01 лютого 2016 року м. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кадєтова О.В., розглянувши касаційну скаргу Головного управління Держземагенства у Чернівецькій області на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 02 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 05 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України в Чернівецькій області треті особи: виконавча дирекція Обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях, про визнання недійсними строкових трудових угод в частині оплати праці, визнання неправомірною відмови у наданні відпустки по догляду за дитиною, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,
У жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 листопада 2009 року вона працювала в управлінні Держкомзему в м. Чернівці на умовах строкової трудової угоди. Неодноразово трудова угода переукладалася та 31 березня 2011 року трудова угода була припинена у зв'язку із закінченням терміну дії (п. 2 ст. 36 КЗпП України). Однак, у зв'язку з тим, що вказана трудова угода були припинена під час вагітності позивача ОСОБА_2, за рішенням суду її було поновлено на роботі. На виконання зазначеного рішення суду 11 липня 2011 року позивач була поновлена роботі, а 01 листопада 2011 року з позивачем повторно припинено трудові відносини, однак за протестом прокурора м. Чернівці наказ від 01 листопада 2011 року № 15-к скасовано 20 січня 2012 року.
11 липня 2011 року позивач звернулася до управління Держкомзему у м. Чернівці із заявою про надання відпустки по вагітності та пологам на підставі листків тимчасової непрацездатності, однак йому було відмовлено у їх оплаті.
Позивач зазначала, що причиною відмови в оплаті листків непрацездатності стала неповна сплата роботодавцем єдиного соціального внеску за працівника: 2,6 % як з цивільно-правової угоди, а не 3,6 %, як це передбачено у випадку укладення трудового договору. 02 липня 2011 року протоколом засідання комісії із соціального страхування Головного управління Держкомзему у Чернівецькій області № 07/11 ОСОБА_2 відмовлено у призначенні допомоги по вагітності та пологам у зв'язку з тим, що на момент настання страхового випадку вона не була застрахованою особою.
ОСОБА_2 вказувала, що 31 жовтня 2011 року, в останній день відпустки по вагітності та пологам, вона звернулася до роботодавця про надання відпустки по догляду за дитиною до трьох років, однак 01 листопада 2011 року її було звільнено з роботи.
Не зважаючи на те що відпустка по вагітності і пологам була надана позивачу, роботодавець відмовився оплатити їй листок непрацездатності та надати відпустку по догляду за дитиною до трьох років, що змусило її звернутися до прокуратури м. Чернівці.
Оскільки позивач, як працівник, не отримала соціальних страхових виплат у зв'язку з вагітністю і пологами, а на виконавчу дирекцію обласного відділення Фонду соціального страхування покладено обов'язок здійснювати контроль за достовірністю обліку і розміру відрахувань єдиного соціального внеску, що здійснював роботодавець за найманих працівників, то позивач вважав, що відділення також винне в неотриманні соціальних страхових виплат.
Разом з цим, позивач посилався на те, що умови п. 2.1 трудової угоди від 01 грудня 2010 року та умови п. 2.1 трудової угоди від 04 січня 2011 року, якими встановлено оплату праці в розмірі 600 грн, не відповідають положенням Закону України «Про оплату праці», зокрема щодо мінімального встановлення розміру заробітної плати за просту, некваліфіковану працю.
За грудень 2010 року управління Держкомзему у м. Чернівці не виплатило позивачу ніякої заробітної плати, а в період з січня по березень 2011 року виплатило заробітну плату в розмірі по 600,00 грн щомісячно.
ОСОБА_2 також зазначала, що оскільки роботодавець добровільно поновив її на роботі, тому відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України повинен був вирішити питання про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Діями відповідачів ОСОБА_2 заподіяно моральну шкоду, яка полягала у переживаннях, що стало загрозою викидня під час її вагітності. Вказаний нервовий стан вплинув на розвиток майбутньої дитини.
Крім того, позивач зазначала, що 28 березня 2013 року у Головному управлінні Держкомзему в Чернівецькій області їй вручено трудову книжку із записом про звільнення на підставі ч. 1 ст. 104 ЦК України, що мало місце 19 лютого 2013 року. Про звільнення з 19 лютого 2013 року їй стало відомо в день вручення трудової книжки, завчасно про звільнення її ніхто не повідомляв, звільнення проведено не з підстав, передбачених КЗпП України, і з порушенням встановленого порядку. Копію наказу про звільнення в день видачі трудової книжки їй не було надано, зі змістом наказу не ознайомлено, незважаючи на прохання.
На підставі наведеного вище та з урахуванням уточнень просила суд визнати недійсним умову пункту 2.1 трудової угоди від 01 грудня 2010 року та умову пункту 2.1 трудової угоди від 04 січня 2011 року щодо визначення розміру оплати праці ОСОБА_2 в сумі 600,00 грн, як такі, що порушують законодавство про оплату праці в частині мінімальних державних гарантій, визначених статтям 1, 3, 12 Закону України «Про плату праці»; зобов'язати Головне управління Державного агентства земельних ресурсів України в Чернівецькій області здійснити перерахунок сплаченої за період дії трудових відносин заробітної плати до рівня мінімальної; визнати неправомірної бездіяльність відповідача у ненаданні ОСОБА_2 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та стягнути середню заробітну плату з розрахунку мінімального розміру за час вимушеного прогулу у зв'язку з ненаданням такої відпустки з часу настання відповідного права з 01 листопада 2011 року по час звільнення 19 лютого 2013 року у розмірі 17 058,55 грн; стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату до рівня мінімальної заробітної плати за період з 01 грудня 2010 року по 31 березня 2011 року у розмірі 1 945,00 грн, з часу звільнення 31 березня 2011 року по час поновлення на роботі 11 липня 2011 року середню заробітну плату з розрахунку мінімальної заробітної плати в сумі 2 880,00 грн, а також стягнути різницю невиплаченої заробітної плати до рівня мінімальної за період після поновлення на роботі з липня по жовтень 2011 року в сумі 2 065,00 грн; визнати звільнення ОСОБА_2 на підставі ч. 1 ст. 104 ЦК України, що мало місце 19 лютого 2013 року незаконним та поновити її на роботі. У випадку неможливості поновлення на роботі змінити підставу та формулювання звільнення на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України та стягнути з відповідача середню заробітну плату з розрахунку мінімального її розміру, встановлено законом з часу незаконного звільнення, а саме з 19 лютого 2013 року по час винесення рішення сумом в сумі 38 000,80 грн; стягнути з Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України в Чернівецькій області 15 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 24 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 20 березня 2014 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсними умови п. 2.1 трудової угоди від 01 грудня 2010 року та умови п. 2.1 трудової угоди від 04 січня 2011 року щодо визначення розміру оплати праці в сумі 600 грн і визначено, що оплата праці працівника ОСОБА_2 повинна здійснюватися щомісячно на рівні не менше мінімальної заробітної плати, встановленої законом.
Зобов'язано правонаступника управління Держкомзему м. Чернівці, головне управління Держземагенства України в Чернівецькій області, здійснити перерахунок сплаченої за період дії трудових відносин заробітної плати до рівня мінімальної.
Визнано незаконним утримання управлінням Держкомзему м. Чернівці єдиного соціального внеску у розмірі 2,6 % з працівника ОСОБА_2
Визнано незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України м. Чернівці з виконання повноважень з контролю за достовірністю обліку та звітності надходження страхових внесків управління Держкомзему м. Чернівці, що виплачувались за працівника ОСОБА_2
Визнано незаконною відмову Головного управління Держкомзему у Чернівецькій області в оплаті листків непрацездатності.
Зобов'язано правонаступника управління Держкомзему м. Чернівці, головне управління Держземагенства України в Чернівецькій області, і виконавчу дирекцію обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності здійснити оплату листків непрацездатності.
Визнано неправомірною бездіяльність управління Держкомзему в м. Чернівці у наданні ОСОБА_2 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Стягнуто з Головного управління Держземагенства України у Чернівецькій області компенсацію моральної шкоди за порушення трудового законодавства (сплата єдиного соціального внеску у меншому розмірі, ніж передбачено законом, виплата заробітної плати на рівні, нижче мінімальної, не оплата листків непрацездатності, ненадання відпустки до досягнення дитиною трирічного віку) у розмірі 200 грн.
Стягнуто невиплачену заробітну плату до рівня мінімальної за період з 01 грудня 2010 року по 31 березня 2011 року у розмірі 1 945,00 грн; з часу звільнення 31 березня 2011 року по час поновлення на роботі 11 липня 2011 року середню заробітну плату з розрахунку мінімально встановленого законом розміру у сумі 2 880,00 грн; стягнуто різницю невиплаченої заробітної плати до рівня мінімальної за період після поновлення з липня 2011 року по жовтень 2011 року в розмірі 2 065,00 грн; стягнуто заробітну плату у період роботи з 01 листопада 2011 року по час звільнення 19 лютого 2013 року у розмірі 17 058,55 грн, а всього за вимогами про стягнення заробітної плати з грудня 2010 року до часу звільнення 19 лютого 2013 року стягнуто 23 948,55 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним утримання роботодавцем єдиного соціального внеску у розмірі 2,6 % з працівника ОСОБА_2 залишено без змін.
В іншій частині рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 24 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 20 березня 2014 року скасовано, направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 02 листопада 2015 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним умову пункту 2.1 трудової угоди від 01 грудня 2010 року та умову пункту 2.1 трудової угоди від 04 січня 2011 року щодо визначення розміру оплати праці ОСОБА_2 в сумі 600,00 грн, як такі, що порушують законодавство про оплату праці в частині мінімальних державних гарантій, визначеним Законом України «Про плату праці».
