І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
16 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Левенця Б.Б., Махлай Л.Д.,
секретаря: Синявського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Аріон-Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Інвест Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа інновейшн груп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі, зобов'язання вчинити дії, відновлення порушених трудових прав та відшкодування моральної шкоди, -
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Аріон-Інвест» (далі - ПАТ «Аріон-Інвест»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Інвест Груп» (далі - ТОВ «Медіа Інвест Груп»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа інновейшн груп» (далі - ТОВ «Медіа інновейшн груп») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі, зобов'язання вчинити дії, відновлення порушених трудових прав та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Вказав, що оскаржуване рішення у справі є завідомо неправосудним, ухвалено упередженим стосовно позивача суддею, оскільки низка рішень та ухвал цього судді у інших справах щодо ОСОБА_1 були скасовані Апеляційним судом м. Києва. Суддя незаконно відмовив у задоволенні письмового клопотання про виклик свідків та проігнорував вказівки Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які скасували попередні рішення у цій справі. Суд не взяв до уваги рішення Конституційного Суду України від 29.10.1998 № 14-рп/98 в якому зазначено, що ст. 43-1 КЗпП України не є підставою для звільнення.
Наявність в матеріалах справи двох наказів № 56-к від 03.05.2007 року залишена судом без жодної правової оцінки та реагування. Судом безпідставно взято до уваги фальшивий доказ, виданий ОСОБА_3, який взагалі не мав права видавати накази.
Невірна оцінка доказів, наявних в матеріалах справи, та застосування судом закону, який не підлягав застосуванню, свідчить про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до невірних висновків про звільнення відповідача з дотриманням норм, передбачених трудовим законодавством.
Крім того, до апеляційної скарги на рішення суду, позивачем включено застереження на ухвалу суду про закриття провадження у справі від 16.12.2015 року у частині позовних вимог стосовно домену Isvestia.info.
Посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, просив рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.
Представник ТОВ «Медіа інновейшн груп» - Шевченко Г.П. просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники судового розгляду, які належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, представників не направили.
Від представника ТОВ «Медіа Інвест Груп» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із занятістю у іншому судовому процесі.
Представник ПАТ «Аріон-Інвест» та ОСОБА_3 причину неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників ТОВ «Медіа Інвест Груп», ПАТ «Аріон-Інвест» та ОСОБА_3
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, представника відповідача ТОВ «Медіа інновейшн груп» - Шевченко Г.П., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 21 КЗпП України, працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Це дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.
Згідно п. 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (назва в редакції Наказу Мінпраці та соцполітики № 259/34/5 від 08.06.2001року), затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, захисту населення України 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.
Відповідно до частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
У випадку звільнення працівника із суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, статтею 43-1 КЗпП встановлено особливий порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 ст. 179 ЦПК України).
Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 58 ЦПК України).
Згідно до п. 2.9. Інструкції виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Належними доказами, щодо встановленого розміру заробітної плати є фінансові документи.
Оскільки позивачем оспорюється наказ про звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, та не виплати коштів за відрядження, встановленню підлягають факти чи працював позивач в ЗАТ «Видавництво «Економічні відомості» як за основним місцем роботи чи за сумісництвом, та чи прийнято на посаду яку він обіймав іншого працівника, який не є сумісником, та чи проведено з позивачем під час звільнення повний розрахунок.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Голови правління Закритого акціонерного товариства «Видавництво «Економічні відомості» (далі - ЗАТ «Видавництво «Економічні відомості», Товариство) № 108-к від 04.09.2006 року, позивача було прийнято на роботу за сумісництвом на посаду заступника головного редактора з окладом згідно штатного розпису, з випробувальним терміном на три місяці.
Із 03.05.2007 року позивач за сумісництвом, відповідно до наказу про переведення, виконував обов'язки головного редактора газети «Економічні відомості щоденна газета», з окладом згідно штатного розпису.
Як на час видання наказу про прийняття ОСОБА_1 на роботу в ЗАТ «Видавництво «Економічні відомості» так і на час видання наказу про переведення, основне місце роботи ОСОБА_1 було в Товаристві з обмеженою відповідальність «Комерсант-Україна».
За весь період роботи позивача, починаючи із 04.09.2006 року і по 07.04.2008 року, бухгалтерією підприємства на підставі табелів обліку робочого часу проводилися нарахування щодо позивача, як на сумісника, зокрема, індексація заробітної плати позивача не проводилася та не сплачувався комунальний податок.
При цьому суд першої інстанції не погодившись з позицію позивача в частині щодо того, що за основним місцем роботи в ЗАТ «Комерсант-Україна» ОСОБА_1 фактично не працював та був звільнений 10.10.2007 року за прогул, тому основним його місцем роботи автоматично стало ЗАТ «Видавництво «Економічні відомості», зазначив, що право на працю - це виключне право працівника, у тому числі щодо шляхів його реалізації.
Судом встановлено, що позивач був зарахований на роботу, як працівник за сумісництвом, заяви про його зарахування, як за основним місцем роботи, він не подавав. Також, впродовж всього періоду роботи у ЗАТ «Видавництво «Економічні відомості», ОСОБА_1 не подавав роботодавцю і трудову книжку, яка зберігалася за основним місцем роботи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що звільнення ОСОБА_1 з суміщуваної роботи відбулося у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.04.2008 року Наглядова рада ЗАТ «Видавництво «Економічні відомості» на своєму засіданні, оформленому Протоколом №12, надала згоду Генеральному директору Товариства на призначення Головним редактором друкованого засобу масової інформації «Економічні відомості щоденна газета» ОСОБА_6 та у відповідності до абзацу четвертого частини 1 статті 43-1 КЗпП України надала попередню згоду на звільнення позивача.
07.04.2008 року Генеральний директор ЗАТ «Видавництво «Економічні відомості», керуючись абзацом 4 частини 1 ст. 43-1 КЗпП України: звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, видав Наказ № 44 про звільнення ОСОБА_1 із 07.04.2008 року з посади виконуючого обов'язки Головного редактора друкованого засобу масової інформації «Економічні відомості щоденна газета», яку він обіймав за сумісництвом.
Відповідно до наказу Генерального директора ЗАТ «Видавництво «Економічні відомості» від 08.04.2008 року, ОСОБА_6, на підставі його заяви та Протоколу № 12 призначено із 08.04.2008 року Головним редактором друкованого засобу масової інформації «Економічні відомості щоденна газета».
Доводи апеляційної скарги, що законодавством не передбачено випадку звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, є необґрунтованими.
Так, випадок звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, передбачено частиною першою статті 43-1 КЗпП України. При цьому, в зазначеній статті законодавець, передбачивши такий випадок, встановив особливий порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а саме без попередньої згоди профспілкового органу у випадку розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Міністерство праці та соціальної політики України в листі від 06.08.2007 року № 199/06/186-07 роз'яснило, що у разі звільнення працівника з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, у наказі про звільнення робиться посилання на статтю 7 КЗпП та пункт 8 вказаного Положення. Аналогічні записи вносяться до трудової книжки працівника.
Щодо сумісників недержавних підприємств, установ і організацій, то застосовується загальний порядок звільнення працівника, який визначає необхідність одержання попередньої згоди виборного органу профспілкової організації.
Тобто, законом передбачено звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, але встановлено особливий порядок, щодо погодження з профспілковою організацією, та вказано на особливості зазначенні відповідної статті закону, як підстави звільненню у цьому випадку.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Рішення Конституційного Суду України № 14-рп/98 від 29 жовтня 1998 року, на яке посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, стосується офіційного тлумачення положення «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації» абзацу шостого частини першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України. Зазначене рішення не містить тлумачення положень інших абзаців цієї статті, щодо звільнення у випадку: незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу, звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, тощо.
Судом встановлено, що іншого працівника, який не є сумісником, було призначено Головним редактором друкованого засобу масової інформації «Економічні відомості щоденна газета» в порядку, передбаченому статутом ЗАТ «Видавництво «Економічні відомості», де профспілковий орган був відсутній, позивач, як сумісник, був звільнений із дотриманням норм діючого трудового законодавства.
Колегія суддів погоджується з доводами ОСОБА_1, щодо невірного посилання в наказі про звільнення на ст. 43-1 КЗпП, як на підставу звільнення, однак неналежний рівень діловодства на підприємстві, що призвело до формулювання підстав звільнення з посиланням на невідповідну статтю закону, не є підставою для поновлення на роботі.
Відповідно до п. 2.6. Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а вразі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму (п.2.8.).
Оскільки, підставою поновлення на роботі є встановлення факту незаконного звільнення, а не факту неналежного оформлення наказу про звільнення, а судом першої інстанції встановлено, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням трудового законодавства, колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо відсутності правових підстав для поновлення відповідача на роботі.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства підстави заявленого позову - це виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України (ст. 4, п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК).
Позивачем не доводились в суді першої інстанції обставини відмови відповідача у вснесенні змін до трудової книжки та не заявлялися вимоги про зміну формулювання звільнення з посиланням на відповідну статтю закону.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд проігнорував вказівки Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які скасували попередні рішення у цій справі.
Дійсно справа неодноразово переглядалася судами апеляційної та касаційної інстанцій.
Однак, ухвала Верховного Суду України від 26 березня 2010 року, якою скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2009 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2009 року, не містить вказівок для суду першої інстанції. Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, касаційний суд виходив з того, що суддею першої інстанції не розглянуто заяву про відвід та не постановлено відповідної ухвали, а суд апеляційної інстанції на зазначені обставини не звернув уваги (т. 2, а.с., 220).
05 березня 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали за нововиявленими обставинами, скасовано ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2013 року, крім того, скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2012 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційний суд звернув увагу, що під час нового розгляду справи підлягає з'ясуванню, чи перебував ОСОБА_1 на посаді за сумісництвом та чи було проведено звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідно до вимог трудового законодавства (т. 7, а.с. 92-95).
Судом виконано вказівки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 березня 2014 року.
Встановивши, що позивач був зарахований на роботу, як працівник за сумісництвом, заяви про його зарахування, як за основним місцем роботи, він не подавав, звільнення з суміщуваної роботи відбулося у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, суд дійшов висновку, що звільнення позивача з суміщуваної роботи відбулося з дотриманням трудового законодавства, під час звільнення з позивачем здійснено розрахунок у повному обсязі.
З таким висновком суду слід погодитись, оскільки до такого висновку суд дійшов з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та з застосуванням відповідних норм матеріального права.
Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доводи апеляційної скарги, щодо переоцінки доказів, не належить до компетенції суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановлено порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не заявляв клопотання про дослідження доказів, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановлено порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також не заявляв клопотання про дослідження нових доказів, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо порушення судом норм процесуального права, а саме незаконна відмова у задоволенні клопотання про виклик та допит свідків. Клопотання про виклик та допит свідків розглянуто судом з дотримання норм процесуального права, за наслідком розгляду якого судом постановлено ухвалу, яка занесена до журналу судового засідання.
Судом першої інстанції, відповідно до ст. 212 ЦПК України, повно і всебічно з'ясовано всі обставини справи, об'єктивно оцінено надані сторонами докази, правильно визначено юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює.
Всі висновки суду послідовно викладено в мотивувальній частині рішення.
Доводи скарги про те, що суд не мотивував в рішенні підстави не прийняття судом наказу № 56-к надано позивачем є надуманими, оскільки такі висновки судом в рішенні належним чином мотивовані.
Крім того, щодо вмотивованості рішення суду у справі, слід нагадати позицію Європейського суду з прав людини, викладену у Рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (10 лютого 2010 року, остаточне 10 травня 2011 року), який зазначив, що згідно зі ст. 19 Конвенції, його функції полягають у забезпеченні Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї. Зокрема, питання помилок щодо фактів та права, які начебто були припущені національним судом, не належить до компетенції Суду доти, доки такі помилки не порушують прав та свобод, що захищаються Конвенцією (див. Garcia Ruiz v. Spain). Більше того, тоді як ст. 6 Конвенції гарантує право на справедливий суд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів чи способу їх оцінки. Це питання регулюється, головним чином, національними законодавством та судами. Суд нагадує, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди аргументувати прийняті ними рішення, це не можна розуміти як вимогу надавати вичерпну відповідь на кожне питання, підняте стороною під час судового розгляду справи.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.
Колегія суддів не приймає до уваги застереження на ухвалу суду про закриття провадження у справі від 16.12.2015 року у частині позовних вимог стосовно домену Isvestia.info, оскільки відповідно до ст. 293 ЦПК України ухвала про закриття провадження у справі підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Посилання на Закон України «Про акціонерні товариства» не призвело до невірного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ч. 2 ст. 308).
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін як такого, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 761/26869/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3958/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Притула Н.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.