"16" лютого 2016 р. м. Київ К/800/49605/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року, -
У липні 2012 року Київський міський центр зайнятості (далі - Центр зайнятості) звернувся з позовом до ОСОБА_4 в якому просив стягнути з відповідача 18463,56 гривень незаконно виплаченої допомоги по безробіттю, та кошти, витрачені на надання соціальних послуг (далі - спірні кошти).
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відповідач, перебуваючи на обліку в Центрі зайнятості не припинив у встановленому законом порядку підприємницьку діяльність, тобто належав до категорії зайнятого населення, а тому спірні кошти одержані ним без законних на те підстав.
Посилаючись на ці обставини Центр зайнятості просив про задоволення позову.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року, позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача спірні кошти.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити в позові.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.
Задовольняючи позов суди виходили з того, що відповідач не мав права на виплату йому спірних коштів.
Проте до такого висновку суди попередніх інстанцій дійшли в порушення норм процесуального права, з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Статтею 50 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
Всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
Пунктом 4 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.
В даному випадку має місце спір про стягнення грошових коштів, що стали власністю громадянина ОСОБА_4
У зв'язку з цим, на думку колегії суддів, цей випадок не підпадає під дію пункту 4 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, тому що даний спір позбавлений ознак публічно - правового, натомість є приватно - правовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справі № 21-1884а15.
За правилами частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 223, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.
Роз'яснити позивачеві, що даний спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало