03 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: Невідомої Т.О.
суддів: Пікуль А.А., Соколової В.В.
секретар: Ільченко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/2687/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Кириченко Н.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі по тексту - ПАТ «ВТБ Банк») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість по кредитному договору в розмірі 89 431,66 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВТБ Банк» в рахунок відшкодування судових витрат 894,33 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 18 грудня 2014 року.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідно до умов кредитного договору та листа-вимоги у відповідача не виникло право на дострокове стягнення заборгованості. Також зазначає, що нарахований розмір пені за несвоєчасну сплату процентів в два рази перевищує розмір самих процентів, що суперечить положенням Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та судом неправомірно стягнуто пеню за період, що перевищує строк позовної давності. Звертає увагу на те, що кредитним договором встановлено розмір процентів, а тому суд безпідставно стягнув з ОСОБА_2 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України. На думку ОСОБА_2 розмір нарахованих процентів, зазначений позивачем є недоведеним.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених в ній підстав.
В судове засідання особисто ОСОБА_2 та представник ПАТ «ВТБ Банк» не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштового відправлення, ОСОБА_2 забезпечив явку в судове засідання свого уповноваженого представника, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12 вересня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № R53100328546В, за умовами якого ПАТ «ВТБ Банк» надало ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн. зі сплатою 34,5 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 12 вересня 2015 року (а.с.6-13).
Згідно з п. 7.1 вказаного договору у разі прострочення позичальником зобов'язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами договору позичальник зобов'язаний сплатити на користь банку пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,5% від суми прострочених зобов'язань за кожен день порушення виконання зобов'язань, включаючи день погашення.
Відповідно до п. 9.4 договору кредиту, сторони домовились, що будь-яке порушення позичальником умов цього договору повинно розглядатись як істотне порушення цього договору, яке надає право банку в порядку, передбаченому цим договором та/або чинним законодавством України, незалежно від встановлених цим договором строків виконання зобов'язань, вимагати від позичальника дострокового повернення заборгованості за цим договором.
ПАТ «ВТБ Банк» свої зобов'язання по вказаному кредитному договору виконало належним чином та надало ОСОБА_2 кредитні кошти в розмірі 50 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 36839 від 12 вересня 2012 року (а.с.20).
ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого станом на 02 червня 2014 року утворилась заборгованість за кредитним договором № R53100328546В від 12 вересня 2012 року, яка відповідно до наданих позивачем розрахунків становить 89 431,66 грн., яка включає в себе борг за кредитом з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо повернення кредиту - 46 150,69 грн., борг за процентами з урахуванням 3 % річних, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо сплати процентів - 16 691,39 грн.; пеня, нарахована у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів та кредиту в розмірі 0,5 % за кожен день прострочення платежу - 26 589,58 грн. (а.с.16-19).
ПАТ «ВТБ Банк» направляло ОСОБА_2 лист-вимогу від 16 червня 2014 року № 4025/1-2-3 про погашення заборгованості за кредитним договором, яка не була задоволена позичальником (а.с.21).
У листопаді 2014 року ПАТ «ВТБ Банк» порушило перед судом питання про дострокове стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № R53100328546В від 12 вересня 2012 року.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк».
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так ч. 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Таким чином, установивши, що ОСОБА_2 неналежним чином виконує свої зобов'язання за кредитним договором № R53100328546В від 12 вересня 2012 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з останнього заборгованості.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до умов кредитного договору у відповідача не виникло право на дострокове стягнення заборгованості є безпідставними з огляду на положення ч. 2 ст. 1050 ЦК України, яка передбачає право кредитора на дострокове стягнення боргу в разі прострочення позичальником повернення чергової частини позики, а тому установивши, що ОСОБА_2 не виконує зобов'язання за кредитним договором, суд дійшов обґрунтованого висновку про дострокове стягнення заборгованості.
Так, ПАТ «ВТБ Банк» направляло ОСОБА_2 лист-вимогу від 16 червня 2014 року № 4025/1-2-3 про погашення заборгованості за кредитним договором відповідно до п.5.2.2 укладеного між сторонами договору, яка не була задоволена останнім (а.с.21).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Дарницьким районним судом м. Києва ОСОБА_2 неодноразово направлялися судові повістки про розгляд справи за позовом ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, які були отримані останнім, що свідчить про його обізнаність щодо наявності заборгованості та вимоги банку про дострокове повернення всієї суми кредиту (а.с.40, 42).
Також колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_2 на те, що судом неправомірно стягнуто пеню за період, що перевищує строк позовної давності, з огляду на наступне.
Відповідно до положень п. 9.7 кредитного договору № R53100328546В від 12 вересня 2012 року на підставі ст. 259 ЦК України строк позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафів, передбачених цим договором, встановлюється у три роки. Початок перебігу позовної давності визначається згідно з чинним законодавством України.
З розрахунку заборгованості, наданого ПАТ «ВТБ Банк» вбачається, що пеня за порушення умов кредитного договору № R53100328546В від 12 вересня 2012 року нараховувалась банком з 20 листопада 2012 року по 20 травня 2014 року (а.с.19), а тому звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості 31 жовтня 2014 рокуПАТ «ВТБ Банк» не пропустило строк, визначений відповідно до п. 9.7 договору кредиту.
Також є безпідставними посилання ОСОБА_2 на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки відповідно до його преамбули, вказаний Закон поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
Колегія суддів погоджується з розрахунками заборгованості, які були надані позивачем. Вказані розрахунки не були спростовані ОСОБА_2 у встановлений процесуальним законом спосіб, при цьому стягнення процентів банком за користування кредитом не позбавляє його, позивача, права на стягнення сум, передбачених ст. 625 ЦК України за неналежне виконання грошового зобов'язання.
Клопотання про зменшення розміру неустойки, яке надійшло на адресу суду апеляційної інстанції, залишене колегією суддів без задоволення, оскільки не містить посилань на поважні причини, що зумовили не подання даного клопотання до суду першої інстанції, крім того, як з матеріалів справи, так і з заявленого клопотання, не вбачається обставин, визначених ч.3 ст.551 ЦК України.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.
Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.
Головуючий: Т.О. Невідома
Судді: А.А. Пікуль
В.В.Соколова