79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
19.02.2016р. Справа№ 914/4140/15
За позовом: Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод», м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька паливна компанія бізнес», с. Холодновідка Пустомитівського р-ну Львівської обл.
про: стягнення 18111,64 грн.,
Суддя Король М.Р.
За участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність №3530 від 18.12.2015р.);
від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність б/н від 28.08.2015р.).
Суть спору:
позов заявлено Приватне акціонерне товариство «Львівський локомотиворемонтний завод» (м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька паливна компанія бізнес» (с. Холодновідка, Пустомитівський район, Львівської обл.) про стягнення 18111,64 грн.
Ухвалою суду від 07.12.2015 року порушено провадження у справі. Розгляд судової справи призначено на 16.12.2015 року. Вимоги до сторін висвітлено в зазначеній ухвалі, в тому числі визнано обов'язковою участь повноважних представників сторін в судове засідання.
Представники сторін в судове засідання 16.12.2015 року прибули.
Представник відповідача заявив усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні з метою мирного врегулювання спору.
В судовому засіданні 16.12.2015 року було оголошено перерву до 13.01.2016 року.
Представник позивача в судове засідання 13.01.2016 року прибув, позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача в судове засідання прибув, проти позову заперечив, через відділ обліку та документального забезпечення суду подав відзив на позовну заяву.
В судовому засіданні оголошено перерву до 03.02.2016 року.
Сторони участь повноважних представників в судове засідання 03.02.2016 року забезпечили, надали пояснення по суті позовних вимог.
Представник позивача через відділ обліку та документального забезпечення позову подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. №4334/16 від 03.02.2016 року) та клопотання про продовження строку розгляду спору (вх. №540/16 від 03.02.2016 року), яке судом задоволено.
Представник відповідач через відділ обліку та документального забезпечення позову подав клопотання про долучення доказів (вх. №3984/16 від 02.02.2016 року).
Строк розгляду спору продовжено та розгляд справи відкладено на 18.02.2016 року.
Сторони участь повноважних представників в судове засідання 18.02.2016 року забезпечили.
В судовому засіданні оголошено перерву до 19.02.2016 р. до 10 год. 30 хв.
Представник позивача позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача проти позову заперечив.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ТзОВ «Галицька паливна компанія бізнес» в процесі реорганізації шляхом виділення з ТзОВ «Н.П.Б.» по розподільчому балансу перейшли права і обов'язки щодо об'єкту нерухомості - АЗС, розташованої по вул. Залізничній, 1-а у м. Львові.
Згідно витягу про державну реєстрацію прав від 10.02.2012 року, нежитлові будівлі: літ «Б-1» операторська загальною площею 18,7 кв.м.; літ «В-1» насосна загальною площею 5,4 кв.м., які розташовані по вул.. Залізничній, 1 -а у м. Львові, належить на праві власності ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес».
Вказані будівлі знаходяться на земельній ділянці, яка перебуває в постійному користуванні позивача згідно державного акту на право постійного користування землею І-ЛВ №001294 від 29.09.2000 року.
Позивач зазначає, що для обслуговування вказаної АЗС ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» використовує земельну ділянку площею 0,09218 га.
Як стверджує позивач, ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» використовує земельну ділянку без укладення з ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» жодних договорів щодо користування вказаною земельною ділянкою, що, на переконання позивача, свідчить про самовільне зайняття відповідачем спірної земельної ділянки.
У зв'язку з наведеним, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 18111,64 грн. шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки. Розрахунок розміру шкоди позивачем проведено у відповідності до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунотового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу, затвердженої Постановою КМУ від 25 липня 2007 р. №963.
Відповідач позовні вимоги заперечує, посилаючись на ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, у відповідності до яких до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти.
Відповідач звертає увагу на те, що будь - які пропозиції щодо оформлення прав на земельну ділянку залишаються позивачем без задоволення.
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відшкодування заподіяних збитків.
Загальні підстави позадоговірної відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки - шкоди (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Згідно ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Згідно ст.157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, згідно витягу про державну реєстрацію прав від 10.02.2012 року, нежитлові будівлі: літ «Б-1» операторська загальною площею 18,7 кв.м.; літ «В-1» насосна загальною площею 5,4 кв.м., які розташовані по вул.. Залізничній, 1 -а у м. Львові, належить на праві власності ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес».
В матеріалах справи відсутні докази оспорення чи скасування права власності відповідача на вищевказане нерухоме майно.
Вказані будівлі знаходяться на частині земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні позивача згідно державного акту на право постійного користування землею І-ЛВ №001294 від 29.09.2000 року.
У пункті 3.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
За змістом статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331, статті 657 ЦК України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно. У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. (п.3.4 вказаної Постанови пленуму ВГСУ).
Суд приймає до уваги те, що відповідач неодноразово звертався до позивача щодо вирішення питання про оформлення його права на землю, на якій розміщений об'єкт нерухомого майна, що належить йому на праві власності (копії листів містяться в матеріалах справи).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність вини відповідача, наявність якої є однією з обов'язкових складових при застосуванні такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди.
Крім того, відповідно до п.7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої Постановою КМУ від 25 липня 2007 р. №963, розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться Держекоінспекцією та її територіальними органами або Держсільгоспінспекцією та її територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, - територіальними органами Держсільгоспінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та
надання послуг на платній основі державними органами земельних
ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 р. N 1619.
Разом з тим, судом встановлено та не заперечувалось представником позивача в судовому засіданні те, що розрахунок розміру заподіяної шкоди проведено позивачем самостійно.
В зв'язку з наведеним, суд констатує про відсутність в матеріалах справи належного доказу на підтвердження розміру шкоди, заподіяної юридичній особі внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судовий збір покладається на позивача у відповідності до ст. 49 ГПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
1.У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Повне рішення складено 24.02.2016 р.
Суддя Король М.Р.