23.02.16р. Справа № 904/11063/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свіком" (м. Запоріжжя)
до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (м. Павлоград, Дніпропетровської області)
про стягнення заборгованості за договором поставки № 326-ПУ-УМТС від 02.02.2015 у розмірі 97 842 грн. 57 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 23.02.2016)
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 01.12.2015)
від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № ББУ/ПУ261/П/15 від
18.12.2015
Товариство з обмеженою відповідальністю "Свіком" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 326-ПУ-УМТС від 02.02.2015 у загальному розмірі 148 827 грн. 86 коп.
Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з суми основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 326-ПУ-УМТС від 02.02.2015 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем 18.03.2015 та 16.04.2015 товару та, відповідно, наявністю заборгованості у сумі 148 827 грн. 86 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 20.01.2016.
Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 3170/16 від 20.01.2016), в якому він просить суд надати додатковий час для можливості мирного врегулювання спору та відкласти розгляд справи.
У судове засідання 20.01.2016 з'явився представник відповідача.
Представник позивача у судове засідання 20.01.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, вимоги ухвали суду від 25.12.2015 не виконав.
У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 20.01.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 10.02.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 8305/16 від 10.02.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не доведений факт порушення відповідачем строку виконання грошового зобов'язання, оскільки для розрахунку суми позову позивач використав не дату, яка повинна бути зазначена представником покупця, а дату видаткової накладної (реквізиту документу), що не передбачено договором.
У судове засідання 10.02.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.
У судовому засіданні 10.02.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування. Також представником позивача було повідомлено, що сторони не досягли згоди щодо мирного врегулювання спору, а отже він просить суд розглядати справу по суті та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засідання 10.02.2016 заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов. Також, зазначав, що під час визначення суми заборгованості позивачем не були враховані дві оплати, здійснені 30.09.2015 та 24.12.2015.
Судом було зауважено, що для з'ясування фактичних обставин справи існує необхідність у витребуванні додаткових доказів.
У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 10.02.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.02.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.
Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.
У судове засідання 23.02.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.
Від позивача надійшло клопотання про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 11071/16 від 23.02.2016), в якому він просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 97 842 грн. 57 коп., яка, фактично, становить суму основного боргу.
Дослідивши подане позивачем клопотання, суд відзначив, що, фактично, позивач зменшив заявлений до стягнення основний борг, у зв'язку з його частковим погашення відповідачем, внаслідок чого ціна позову фактично зменшилась.
Так, відповідно до пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
Так, у судовому засіданні 23.02.2016 вказана заява була вручена представнику відповідача, крім того, викладені в ній обставини були зрозумілі представнику відповідача та не потребували додаткового вивчення та, відповідно, відкладення розгляду справи. Про що було наголошено представником відповідача у судовому засіданні. Крім того, про наявність вказаних у ній обставин (часткових оплат), відповідач зазначав і в попередніх судових засіданнях.
Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Вказане клопотання підписане уповноваженою особою - представником, якому відповідно до довіреності від 01.12.2015 надане таке процесуальне право.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що подане позивачем клопотання про зменшення розміру позовних вимог подане у відповідності до процесуальних вимог в цій частині.
В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.
Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та, враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказане клопотання позивача.
Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 97 842 грн. 57 коп., виходячи з якої й вирішується спір.
У судовому засіданні 23.02.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням їх зменшення, з підстав, що були ним викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях.
Представник відповідача у судовому засіданні 23.02.2016 заперечував проти задоволення позовних вимог, просив суд врахувати при прийнятті рішення по справі обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 23.02.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 02.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Свіком" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір поставки № 326-ПУ-УМТС (далі - договір, а.с.17-26), відповідно до умов якого в порядку та на умовах передбачених договором, постачальник зобов'язався поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі - продукція), в асортименті, кількості, в строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору. Покупець зобов'язався прийняти та оплатити поставлену у його власність продукцію у відповідності до умов договору (пункти 1.1. та 1.2. договору).
Договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобов'язань, строк договору встановлюється до 31.12.2015 включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань за договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 8.1. договору).
Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Крім того, в силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що поставка продукції проводиться партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та в строки, погоджені сторонами в специфікаціях до договору.
Під партією Продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної по своїм якісним показникам, яка супроводжується одним документом про якість, та/або одним товаросупровідним документом.
Відповідно до пункту 4.2. договору, умови поставки продукції - DDP, згідно "Інкотермс -2010", з урахуванням умов та застережень, що містяться у договорі та/або відповідних специфікаціях до договору. Узгоджене місце призначення поставки вказується сторонами у відповідних специфікаціях до договору, постачальник несе всі витрати, пов'язані з поставкою продукції, до моменту її поставки в узгоджене місце призначення поставки. У випадку, коли сторонами у специфікаціях обумовлюються інші умови поставки, взаємовідносини сторін будуть регулюватися положеннями, узгодженими сторонами у відповідних специфікаціях до договору.
Згідно з умовами пункту 5.1. договору загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій, які є невід'ємною частиною договору. У випадку відхилення кількості фактично поставленої продукції від визначеної до поставки кількості, загальна ціна договору, змінюється пропорційно кількості фактично поставленої продукції із розрахунку її ціни, вказаної у відповідних специфікаціях до договору. У будь-якому випадку, загальна орієнтовна сума договору не повинна перевищувати суму еквівалентну 2 000 000 грн. 00 коп. з ПДВ на дату укладення договору. Сума договору можу бути збільшена шляхом підписання сторонами відповідної додаткової угоди після отримання дозволу уповноваженого на те органу управління покупцем.
Ціна за поставлену постачальником продукцію встановлюється сторонами у відповідних специфікаціях до договору (пункт 5.2. договору).
У відповідності до вказаних умов, сторонами було підписано специфікацію від 09.02.2015 до договору, в якій вони узгодили, зокрема, найменування продукції, її кількість, ціну та строк поставки (а.с.27-29).
Пунктом 4.3. договору передбачено, що постачальник зобов'язується надати покупцю наступні документи:
- рахунок;
- податкову накладну;
- видаткову накладну;
- відповідні товаросупроводжувальні накладні (залізничну/товарно-транспортну накладну);
- сертифікат якості заводу-виробника та/або паспорт;
- сертифікат відповідності (у випадку, якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації);
- дозвіл Держгірпромнагляду (у випадку, якщо отримання даного документа обов'язково відповідно до норм діючого законодавства);
- інструкцію по експлуатації (у випадку, якщо даний документ передбачений);
- технічна документація, визначену пунктом 2.4. даного договору.
Не обмежуючись переліком, обумовленим в даному пункті договору, покупцю надається виключне право визначати перелік документів відповідно до діючого законодавства України та/або виходячи із специфіки продукції, який повинен бути наданий постачальником в строки, зазначені в даному пункті договору.
Документи (крім податкової накладної), постачальник зобов'язується надати покупцю разом з поставленою продукцією.
У випадку поставки продукції без товаросупровідної документації, що призведе до неможливості здійснити приймання продукції по кількості, якості, асортименту, комплектності, покупець має право відмовитися від приймання надісланої продукції. В такому випадку, повернення продукції здійснюється у порядку, визначеному пунктом 2.5. договору (пункт 4.4. договору).
Згідно з умовами пункту 2.6. договору продукція приймається покупцем на підставі даних:
- по кількості - у відповідності до фактичної кількості продукції, поставленої в узгоджене місце призначення поставки;
- по якості - відповідно до якісних показників, вказаних в сертифікаті якості заводу-виробника, паспорті, а також відповідно до технічних характеристик та інших додаткових вимог до даної продукції, обумовлених сторонами у відповідних специфікаціях до договору.
Так, на виконання умов договору, позивач здійснив поставку узгодженої в специфікації продукції відповідачу на загальну суму 155 774 грн. 54 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:
- видаткова накладна № СВ-0001579 від 18.03.2015 на суму 16 725 грн. 58 коп. (а.с.30);
- видаткова накладна № СВ-0001582 від 18.03.2015 на суму 9 358 грн. 32 коп. (а.с.31);
- видаткова накладна № СВ-0002309 від 16.04.2015 на суму 129 690 грн. 64 коп. (а.с.32-33).
Вказаний товар було отримано відповідачем на підставі довіреностей, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.34-35).
Суд зауважує, що товар, визначений у специфікації, відповідає товару, що було поставлено згідно вказаних накладних за кількістю, ціною та загальною вартістю, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.
При цьому, в подальшому між сторонами було досягнуто домовленості щодо часткового повернення товару, у зв'язку з чим було здійснено повернення товару на суму 6 946 грн. 68 коп., що підтверджується наступними накладними:
- прибуткова накладна (повернення) № СВ-0000478 від 30.04.2015 на суму 6 872 грн. 50 коп. (а.с.43);
- прибуткова накладна (повернення) № СВ-0000494 від 30.04.2015 на суму 74 грн. 18 коп. (а.с.44).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення.
Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості товару, а також сторонами не повідомлялось та не надавались докази складання актів в порядку, передбаченому пунктами 2.7., 2.8., 2.9., 2.10., 2.11 договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.
Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.
Відповідно до умов пунктів 4.8. та 4.9. договору обов'язки постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції у розпорядження покупця в узгоджене місце призначення поставки в асортименті, кількості та в строки, з якісними характеристиками, узгодженими сторонами у договору та специфікаціях у договорі та специфікаціях до договору. Обов'язки покупця вважаються виконаними з моменту оплати поставленої продукції. Право власності на продукцію, ризики втрати або пошкодження продукції переходять від постачальника до покупця з дати поставки продукції.
Позивач надав до суду видаткові накладні, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача. Дані видаткові накладні містять чітко зазначений вид товару, вартість одиниці товару та загальну вартість поставленого товару.
Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.
Судом також було враховано, що у пункті 4.7. договору сторони визначили, що датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником. У випадку поставки автомобільним транспортом датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на видатковій накладній. У випадку поставки залізничним транспортом датою поставки вважається дата, зазначена у залізничній накладній, яка свідчить про прибуття продукції на залізничну станцію призначення (в узгоджене місце призначення поставки).
Відповідач у відзиві на позов посилався на те, що спірні накладні не містять дати отримання продукції, зазначеної покупцем, як це передбачено умовами пункту 4.7. договору, що свідчить про відсутність порушення грошового зобов'язання по оплаті за поставлену продукцію.
Твердження відповідача щодо відсутності прострочення оплати з його боку судом відхиляються, оскільки в разі не зазначення сторонами у видатковій накладній дати одержання продукції, датою її одержання є дата складання та підписання самої накладної як первинного документа, що засвідчує здійснення господарської операції. На видаткових накладних про отримання продукції представник відповідача (як і представник позивача) не зазначили іншої дати її одержання (передачі), ніж та, що була вказана у відповідній накладній, чим обидві сторони підтвердили, що фактична передача товару відбулася саме у дату, вказану у накладній. Крім того, відповідачем факт отримання продукції не заперечується.
Враховуючи вищенаведене та оцінюючи існуючі докази в їх сукупності, суд вважає датою поставки продукції за вищевказаними видатковими накладними саме 18.03.2015 та 16.04.2015, відповідно.
Крім того, в матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні, які також містять дати отримання товару (а.с.40-42).
Отже, вказані заперечення відповідача не приймаються до уваги судом.
При цьому, у пункті 5.4. договору сторони погодили, що розрахунки за поставлену продукцію за договором здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з 90 календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови отримання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, визначених розділом 4 договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.
Кінцеві взаєморозрахунки між покупцем та постачальником здійснюються на підставі даних якості, кількості, асортименту та комплектності продукції, визначених у відповідності до розділу 2 договору.
У специфікації від 09.02.2015 сторони визначили наступні умови оплати: розрахунки по специфікації здійснюються на 90 календарний день з моменту поставки відповідної партії продукції.
При цьому, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасного розрахунку за поставлений 18.03.2015 та 16.04.2015 товар не виконав, оплату товару в установлені в специфікації та договорі строки, у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 97 842 грн. 57 коп.
Так, відповідач здійснив часткову оплату в сумі 50 985 грн. 29 коп. поставленого 18.03.2015 та 16.04.2015 товару наступним чином:
- 30.09.2015 в сумі 15 985 грн. 29 коп., що підтверджується платіжним дорученням № НОМЕР_1 від 30.09.2015 (а.с.67);
- 24.12.2015 в сумі 35 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № НОМЕР_2 від 24.12.2015 (а.с.56).
Отже, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений 18.03.2015 та 16.04.2015 товар в сумі 97 842 грн. 57 коп. (155 774, 54 (всього поставлено) - 6 946,68 (частково повернуто) - 50 985,29 (частково оплачено)).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим наявність заборгованості відповідача за отриманий за спірними накладними товар є доведеною та підтвердженою належними доказами.
Крім того, відповідач підтверджував, що неоплаченим залишився товар на суму 97 842 грн. 57 коп., але посилався на відсутність порушення грошового зобов'язання, оскільки позивачем не були враховані умови пункту 4.7. договору, в якому сторони погодили, що датою поставки продукції вважається дата, зазначена представником покупця (відповідача) на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником, а зі спірних накладних вказана дата не вбачається.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 97 842 грн. 57 коп.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент звернення із позовом до суду) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 218 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (182 700 грн. 00 коп.).
Ціна позову на момент звернення з ним до суду становила 148 827 грн. 86 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 2 232 грн. 42 коп. (1,5 відсотки ціни позову).
При цьому, після зменшення розміру позовних вимог позивачем ціна позову стала складати 97 842 грн. 57 коп., а отже сума судового збору за подання такого позову мала б складати 1 467 грн. 64 коп. (1,5 відсотки ціни позову).
При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З огляду на подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу частину сплаченого ним судового збору у розмірі 764 грн. 78 коп. (2 232,42 - 1 467,64).
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 467 грн. 64 коп. покладається на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.
Враховуючи вищевикладене, керуючись нормами статей 1, 2, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 38, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вулиця Леніна, будинок 76; ідентифікаційний код 00178353) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Свіком" (69035, м.Запоріжжя, вулиця Волгоградська, будинок 27; ідентифікаційний код 37167117) - 97 842 грн. 57 коп. - основного боргу, 1 467 грн. 64 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Свіком" (69035, м. Запоріжжя, вулиця Волгоградська, будинок 27; ідентифікаційний код 37167117) надмірно сплачений судовий збір у сумі 764 грн. 78 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 85 від 21.12.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя ОСОБА_3