03680, м. Київ, вул. Солом»янська, 2-А
Факс 284-15-77 е-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22-ц/796/2006/2016 р. Головуючий у 1 інстанції - Мальченко О.В.
Доповідач - Мараєва Н.Є
24.02.2016 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах
Апеляційного суду м.Києва в складі :
Головуючого - Мараєвої Н.Є.,
Суддів - Андрієнко А.М., Заришняк Г.М.
При секретарі - Гарматюк О.Д.
Розглянули у відкритому судовому засіданні в м.Києві
Цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 листопада 2015 р.
в справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ Комерційний банк «Надра», ОСОБА_2, 3-особи: Служба у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної
адміністрації, Інспекція з питань захисту прав споживачів у м.Києві
про захист прав споживачів, визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними
Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з»явилися, перевіривши
матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 листопада 2015 р. відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ Комерційний банк «Надра», ОСОБА_2, 3-особи: Служба у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, Інспекція з питань захисту прав споживачів у м.Києві про захист прав споживачів, визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить це рішення скасувати і постановити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з»ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 22.11.2007 р. між позивачем та ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є відповідач ПАТ КБ « Надра», було укладено кредитний договір № 354/П/06/2007/840, за умовами якого позивачці для проведення розрахунків за договором купівлі-продажу за реєстровим № 5800з від 22.11.2007 р. щодо придбання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, надано кредит у сумі 118 244,35 дол. США на строк до 12.10.2032 р. зі сплатою відсотків за користування кредитом (а.с.12- 15).
Згідно п.1.3.1 кредитного договору відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 12,39% на рік. Відповідно до п. 3.3.1 кредитного договору повернення суми кредиту здійснюється рівними платежами щомісячно у сумі 395,47 дол. США, починаючи з 12.12.2007 р.
Додатком №1 до кредитного договору, який є невід»ємною його частиною, розрахований графік повернення кредиту та сплати відсотків.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором 22.11.2007 р. між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - квартира , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16-17).
Обґрунтовуючи даний позов, позивачка, зокрема, як на підставу для визнання кредитного договору недійсним, посилалася на те, що їй не була надана уся необхідна інформація щодо кредиту, сукупної вартості кредиту, всіх умов кредитування та іншої інформації, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів», що в свою чергу, свідчить про нечесну підприємницьку практику. Тому, просила задовольнити позов та визнати недійсними кредитний та іпотечний договори.
Постановлюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, що при укладенні кредитного та іпотечного договорів з боку банку було дотримано всіх вимог чинного законодавства, зокрема, також і ЗУ «Про захист прав споживачів».
Висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Так, згідно ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов»язаний повідомити споживача в письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема, мету для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі, між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; строк на який кредит може бути одержаний; варіанти иовергнення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги: можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та. якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те. від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.
Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Згідно ст.6 , 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Суд першої інстанції правильно вважав, що відповідно до вимог ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» оспорюваний кредитний договір містить всі необхідні умови, а саме : суму кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір щомісячного платежу та строк повернення грошових коштів; що на час укладення кредитного договору сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, зокрема, щодо відсоткової ставки за кредитним договором, а також порядку сплати кредиту; що доказів того, що умови кредитного договору є несправедливими для позивача надано немає, оскільки, при підписанні даного договору позивачка ознайомилася та погодилася з його умовами.
Суд також дійшов правильного висновку, що доводи позивачки про те, що її не було належним чином інформовано банком (відповідачем) з умовами кредитування, що вона не мала часу для ознайомлення з умовами договору є необґрунтованими та спростовуються особистим підписом позивачки на кожній сторінці кредитного договору, відсутністю застережень та зауважень, що свідчить про її згоду зі всіма умовами договору.
Також вірним є висновок суду щодо необґрунтованості та недоведеності посилань представника позивачки на те, що дії банку свідчать про нечесну підприємницьку практику.
Згідно ч.ч. 1. 6 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає : вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Оскільки, позивачкою не надано належних та допустимих доказів такого, то суд правильно вважав не доведеним здійснення банком нечесної підприємницької практики, і тому, вірно вважав, що ці посилання є безпідставними.
З урахуванням встановлених по справі обставини та наданих сторонами доказів у їх сукупності суд також обґрунтовано вважав недоведеним посилання позивачки та її представника на те, що відповідач під час укладення кредитного договору ввів її в оману.
Згідно ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Позивачкою не надано суду доказів на підтвердження того, що кредитний договір було укладено нею під впливом обману.
Крім того, представник позивачки як на доказ обгрунтованості заявлених вимог позивача посилався, у тому числі, і на висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № СЕ2015/058 від 24.07.2015 р. (а.с.112-140).
Проте, згідно зазначеного висновку встановлено фактичну заборгованість позивачки по кредиту станом на 1.04.2015 р., розмір сплачених нею коштів на виконання умов кредитного договору та фактичний розмір процентної ставки 12,39 %, яка відповідає розміру відсоткової ставки, що зазначена у п. 1.3.1 кредитного договору.
Цим висновком не встановлено та з матеріалів справи не вбачається, що на час укладення кредитного договору з боку відповідача існувало свідоме приховування таких обставин, як реальний розмір відсоткової ставки, сукупної вартості кредитного договору, вартості всіх сукупних послуг, інших фінансових зобов»язань споживача, порядку сплати кредиту, а тому, відсутні підстави вважати, що такими діями позивача було введено в оману.
Крім того, суд правильно вважав, що в разі незгоди з умовами кредитного договору позивачка могла скористатись своїм правом, визначеним ч.6 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.
Разом з тим, позивачка не скористалася своїм правом на відкликання згоди на укладення договору, а з 2007 року користувалася кредитними коштами.
Суд обґрунтовано вважав, що позовні вимоги в частині визнання недійсним договору іпотеки від 22.11.2007 р., який був укладений між ВАТ КБ « Надра» та ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з огляду на те, що судом не встановлено підстав для визнання недійсним кредитного договору, в забезпечення виконання якого був укладений зазначений договір.
Також суд дійшов правильного висновку щодо відсутності порушень прав малолітньої дитини при укладанні спірного договору, оскільки, будь-яких порушень чинного законодавства з боку банку не встановлено.
За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Згідно ст.60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом повно з»ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам.
Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Підстав для скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13.11.2015 р. - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді :