ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.02.2016Справа №910/30699/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зараз»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Карго-Ін-Транзит»
Про стягнення 19 823,58 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Осипов Д.В. представник за довіреністю № 16 від 21.12.15.
Від відповідача: Савчак Я.О. представник за довіреністю № 1 від 21.12.15.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Зараз» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карго-Ін-Транзит» (далі - відповідач) про стягнення 19 723,58 грн., з яких: 15 375,61 грн. - основного боргу, 4 214,18 грн. - пені, 233,79 грн. - 3% річних.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 32 від 25.05.10. про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.15. порушено провадження у справі № 910/30699/15 та призначено її до розгляду на 14.01.16.
14.01.16. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
В судовому засіданні 14.01.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено переву до 02.02.16.
В судовому засіданні 02.02.16. позивачем було подано письмові пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.16. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів та було оголошено в судовому засіданні перерву до 09.02.16.
05.02.16. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
05.02.16. позивач через відділ діловодства суду подав заяву «про уточнення позовних вимог», відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 19 938,59 грн., з яких: 15 375,61 грн. - основного боргу, 4 330,45 грн. - пені, 232,53 грн. - 3% річних.
В судовому засіданні 09.02.16. позивач на підставі ст. 22 ГПК України подав заяву «про уточнення позовних вимог», відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 19 823,58 грн., з яких: 15 375,61 грн. - основного боргу, 4 214,18 грн. - пені, 233,79 грн. - 3% річних; заяву, подану 05.02.16. через відділ діловодства суду він не підтримав, а тому суд залишає заяву «про уточнення позовних вимог», яка подана 05.02.16. через відділ діловодства суду, без розгляду, та розглядає заяву «про уточнення позовних вимог», подану в судовому засіданні 09.02.16.
Судом враховано викладене в п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», а саме, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Отже, вказану заяву розцінено як заяву про збільшення розміру позовних вимог та прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Вказане також викладено в п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
В судовому засіданні 09.02.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 16.02.16.
12.02.16. позивачем через відділ діловодства суду було подано додаткові письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 16.02.16. позивачем підтримано свої позовні вимоги.
Відповідач в судовому засіданні 16.02.16. проти позову заперечував.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/30699/15.
В судовому засіданні 16.02.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
25.05.10. між позивачем (далі - підприємство) та відповідачем (далі - власник), якому належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1, було укладено Договір № 32 про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території (далі - Договір), предметом якого є надання підприємством та оплата власником за нормативно-встановленим тарифами послуг з управління, утримання будинку (споруд) та прибудинкової території, житлово-комунальних послуг (централізоване водо-, теплопостачання та водовідведення), виставлення рахунків за електроенергію на підставі затверджених тарифів Київської державної адміністрації, послуг по санітарно-технічному обслуговуванню будинку, диспетчеризації і технічному обслуговуванню ліфтів, вивозу побутових відходів, обслуговуванню водостоків, люків, димовентиляційних каналів, протипожежної автоматики, внутрішніх та зовнішніх тепло- та електропроводів будинку, дезинсекції, дератизації, санітарному обслуговуванню прибудинкової території та допоміжних приміщень, освітленню та опаленню місць загального користування будинку, послуг аварійної служби, підготовку будинку до експлуатації у осінньо-зимовий період. обслуговування технічного обладнання квартири, озеленення прибудинкової території будинку, полив зелених насаджень, організації надання послуг з охорони місць загального користування та ведення особового рахунку власника. Згідно умов цього Договору підприємством також надається комплекс послуг по проведенню відновних робіт по будинку в разі необхідності - надання інженерно-технічних, юридичних консультацій з питань утримання будинку, надання послуг понад норми, що встановлені.
Заперечуючи проти позову відповідач вказує на незаконність застосування позивачем завищених тарифів.
Вказані твердження не приймаються судом з огляду на викладене далі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 910/3327/15-г від 29.04.15. (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.15.) встановлено наступне.
Згідно з пунктом 2.2. Договору тарифи оплати за утримання житла (квартирної плати), плати за житлово-комунальні та додаткові послуги, а також загальна сума оплати за даним Договором (станом на день укладення Договору) наведені в додатках до цього Договору, які є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до пункту 2.3. Договору рішенням відповідних органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, які є обов'язкові для виконання підприємством та власником і не потребують їх додаткового погодження сторонами, можуть встановлюватись нові тарифи плати за утримання житла (квартирної плати) та плати за житлово-комунальні послуги. В разі зміни плати за цим Договором на підставі рішення відповідних органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади, власник зобов'язаний сплачувати по новим тарифам з моменту набрання чинності відповідними рішеннями органу місцевого самоврядування та/або органу виконавчої влади.
Згідно з Додатком № 1 до Договору сторони погодили тарифи на день укладення Договору, а саме:
- плата за утримання житла (квартирна плата) за 1 м2 загальної площі - 1,10 грн.;
- холодне водопостачання за 1 м3 (за наявності лічильника) - 2,87 грн.;
- гаряче водопостачання - за 1 м3 (за наявності лічильника) - 13,00 грн.;
- центральне опалення - згідно виставлених підприємством рахунків;
- електроенергія - згідно виставлених підприємством рахунків;
- додаткові послуги за 1 м2 загальної площі - 1,90 грн.
Рішенням від 05.09.2014 року № 239 виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільради Києво-Святошинського району Київської області вирішено:
а) погодити та ввести в дію з 05.09.2014 року відкориговані тарифи Товариства з обмеженою відповідальністю "Зараз" на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території для споживачів житлового комплексу "Чайка" в с. Чайка по вул. Лобановського, буд. № № 5, 7, 9, 11, 13, 15, 10, 14, 16, 17, 18, 19, 21 корпуси 1, 21; корпуси 4,21; корпуси 5, 21; корпуси 6, 24, 27, 29, а саме:
для житлових приміщень (споживачі І групи - населення):
- вартість 1 кв.м. загальної площі без урахування обслуговування ліфтів - 6,20 грн.;
- вартість 1 кв.м. загальної площі з урахування обслуговування ліфтів - 6,48 грн.
для нежитлових приміщень (споживачі ІІ та ІІІ груп - фізичні та юридичні особи):
- вартість 1 кв.м. загальної площі без урахування обслуговування ліфтів - 8,45 грн.;
- вартість 1 кв.м. загальної площі з урахування обслуговування ліфтів - 8,76 грн.;
б) погодити та ввести в дію з 05.09.2014 року відкориговані тарифи Товариства з обмеженою відповідальністю "Зараз" на послуги з централізованого гарячого водопостачання та водовідведення, за наявності будинкових та квартирних засобів обліку для споживачів житлового комплексу "Чайка" в с. Чайка по вул. Лобановського, буд. № № 5, 7, 9, 11, 13, 15, 10, 14, 16, 17, 18, 19, 21 корпуси 1, 21; корпуси 4,21; корпуси 5, 21; корпуси 6, 24, 27, 29, а саме:
- тариф на послуги з централізованого постачання гарячої води - 25,45 грн./куб.м.;
- тариф на послуги з централізованого водовідведення гарячої води - 4,30 грн./куб.м.;
- тариф на послуги з централізованого гарячого водопостачання та водовідведення - 29,75 грн./куб.м.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАРАЗ" здійснювало нарахування вартості наданих послуг у відповідності до умов Договору з урахуванням Рішення від 05.09.14. № 239 виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільради Києво-Святошинського району Київської області.
Отже, вказаним рішенням встановлено правомірність нарахування вартості наданих послуг у відповідності до умов Договору з урахуванням Рішення від 05.09.14. № 239 виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільради Києво-Святошинського району Київської області.
Обставини, встановлені у справі № 910/3327/15-г, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.
Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Оскільки, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.15. у справі № 910/3327/15-г, то встановлені ним факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
При цьому, положеннями п. 2.3 Договору сторони погодили, що рішення відповідних органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, які є обов'язкові для виконання підприємством та власником, не потребують їх додаткового погодження сторонами, можуть встановлюватись нові тарифи плати за утримання житла (квартирної плати) та плати за житлово-комунальні послуги. В разі зміни плати за Договором на підставі рішення відповідних органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади, власник зобов'язаний сплачувати по новим тарифам до моменту набрання чинності відповідним рішенням органу місцевого самоврядування та/або органу виконавчої влади.
Судом встановлено, що в межах розгляду даної справи № 910/30699/15 за період пред'явлений до стягнення (квітень 2015 року - жовтень 2015 року включно), позивачем здійснено нарахування вартості наданих послуг у відповідності до умов Договору з урахуванням Рішення від 05.09.14. № 239 виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільради Києво-Святошинського району Київської області, та рішення № 88 від 29.04.15. виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільради Києво-Святошинського району Київської області (щодо опалення), що є правомірним.
Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою відповідачем грошових коштів за Договором в розмірі 15 735,61 грн. за період з квітня 2015 року по жовтень 2015 року включно, а саме:
- за квітень 2015 року 2 966,42 грн., з яких: 1 900,92 грн. за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій та 1 065,50 грн. за центральне опалення;
- за травень 2015 року 1 900,92 грн. за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій;
- за червень 2015 року 1 900,92 грн. за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій;
- за липень 2015 року 1 900,92 грн. за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій;
- за серпень 2015 року 1 900,92 грн. за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій;
- за вересень 2015 року 1 900,92 грн. за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій;
- за жовтень 2015 року 3 855,05 грн., з яких: 1 900,92 грн. за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій та 1 954,13 грн. за центральне опалення, за вирахуванням сплачених відповідачем на користь позивача 950,46 грн. в погашення заборгованості за спірний період.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Основні засади господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що до житлово-комунальних послуги віднесені зокрема: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).
Положеннями статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством;
У відповідності до норм статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг та зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивачем надано відповідачу послуг з утримання будинків та прибудинкових територій та за центральне опалення за Договором в розмірі 16 326,07 грн. за період з квітня 2015 року по жовтень 2015 року включно.
Матеріали справи містять рахунки за спірний період на пред'явлену до стягнення суму, та акти виконаних робіт, не підписані відповідачем, однак судом враховано, що за умовами п. 2.6 Договору послуги за ним оплачуються власником незалежно від наявності або відсутності виставленого підприємством рахунку, а підписання між сторонами актів наданих послуг умовами Договору не передбачено.
При цьому, судом враховано, що рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.15. у справі № 910/3327/15-г було стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором за період до квітня 2015 року (по березень 2015 року включно).
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Платежі за Договором вносяться власником на поточний рахунок підприємства не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим (пункт 2.5. Договору).
В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою № 144 від 25.11.15. в якій вказував на необхідність сплатити заборгованість за Договором.
Відповідач в погашення наявної заборгованості за пред'явлений до стягнення період сплатив Товариству з обмеженою відповідальністю «Зараз» 950,46 грн.
Отже, Товариством з обмеженою відповідальністю «Карго-Ін-Транзит» не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.
Заперечуючи проти позову відповідач вказує на те, що невідомі особи з невідомою метою за погодженням з директором позивача протизаконно проникли до квартири без повідомлення власника.
Суд не приймає зазначені доводи та відзначає, що за умовами п. 3.3.2 Договору підприємство має право доступу, в тому числі несанкціонованого в квартиру власника для, зокрема, проведення технічного та профілактичного огляду.
На підставі вказаного положення Договору, 15.10.15. комісія позивача в присутності дільничного інспектора Києво-Святошинського відділу ГУ НП в Київській області, здійснила плановий огляд системи опалення в квартирі АДРЕСА_1 та були зняті показники лічильників ХВП, ГВП та електричної енергії.
Крім того, відповідач не позбавлений був права звернутись до правоохоронних органів за фактом незаконного заволодіння ключами чи незаконного проникнення до приватної власності, тощо.
Пунктом 7.1. Договору сторони погодили, що він набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до моменту його розірвання, а в частині виконання грошових зобов'язань - до їх виконання.
Листом № б/н від 13.10.15. (отримано позивачем 13.10.15.) відповідач звернувся до позивача з повідомленням про розірвання Договору з 01.04.15.
За необхідності надання правової оцінки вказаному листу, судом встановлено, що він містить вимогу відповідача від 13.10.15. саме про розірвання Договору з 01.04.15., в зв'язку з тим, що за твердженням відповідача ним було укладено Договір оренди з фізичною особою ОСОБА_3.
Зміна та розірвання господарських договорів, відповідно до ст. 188 ГК України, в односторонньому порядку не допускаються, а сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі недосягнення згоди щодо зміни договору чи неодержання відповіді в установлений строк, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Договір може бути достроково розірвано за взаємною згодою сторін у разі невиконання умов Договору стороною Договору (п. 7.3 Договору).
У відповідь позивачем було направлено власнику лист № 130 від 04.11.15. з нагадуванням про те, що відповідач зобов'язаний оплачувати надані за Договором послуги та що останнім не надано доказів укладення договору оренди з фізичною особою, що, в свою чергу ніяк не впливає на правовідносини між підприємством і власником.
Таким чином, згода на розірвання Договору обома сторонами досягнута не була.
За приписами п. 7.2 Договору, одностороннє розірвання Договору або відмова від його виконання забороняється.
Доказів порушення позивачем умов Договору матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави стверджувати, що відповідач мав право для розірвання Договору в односторонньому порядку.
Судом враховано, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-пр/2002 недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору (Відповідна позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 р. № 3-74гс11).
Разом з тим, в судовому порядку Договір не розривався.
Оскільки Договір не було розірвано ні в односторонньому порядку, ні за погодженням обох сторін, ні в судовому порядку, то суд дійшов висновку про його чинність.
При цьому, саме власник зобов'язаний оплачувати послуги за Договором з моменту здачі будинку в експлуатацію, а всі наступні власники сплачують платежі (плату за утримання житла, плату за додаткові та житлово-комунальні послуги) з моменту переходу права власності на квартиру до них (п. 8.1 Договору).
В той же час, фізична особа ОСОБА_3 не є новим власником квартири АДРЕСА_1.
Позивач не заперечує, що отримував від вказаної фізичної особи грошові кошти, однак вони позивачем зараховані не були на жоден з особових рахунків, оскільки контрагенту ОСОБА_3 у підприємства не існує, а між ним і позивачем відсутні будь-які договірні зобов'язання. При цьому позивач наголошує на тому, що жодних заяв від зазначеної фізичної особи про повернення таких грошових коштів не надходило.
З огляду на викладене суд не приймає доводи позивача про часткове погашення ним заборгованості перед позивачем за Договором за пред'явлений до стягнення період на суму здійснених фізичною особою ОСОБА_3 платежів.
Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача за Договором за період з квітня 2015 року по жовтень 2015 року становить 15 375,61 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 4 214,18 грн. - пені, суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 4.5.1 Договору, власник несе відповідальність згідно із законодавством і цим Договором за несвоєчасне внесення на рахунок підприємства плати, передбаченої цим Договором, шляхом сплати підприємству пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, діючої у період за який сплачується пеня.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Суд відзначає, що позивач при здійсненні розрахунку пені, розраховує її на суму 15 375,61 грн. за період з 01.05.15. по 31.10.15. Проте, за приписами п. 2.5 Договору платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Отже, для прикладу, заборгованість за травень 2015 року відповідач мав сплатити до 20.06.15., тобто прострочення наступило з 21.06.15. на суму платежу за травень в розмірі 1 900,92 грн. І так по кожному місяцю окремо. При цьому судом прийнято до уваги граничний період розрахунку, який вказує позивач, та за межі якого суд не виходить при здійсненні розрахунку - 21.11.15.
Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені з врахуванням зазначеного, внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 744,20 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 2 469,98 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.
Стосовно вимог позивача про стягнення 233,79 грн. - 3% річних, суд відзначає наступне.
За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
3% річних та збитки від інфляції за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання. Вказану правову позицію наведено у п. 1.14 Постанови № 14 від 17.12.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Після здійснення власного розрахунку, з урахуванням викладеного при здійсненні розрахунку пені, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 117,76 грн. 3% річних. В іншій частині в розмірі 116,03 грн. 3% річних нараховані безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.
Відповідачем не надано контррозрахунку пені та 3% річних.
Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).
Отже, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 218,00 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карго-Ін-Транзит» (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, б. 33-37, кімната 23; ідентифікаційний код 35086778) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зараз» (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, село Чайки, вулиця Лобановського Валерія, б. 21, корпус 5; ідентифікаційний код 35411055) 15 375 (п'ятнадцять тисяч триста сімдесят п'ять) грн. 61 коп. основного боргу, 1 744 (одну тисячу сімсот сорок чотири) грн. 20 коп. пені, 117 (сто сімнадцять) грн. 76 коп. 3% річних, 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) 00 коп. судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 22.02.16.
Суддя Т.М. Ващенко