Визнано таким, що не відповідає чинному законодавству звільнення ОСОБА_2 на підставі ч. 1 ст. 104 ЦК України
Змінено формулювання звільнення на підставі з ч. 1 ст. 104 ЦК України на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, тобто у зв'язку ліквідацією підприємства.
Стягнуто з Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України в Чернівецькій області 2000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 05 січня 2016 року рішення першої інстанції в частині визнання недійсними умов п. 2.1 трудової угоди від 1 грудня 2010 року та п. 2.1 трудової угоди від 04 січня 2011 року щодо визначення розміру оплати праці ОСОБА_2 в сумі 600,00 грн, як таких, що порушують законодавство про оплату праці в частині мінімальних державних гарантій, визначеним Законом України «Про плату праці», визнання таким, що не відповідає чинному законодавству звільнення ОСОБА_2 на підставі ч. 1 ст. 104 ЦК України, зміни формулювання звільнення на підставі з ч. 1 ст. 104 ЦК України на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, тобто у зв'язку ліквідацією підприємства, відмови у задоволенні позову про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20 лютого 2013 року скасовано.
Позов ОСОБА_2 до Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України в Чернівецькій області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20 лютого 2013 року задоволено.
Поновлено ОСОБА_2 на роботі в Головному управлінні Державного агентства земельних ресурсів України в Чернівецькій області відповідно до умов трудової угоди від 04 січня 2011 року № 2-2011.
Стягнуто з Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 лютого 2013 року по 05 січня 2016 року у сумі 38 870,32 грн.
Стягнуто з Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України на користь ОСОБА_2 заробітну плату в сумі 4 010,00 грн.
Рішення Першотравневого районного суд міста Чернівці від 02 листопада 2015 року в частині задоволення позову про стягнення моральної шкоди змінено.
Визначено розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України на користь ОСОБА_2 у сумі 5 000,00 грн.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України в Чернівецькій області про визнання недійсними умов трудових угод щодо визначення розміру оплати праці, визнання звільнення таким, що не відповідає чинному законодавству, зміну формулювання звільнення відмовлено.
В решті рішення залишити без змін.
Зазначено, що рішення суду в частині стягнення з Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України на користь ОСОБА_2 заробітної плати у сумі 4 010,00 грн не підлягає зверненню до примусового виконання. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі Головне управління Держземагенства у Чернівецькій області просить скасувати рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 02 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 05 січня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким змінити формулювання звільнення ОСОБА_2 з ч. 1 ст. 104 ЦК України на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а в решті позовних вимог - відмовити, мотивуючи свої вимоги порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що умови трудових угод від 01 грудня 2010 року та 04 січня 2011 року не відповідають вимогам законодавства про оплату праці.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період з 01 листопада 2011 року по час звільнення 19 лютого 2013 року, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 пропустила встановлений ст. 233 КЗпП України строк на звернення до суду з такою вимогою.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконною бездіяльності відповідача у ненаданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач у порушення вимог ст. 16 ЦК України неправильно обрала спосіб захисту.
Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до положень ст. 43 Конституції України, ст. ст. 9, 94, 95, ч. 4 ст. 93 КЗпП України, ст. ст. 1, 3, 7, 8, 22 Закону України «Про оплату праці» умови оплати праці, що погіршують становище працівників порівняно з законодавством про працю, є недійсними відповідно до закону. Право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (мінімальна заробітна плата), є державною гарантією у зв'язку з чим власник не вправі в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок заробітної, апеляційний суд виходив з того, що, ОСОБА_2 пред'явлено також позовна вимога про стягнення з відповідача на її користь заробітної плати.
Змінюючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 березня по 11 липня 2011 року, апеляційний суд виходив з пропуску ОСОБА_2 тримісячного строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України на звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору.
Задовольняючи позовні вимоги про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку, апеляційний суд виходив з того, що в Головному управлінні Держземагенства у Чернівецькій області, після проведення реорганізації в 2013 році шляхом приєднання до нього Управління Держкомзему у місті Чернівці, були вакантні посади, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Оскільки суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необхідність поновлення позивача на роботі, то не підлягає задоволенню позовна вимога про зміну формулювання звільнення позивача з роботи.
Частково задовольняючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого частково погодився апеляційний суд, виходив з того, що внаслідок незаконного звільнення позивача та порушення її законних прав, що невиплати заробітної плати у мінімально визначеному законом розмірі їй заподіяна моральна шкода, що полягала у моральних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв'язків та вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
Збільшуючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 неправомірно позбавлена значущих для неї права на працю та права на оплату праці, тривалий час зазнає душевних страждань та починаючи з 29 жовтня 2012 року застосовує необхідні зусилля для відновлення своїх порушених прав.
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.
На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,-
Відмовити Головному управлінню Держземагенства у Чернівецькій області у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України в Чернівецькій області треті особи: виконавча дирекція Обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях, про визнання недійсними строкових трудових угод в частині оплати праці, визнання неправомірною відмови у наданні відпустки по догляду за дитиною, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.
Додані до скарги матеріали повернути заявникам.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ О.В. Кадєтова