15 лютого 2016 року м. Київ К/800/13384/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013
у справі №2а-1870/5455/12
за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення - рішення, -
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.09.2012 в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.09.2012 скасовано, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Сумах від 13.06.2012 №0001761701/21925.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням норм матеріального права.
Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем було проведено позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань взаємовідносин з ФОП ОСОБА_3 за період з 01.07.2010 по 30.09.2010, за результатами якої складено акт від 21.05.2012 № 984/17-1016/2761012170/84.
За висновками акта перевірки встановлено, що позивачем порушено пп.7.4.5 п. 7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого, було донараховано до сплати в бюджет податку на додану вартість в сумі 26156,00 грн.
На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001761701/21925 від 13.06.2012, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 32695,00 грн., в т.ч. за основним платежем 26156,00 грн., за штрафними санкціями 6539,00 грн.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Частиною 2 зазначеного підпункту встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Нормами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
При цьому, підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).
При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
За змістом наведених норм право платника податку на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі усної угоди, позивачем у серпні 2010 року придбано у ФОП ОСОБА_3 товарно-матеріальних цінностей (кабелі, світильники, лампи, пускачі магнітні, дроти) на загальну суму 130778,20 грн., в т.ч. ПДВ 26155,64 грн.
На підтвердження факту здійснення господарської операції по придбанню у ФОП ОСОБА_3 кабельно-провідникової продукції та освітлювальних приладів позивачем надано первинні документами, а саме: податкові накладні: № 135 від 02.08.2010 на загальну суму 47331,54 грн., № 136 від 09.08.2010 на загальну суму 49915,80 грн., № 137 від 16.08.2010 у на загальну суму 49599,84 грн., № 138 від 25.08.2010 на загальну суму 10086, 66 грн.; видаткові накладні: № РН-0000030 від 02.08.2010 на загальну суму 47331,54 грн., № РН-0000031 від 09.08.2010 на загальну суму 49915,80 грн., № РН-0000032 від 16.08.2010 на загальну суму 49599,84 грн., № РН-0000033 від 25.08.2010 на загальну суму 10086, 66 грн.; квитанції до прибуткових касових ордерів; рахунки - фактури № СФ-0000141 від 02.08.2010, № СФ-0000142 від 09.08.2010, № СФ-0000143 від 16.08.2010; № СФ-0000144 від 25.08.2010.
Оформлені позивачем та ФОП ОСОБА_3 первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкові накладні - вимогам п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Щодо не надання до перевірки письмового договору поставки чи купівлі-продажу між позивачем та ФОП ОСОБА_3, то відповідності до ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Крім того, функції контролюючих органів визначені статтею 19-1 Податкового кодексу України, згідно із підпунктом 19-1.1.1 пункту 19-1.1 якої контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом.
Виходячи з цього, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи.
В інших випадках аналіз дотримання чинного законодавства при укладенні та/або виконанні правочинів, у тому числі на предмет порушення інтересів держави, не належить до компетенції податкових органів.
Жодних свідчень того, що спірний договір та/або його виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судом не встановлено.
Виключно акт перевірки ДПІ у м.Суми «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 31.10.2011» №8960/17-1016/2822509180/183 від 09.12.2011, який покладений в основу доводів відповідача, за відсутності доказів донарахування ФОП ОСОБА_3 податкових зобов?язань з податку на додану вартість за оспорюваними господарськими операціями з позивачем, а також застосування відповідальності за порушення статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», не свідчить про нереальний характер таких операцій.
Крім того, позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.
Таким чином, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.
Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
Виходячи з викладено, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку. що господарські операції позивача з ФОП ОСОБА_3 здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності суб'єкта господарювання при здійсненні вказаних операцій.
Для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, необхідно встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідних обставин у розглядуваній справі судами також встановлено не було.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Вищенаведеним спростовуються доводи податкового органу, які наведені ним в касаційній скарзі, як підставу для скасування рішення суду апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для його скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сумах Сумської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун