"16" лютого 2016 р. м. Київ К/800/30833/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Городенківському районі Івано-Франківської області до ОСОБА_4 про стягнення переплати пенсії, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Городенківському районі Івано-Франківської області на постанову Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 6 листопада 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2015 року, -
У червні 2014 року Управління Пенсійного фонду України в Городенківському районі Івано-Франківської області (далі - УПФ) звернулося з позовом до ОСОБА_4 про стягнення незаконно виплачених коштів, отриманих як пенсія по втраті годувальника на дитину.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що 1 липня 2008 року ОСОБА_4 призначено пенсію по втраті годувальника на утримання ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, батько якої помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Дану пенсію відповідач отримувала до досягнення ОСОБА_5 повноліття, виплата припинена 1 листопада 2011 року. Посилаючись на те, що пенсію ОСОБА_4 призначено у зв'язку з поданням нею недостовірних даних, виплата пенсії в сумі 29999,52 грн. є незаконною. Стверджуючи, що вимогу повернути незаконно отримані кошти відповідач залишила без задоволення та посилаючись на вимоги Законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і «Про пенсійне забезпечення», позивач просив про задоволення позову.
Постановою Городенківського районного суду Івано-Франківського області від 6 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2015 року постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову також відмовлено.
Сп?рава № 342/784/14-а
Провадження № К/800/30833/15
Го?ловуючий у першій інстанції - Ничик Г.І.
До?повідач у касаційній інстанц?ії - Мойсюк М.І.
У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить їх рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що факту зловживань з боку відповідача та подання нею недостовірних даних під час призначення спірної пенсії не встановлено, а отже підстав для стягнення зазначеної суми коштів немає. При цьому суди вирішили спір сторін за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Проте, до такого висновку суди дійшли в порушення норм процесуального права виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
Відповідно до статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
Колегія суддів звертає увагу, що правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.
Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє колегії суддів дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.
За пунктом 4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.
В даній справі позов заявлений про стягнення грошових коштів, які стали власністю громадянки ОСОБА_4, що на думку колегії суддів не підпадає під дію пункту 4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічна правова позиція була також висловлена Верховним Судом України у рішенні № 21-1884а15, яка відповідно до приписів статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою для всіх судів України.
За таких обставин підстав для розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства у судів попередніх інстанцій не було.
У відповідності з пунктом 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Таким чином, рішення судів підлягають скасуванню із закриттям провадження в справі.
При цьому, роз'яснити позивачу, що закриття провадження у справі не перешкоджає зверненню з даним позовом до належного суду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 223, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Городенківському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.
Постанову Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 6 листопада 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2015 року скасувати та закрити провадження в справі.
Роз'яснити Управлінню Пенсійного фонду України в Городенківському районі Івано-Франківської області, що з даним позовом можливо звернутися в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало