірі 8652,54грн., інфляційні втрати у розмірі 71394,05грн., судовий збір у розмірі 3105,75грн.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.»
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» (69005, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 31731398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (04070,м. Київ, вул. Сагайдачного 22/1, код ЄДРПОУ 33942232; фактична адреса: 04655, м.Київ, віл. Старокиївська 10-г, БЦ «Вектор», корп.В оф.210) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3416,32грн.
4. Доручити Господарському суду Запорізької області видати відповідні накази про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2016р., оформивши їх у відповідності до приписів ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».
5. Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя: Д.О. Попков
Судді: О.О.Радіонова
ОСОБА_3
Надруковано 5 прим.: 1,2 - сторонам,3- у справу, 4 - ДАГС, 5 - ГСЗО