Справа № 22-ц/796/3820/2016 Головуючий в 1-й інстанції - Усатова І.А.
Доповідач-Чобіток А.О.
18 лютого 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого -Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В.,Українець Л.Д.
при секретарі - Сірій О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом»янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4, діючої в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей : ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_2, 3-і особи: Служба у справах дітей Солом»янської районної у м. Києві державної адміністрації, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом»янського району м. Києва про визнання права в користування та вселення в квартиру ,-
У серпні 2015 року позивач пред»явила вказаний позов до відповідача та зазначала, що з 16.11.2007 року перебуває з відповідачем у шлюбі і мають двох дітей дочку ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_2.
З початку 2015 року вона разом з відповідачем та дітьми стали проживати в квартирі АДРЕСА_1,яку відповідачу 16.12.2014 року подарувала його бабуся. В зазначеній квартирі зареєстровані відповідач та син,ОСОБА_6.
Навесні 2015 року між нею та відповідачем погіршилися стосунки ,внаслідок чого відповідач став бити її,виганяти з квартири та погрожувати дітям і вона вимушена дітей відвезти тимчасово до своєї матері.
10.07.2015 року відповідач жорстоко побив її та вигнав з квартири і по даному факту в Солом»янському РУ ГУ МВС України у м.Києві було зареєстровано кримінальне провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань під № 12015100090006661 від 11.07.2015 року.
Після вказаних подій вона та діти не мають доступу до квартири,оскільки відповідач не впускає їх до квартири,чим порушує їх право на проживання в цій квартирі,а тому вона просила в судовому порядку захистити порушені відповідачем її та дітей права на проживання в квартирі шляхом визнання за нею та дітьми право користування спірною квартирою та вселити їх до цього житла.
Рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 23 грудня 2015 року позов задоволено частково. Вирішено визнати за позивачем та малолітньою донькою ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1,право користування спірною квартирою та вселити в квартиру позивача та малолітніх дітей доньку ОСОБА_5 та сина ОСОБА_6.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає,що судом не врахована та обставина, що влітку 2015 року позивач добровільно залишила квартиру, забравши дітей та свої речі, сім»я розпалася і між ними склалися неприязні стосунки. Спірна квартира є його власністю і він не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Суд, зазначивши в рішенні, що позивач з донькою зареєстрована в АДРЕСА_2, що на час розгляду справи є зоною АТО, в зв»язку з чим у позивача відсутня можливість разом з дітьми проживати за вказаною адресою і крім спірної квартири у них немає іншого житла,не вияснив чи позивач користується правами переселенців із зони АТО.
Він має наміри подати до суду позов про розірвання шлюбу ОСОБА_4,оскільки у нього вже інша сім»я і сину виповнилося 1 рік.
Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів приходить до наступного.
Встановлено, що сторони у справі з 16.11.2007 року перебувають в шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_5 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
До кінця 2014 року позивач разом з відповідачем та їхніми малолітніми дітьми проживали разом з матір'ю відповідача, у квартирі його матері за адресою: АДРЕСА_3, що сторонами не заперечується.
З початку 2015 року позивач разом з відповідачем та їх спільними дітьми почали проживати в квартирі АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору дарування квартири від 16.12.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 10165.
Відповідно до довідки форми № 3 від 31.07.2015 року № 3806 в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 та син сторін , ОСОБА_6 , з 16.01.2015 року .
За результатами розгляду заяви ОСОБА_4 відповідно до Висновку , затвердженого т.в.о. начальника Солом»янського РУ ГУ МВС України в м. Києві 14.08.2015 року, відносно відповідача був складений адміністративний протокол та проведено профілактично - роз'яснювальну роботу на недопущення будь-яких конфліктних ситуацій або їх вирішення мирним шляхом чи в порядку звернення до компетентних органів .
Згідно зі ст.319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно вселення членів сім'ї у житлове приміщення, яке належить громадянину на праві власності є результатом реалізації права власника й у них виникає право на користування чужим майном, тобто сервітутне право.
При цьому, ч. 2 ст. 405 ЦК України, передбачені спеціальні підстави для визнання особи такою, що втратила право на користування житлом власника: у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Таким чином, у разі виникнення спору між власником та особами, які вселялися в житло у якості членів сім'ї, суд повинен врахувати, що право користування житлом має речово-правовий характер, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність особи понад один рік у спірному житловому приміщенні.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що право позивача та дітей сторін , як членів сім»ї власника, на користування житлом є сервітутним правом, внаслідок чого як ОСОБА_4, так і донька сторін ОСОБА_5 мають право на користування спірною квартирою, незважаючи на факт їх реєстрації за іншою адресою. Зважаючи на вказані обставини задоволено вимоги і про вселення позивача з дітьми, оскільки відповідач незаконно перешкоджає останнім у проживанні в спірній квартирі.
Таке рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, що регулюють правовідносини, що виникли між сторонами та відповідає п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року за № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», згідно з яким наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім»ї наймача ( власника ) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім»ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Як вже зазначалось вище, у спірну квартиру позивач вселилась з дітьми як члени сім»ї за згодою власника , ОСОБА_2, внаслідок чого останні набули право користування квартирою АДРЕСА_1 що і враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору.
З зазначених підстав посилання ОСОБА_4 на ту обставину, що судом першої інстанції не враховано факт реєстрації позивача з їх донькою в АДРЕСА_2, на увагу не заслуговують.
Не впливатиме на право користування позивача спірною квартирою і факт розірвання шлюбу між сторонами у справі, оскільки право користування житловим приміщенням в силу ст.405 ЦК України, зберігається і за колишніми членами сім'ї власника жилого приміщення , а також й за членом його сім'ї, у разі зміни самого власника.
Будь-яких доказів того, що ОСОБА_4 добровільно залишила спірну квартиру та не проживала в ній без поважних причин понад один рік, щоб свідчило про втрату нею права на користування житлом, ОСОБА_2 , не надав, проте як матеріали справи містять докази щодо наявності перешкод з боку ОСОБА_2 у користуванні позивачем спірною квартирою.
При цьому факт реєстрації у спірній квартирі ОСОБА_8, матері відповідача, на право користування житлом позивача з дітьми , не впливає, оскільки останні вселились у спірне житло за згодою його власника, відповідача у справі.
Таким чином , беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 308 , 313-315 ЦПК України , колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Солом»янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: