Справа № 727/9735/15-ц
Провадження № 2/727/235/16
21 січня 2016 року Шевченківський районний суд м. Чернівці
в складі : головуючого судді Волошина С.О.
при секретарі Кушнірюк Ю.Г.
з участю: представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «ОСОБА_4 ТРЕЙД» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів, -
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 «ОСОБА_4 ТРЕЙД» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.
В позові посилається на те, що 5 листопада 2015 року між ним, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 «ОСОБА_4 ТРЕЙД» укладено договір фінансового лізингу № 00206 з додатком № 1, предметом якого є надання Лізингодавцем послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу, визначеного в п. 1.2. даного договору та додатку № 1 та передання його у користування Лізингоодержувачу на умовах, визначених договором.
Відповідно до умов договору відповідач прийняв на себе зобов'язання придбати у продавця, визначений у додатку № 1 до договору предмет лізингу - автомобіль марки IVECO DAILY 70c 15 та передати його у користування позивачу на умовах, визначених договором.
Вважає, що умови договору порушують вимоги Законів України «Про захист прав споживачів», «Про фінансовий лізинг», що є підставою для визнання такого договору недійсним.
Правовою підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У відповідності до вимог ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються Законом України «Про фінансовий лізинг».
За приписами ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору.
З п. 4.1 договору вбачається, що лізингодавець зобов'язується купити Предмет лізингу виключно після того як отримає від лізингоодержувача такі платежі: - платіж за оформлення договору; - авансовий платіж; - різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 даного договору (за наявності).
Таким чином платіж за оформлення договору впливає на перший платіж, який складається із зазначеного платежу та авансового платежу, а в подальшому на придбання, поставку та прийом-передачу предмета лізингу.
Як вбачається зі змісту договору платіж за оформлення договору - це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за підготовку, перевірку та розгляд документів для укладання договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір платежу за оформлення договору становить 9 (дев'ять) відсотків від вартості предмета лізингу.
В розділі договору «Визначення термінів» лізинговий платіж і платіж за оформлення договору мають свої окремі визначення, з яких випливає, що платіж за оформлення договору не підпадає під визначення лізингового платежу, наведене у ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг».
Отже, з огляду на положення ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» платіж за оформлення договору не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Вказану обставину підтверджує і той факт, що п.п. 12.1, 12.2 договору передбачено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем платіж за оформлення договору поверненню не підлягає.
У статті 11 договору визначені умови переходу від лізингодавця до лізингоодержувача права власності на предмет лізингу (викуп предмета лізингу).
Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого у лізинг майна.
Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами за договором фінансового лізингу поширюються елементи договорів оренди та купівлі-продажу.
Можливість викупу предмета лізингу за вказаним договором дає мені право знати обсяг фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який відповідач має передати мені в користування за плату з правом викупу.
Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Разом з тим, між ним та відповідачем не досягнути згоди щодо ціни предмета лізингу, яка є істотною умовою договору.
Зі змісту договору вбачається, що остаточна вартість предмета лізингу відповідачем не визначена та, відповідно, ними не погоджено графік сплати лізингових платежів, який в договорі неодноразово згадується як Додаток № 2, але до договору не додається.
У п. 8.1 договору вказана погоджена сторонами вартість предмета лізингу лише на момент укладання даного договору, яка становить 210 000 грн. без урахування податку на додану вартість.
Однак, за умовами договору вона може бути змінена у разі зміни вартості предмета лізингу на момент його купівлі лізингодавцем вже з урахуванням податку на додану вартість та відображена в додатку № 2, який сторони зобов'язані підписати до моменту передачі предмета лізингу (п. 8.2. договору).
Як випливає зі змісту договору, він, як лізингоодержувач, фактично не може вплинути на вибір продавця та підбір товару за вигідною для нього ціною.
При цьому, за умовами договору (п.п. 4.2, 8.2) предмет лізингу буде передано йому відповідачем лише після підписання додатку № 2 до договору.
Таке обмеження з боку відповідача та невизначеність з обсягом майбутніх лізингових платежів ставить його в повну залежність від відповідача, інтерес якого полягає в отриманні більшого прибутку від якомога дорожчого предмета лізингу.
Крім того, п. 9.4 договору передбачено, що у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору лізингоодержувач зобов'язаний одноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплаченого авансового платежу до моменту купівлі предмета лізингу.
З цього слідує, що в такий спосіб лізингодавець передбачає імовірне подорожчання предмета лізингу.
Однак, в договорі не передбачено дій лізингодавця, зокрема повернення частини сплаченого авансового платежу лізингоодержувачу як надмірно сплаченої суми у випадку придбання транспортного засобу за нижчою ціною, що не виключено в умовах нестабільної цінової політики.
Відповідно до п. 10.1. договору лізинговий платіж сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до додатку № 2 до договору. Кожний лізинговий платіж включає в себе: - відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 20 (двадцять) відсотків річних на залишок обсягу фінансування; - частина від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує вартість предмета лізингу).
Однак, графік виплати та обсяг лізингових платежів (додаток № 2) ними не погоджено та не підписано в момент укладення договору, що вказує на невизначеність загального обсягу фінансування.
Відповідно до п. 10.8 договору в період дії даного договору відповідач залишив за собою право змінювати розмір лізингових платежів, в тому числі в залежності від суттєвих змін на грошовому ринку України, таких як: збільшення індексу інфляції, та/або знецінення української гривні (девальвація) по відношенню до основної міжнародної резервної валюти України більш як на 10 відсотків у порівнянні з датою поточного платежу до дати укладання договору та в залежності від інших обставин.
У випадку зміни лізингових платежів, які були визначені сторонами у додатку № 2 до даного договору лізингодавець має право направити лізингоодержувачу новий додаток № 2 до даного договору із зміненими лізинговими платежами, який вважається обов'язковим та прийнятним обома сторонами з моменту отримання нового додатку № 2 лізингоодержувачем.
Згідно п. 10.10 договору у разі невизначеної в даному договору зміни розміру лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу…, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають.
Отже, зі змісту п.п. 10.8, 10.10 договору випливає, що він не має права відмовитись від запропонованого та змушений пристати на пропозицію відповідача, а в разі відмови договір може бути розірвано з ініціативи відповідача. При цьому він втрачає можливість повернути раніше сплачені лізингові платежі або хоча б їх частину.
Вказані обставини є істотним порушенням принципу справедливості та добросовісності, ставлять його у невигідні фінансові умови, чого він не знав в момент підписання договору, оскільки не міг передбачити максимальну вартість предмета лізингу, який запропонує мені відповідач.
Відповідно до п. 3.2.7 договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж таабо поставку предмета лізингу та у разі не обрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом трьох місяців з моменту повідомлення лізингоодержувача про такі обставини. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу сплачений ним авансовий платіж або частину авансового платежу за відрахуванням 20 відсотків, які лізингодавець утримує в якості штрафу за невиконання умов договору, платіж за оформлення договору поверненню не підлягає (п. 12.5 договору).
Таким чином за невиконання договірного зобов'язання відповідач ніякої відповідальності не несе, а навпаки стягує з нього штраф та отримує винагороду в розмірі 18900 гривень.
Згідно п.п. 12.1, 12.2 договору наслідком розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача, який не отримав транспортний засіб, також є неповернення йому платежу за оформлення договору.
Такі умови договору про неповернення платежу за оформлення договору, штрафні санкції у випадку розірвання договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, наносять йому шкоду, як споживачеві, а тому є несправедливими умовами договору, оскільки наявність цих умов порушує принцип добросовісності.
За приписами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими.
В ст. 18 цього Закону наведено перелік несправедливих умов у договорах із споживачами, який не є вичерпним та визначено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Аналізуючи норму ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40 цс 13.
В даному випадку наявні одночасно всі ознаки, які свідчать про те, що умови оспорюваного договору є несправедливими, оскільки вони порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.
Зокрема, в оспорюваний договір фінансового лізингу включені несправедливі умови, які визначені в ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.
За приписами ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому випадку порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
Порушення цієї норми закону полягає в тому, що в оспорюваному договорі виключені та обмежені його права як споживача стосовно відповідача у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки відповідача, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях Цивільного кодексу України, повністю виключена відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно розширені права відповідача, які суперечать вимогам чинного законодавства.
В силу ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли визнання недійсним положення договору зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним в цілому.
Недійсніть положень п. 4.1 ст. 4, п. 8.2 ст. 8, п. 12.5 ст. 12 договору зумовлюють зміну інших його положень, а саме: внесення іншої частини першого платежу, платежу за передачу предмета лізингу, від яких в подальшому залежить придбання, поставка та прийом-передача предмета лізингу, а тому договір слід визнати недійсним в цілому.
Відповідно до положень, закріплених у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для свідомого вибору (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Порушення цієї норми закону знайшло вираження в тому, що відповідач при укладенні з ним договору фінансового лізингу ввів його в оману щодо призначення першого платежу в розмірі 18900 гривень, який за умовами договору поверненню не підлягає.
Так, перед укладенням договору представник відповідача в усній формі роз'яснила йому, що спочатку він повинен сплатити авансовий платіж в сумі 18900 гривень шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з ним буде укладено договір купівлі-продажу і через п'ять днів йому буде передано обраний ним автомобіль марки IVECO DAILY 70c 15.
В цей же день він сплатив на рахунок відповідача 18900 гривень, що підтверджується квитанцією № 073641051 від 05.11.2015 року.
При цьому, представником відповідача не було роз'яснено дійсне призначення платежу в розмірі 18900 гривень, який виявився платежем за оформлення договору, а навпаки введено його в оману, що це часткова оплата вартості автомобіля.
Про те, що з коштів, які сплачуються лізингодавцем до моменту купівлі предмета лізингу в першу чергу зараховується платіж за оформлення договору, який не є лізинговим платежем, зазначено в п. 9.6. договору.
Він в жодному разі не погодився б сплачувати 18900 гривень лише як винагороду за підготовку документів для укладення договору, так як ця сума вочевидь не відповідає обсягу робіт, є надто завищеною і робить загальні витрати на придбання автомобіля значно вищими за його ринкову ціну.
Вважає, що розмір платежу за укладання договору не є співмірним виконаній послузі, яка фактично полягала у виготовленні типової форми договору, який виконаний шляхом рукописного заповнення печатного бланку і крім реквізитів сторін, назви та вартості предмета лізингу не містить інших відомостей, які б відрізнялись від інших подібних договорів.
За приписами п.п.1, 4 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняються як такі, що вводять в оману, пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції, а також з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».
З цього приводу зазначає, що в листопаді 2015 року в мережі Інтернет він знайшов оголошення про продаж автомобіля марки IVECO DAILY 70c 15 2013 року випуску. В оголошенні був вказаний номер телефону за яким він зателефонував. По телефону йому відповіли, що філіал товариства який проводить роботу з клієнтами знаходиться в м. Дніпропетровську і щоб заключити договір йому потрібно приїхати в офіс за адресою: пр-т Свободи, 121, м. Дніпропетровськ. 05.11.2015 він разом з ОСОБА_6 приїхали за вказаною адресою. В офісі було три працівника. Вони розповідали, що ОСОБА_3 «ОСОБА_4 ТРЕЙД» продає техніку в лізинг, а також займається продажем автомобілів. При цьому повідомили, що автомобіль, який мене цікавить, є в наявності і якщо він частково оплатить вартість автомобіля в розмірі 18900 гривень, то через 5 днів зможе його отримати.
Такі умови його влаштовували і він погодився придбати автомобіль. Йому виписали квитанцію і в банку він сплатив 18900 гривень в якості часткової оплати вартості автомобіля.
Після цього він з квитанцією повернувся в офіс, підписав договір і поїхав додому.
Як з'ясувалось пізніше, вартість автомобіля була визначена лише на момент укладення договору і в подальшому може бути змінена, про що буде відображено в додатку № 2 до договору, який при укладенні договору підписаний не був (п.8.1, 8.2, 9.4 договору).
Отже, відповідач, знаючи, що не зможе придбати обраний ним предмет лізингу за визначеною у договорі ціною не поставив його до відома, чим спонукав укласти даний договір.
Він в жодному разі не погодився б придбати автомобіль за вищою ціною, що з урахуванням всіх передбачених договором платежів є економічно невигідним.
Крім того, у нього не було можливості детально ознайомитись з умовами договору під час його підписання, оскільки він є об'ємним (10 сторінок), виконаний дрібним шрифтом, юридично складним і тяжким для сприйняття, потребує значного часу для ознайомлення і вивчення його положень. Скориставшись його юридичною необізнаність представник відповідача завірила його, що всі істотні умови договору вона мені роз'яснила та спонукала підписати договір без детального ознайомлення з ним.
Після підписання договору, протягом обіцяних п'яти днів автомобіль мені так і не був переданий.
Таким чином, відповідач порушив його права як споживача, оскільки під час укладання договору застосував нечесну підприємницьку практику, позбавив його достатнього часу для прийняття свідомого рішення, що в силу ч. 6 ст. 18 Законом України "Про захист прав споживачів" є підставою для визнання правочину недійсним.
За приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
З наданої квитанції № 073641051 від 05.11.2015 року вбачається, що на виконання договору він сплатив відповідачу грошову суму у розмірі 18900 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача згідно вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України.
Просить визнати договір фінансового лізингу № 00206 від 05.11.2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 «ОСОБА_4 ТРЕЙД» - недійсним. Стягнути з ОСОБА_3 «ОСОБА_4 ТРЕЙД» на користь ОСОБА_2 сплачений платіж за оформлення договору в сумі 18 900 грн.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити посилаючись на обставини зазначені в позові.
Представник відповідача ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився та надіслав на адресу суду заперечення на позов, просить відмовити в задоволенні позову та розглянути справу у його відсутність (а.с. 27-36).
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона була присутня разом з ОСОБА_2 при укладенні договору лізингу в м. Дніпропетровську. До укладення договору ОСОБА_2 у відділені банку сплатив 18900 грн. як завдаток за автомобіль та після повернення у офіс відповідача підписав договір лізингу. Працівники фірми пообіцяли, що автомобіль буде доставлений в м. Чернівці протягом п'яти діб. Можливо, що вони з ОСОБА_2 не прочитали, що згідно квитанції від 05.11.2015 року на суму 18900 грн., призначення платежу: «Платіж за оформлення договору лізингу».
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, свідка, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наведених нижче підстав.
Судом встановлено, що 05.11.2015 р. між ОСОБА_3 «ОСОБА_4 ТРЕЙД» та ОСОБА_2 укладено договір фінансового лізингу № 00206, згідно якого Лізингодавець зобов'язується придбати у продавця, визначений у додатку № 1 до Договору Предмет лізингу та передати даний Предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на умовах, визначених даним Договором.
Предметом фінансового лізингу по даному договору є автомобіль марки IVECO DAILY 70c 15, самостійно та свідомо обраний Лізингоодержувачем і в повній мірі відповідає вимогам Лізингоодержувача, що підтверджується копією договору та додатком № 1 (а.с.7-12).
Пунктом 9.1 Договору визначено, що авансовий платіж складає частину від вартості Предмету лізингу, зазначеного у Договорі та Додатку № 1 до даного Договору, в розмірі 50 % на момент укладення даного договору.
У додатку № 1 до Договору фінансового лізингу № 00206 від 05.11.2015 р., предметом лізингу є: автомобіль марки IVECO DAILY 70c 15, вартістю 210 000 грн. (а.с.12).
Відповідно до п. 4.1. Лізингодавець зобов'язаний купити Предмет лізингу в строк який передбачає розумний період часу який необхідний для пошуку Предмета лізингу, додаткового положення з Лізингоодержувачем характеристик Предмета лізингу та оплати Предмету лізингу, а також виключно після того, як Лізингодавець отримає від Лізингоодержувача такі платежі: - Платіж за оформлення договору; - Авансовий платіж; Різницю до вже сплаченого Авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст.. 9 даного Договору, або різницю до вже сплаченого Авансового платежу на умовах викладених в п. 9.5. ст. 9 даного Договору (за наявності).
На виконання умов п. 4.1. Договору Лізингоодержувач ОСОБА_2 сплатив на користь ОСОБА_3 «ОСОБА_4 ТРЕЙД» платіж в розмірі 18900 грн., зазначивши в квитанції: «Платіж за оформлення договору фінансового лізингу», що підтверджується копією квитанції від 05.11.2015 р. (а.с. 13).
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вчиняється у формі встановленій законом.
Волевиявлення позивача на укладання саме такого договору не спростоване, оскільки його підпис на кожній сторінці договору свідчить про те, що він знав та свідомо допускав настання прав і обов'язків згідно з умовами договору.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України є договір, який в силу вимог статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивачем по договору сплачено лише платіж за оформлення договору фінансового лізингу у розмірі 18900 грн.
Таким чином, відповідно до вимог п. 4.1. Договору, позивачем не сплачено авансового платежу; Різницю до вже сплаченого Авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст. 9 даного Договору, або різницю до вже сплаченого Авансового платежу на умовах викладених в п. 9.5. ст. 9 даного Договору (за наявності), а отже у відповідача не виник обов'язок підписати Додаток № 2 до Договору (п.10.3 Договору), придбати та передати предмет лізингу у користування позивачу.
Відповідно до п. 17.2. Договору, підписання цього договору та Додатків до нього є свідченням факту ознайомлення, розуміння Сторонами та згоди Сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом Договору та Додатків до нього.
Пунктом 17.4 Договору, Лізингоодержувач своїм підписом засвідчує, що послуга з фінансового лізингу, що надається за цим договором, обрана ним самостійно, свідомо, без нав'язування з боку Лізингодавця або його представників.
Згідно умов Договору фінансового лізингу, не вбачається істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, а відповідач здійснює господарську діяльність та несе певні ризики.
Згідно п. 17.6 Договору, підписанням даного договору Сторони підтверджують, що договір укладено у відповідності до положень Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про Фінансовий лізинг», цивільного кодексу України.
У пункті 17.7 Договору, зазначено, що підписанням даного Договору та Додатку № 1 до нього Лізингоодержувіач заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення від представника ТОВ «ОСОБА_4 ТРЕЙД», що стосуються змісту даного договору та додатків до нього, проінформований про всі можливі витрати і ризики у зв'язку з укладенням та виконання даного Договору, уважно прочитав та зрозумів Договір. Представником ТОВ «ОСОБА_4 ТРЕЙД» надано Лізингоодержувачу повну, необхідну, доступну, достовірну інформацію про положення даного Договору та Додатків до нього.
Сттаття 202 ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону.
Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умови договору, які можуть бути несправедливими визначено у ч. 3 ст. 18 цього Закону.
Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 11.09.2013 року (справа №6-40цс13) визначено, що аналізуючи норму ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» Верховний Суд України дійшов висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6. Ч.1 ст. 3 ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договір фінансового лізингу №00206 від 05.11.2015 року вчинений у письмовій формі відповідно до ст. 6 ч. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".
ОСОБА_2 підписано кожен аркуш спірного договору, в якому передбачені усі істотні умови, а також додаток № 1 до договору (а.с.7-12).
Позивачем не доведено обставин щодо несправедливості умов договору фінансового лізингу, а також наявності існування одразу трьох чинників, які необхідні для кваліфікування умов договору несправедливими, в силу ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Між сторонами спору було укладено в добровільній формі цивільно-правовий договір, який оформлено в належній формі з погодженням усіх його істотних умов у тому числі щодо прав та відповідальності сторін договору.
Сторони були вільними в укладенні договору, відповідно до вимог ст. 627 ЦК України.
Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.
Отже, законодавством про фінансовий лізинг чітко передбачено порядок, умови та наслідки розірвання договорів фінансового лізингу лізингоодержувачами в односторонньому порядку, тобто законодавством передбачена можливість відмовитись від правочину в разі неналежного виконання лізингодавцем умов договору, а саме лише у разі затримки передачі товару в користування, в інших випадках сторони мають обов'язково керуватись умовами договору.
У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Між сторонами було укладено цивільно-правовий договір з дотриманням усіх передбаченим чинним законодавством вимог, зокрема Законом України «Про фінансовий лізинг», який є спеціальним.
За положеннями ч.1 п.5 ч.2 та ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється нечесна підприємницька практика, яка включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Суд також вважає безпідставними посилання позивача на недійсність договору фінансового лізингу, як укладеного із застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема введення позивача в оману, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких його введено в оману, і сам факт обману.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення".
Матеріали справи не містять доказів, що під час укладення договору фінансового лізингу відповідач вчинив дії, які можливо кваліфікувати як прояв недобросовісної конкуренції, чи вчинив дію чи бездіяльність, що ввели позивача в обману або були агресивними.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 360-7 ЦПК України, передбачено, що Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Також є необґрунтованими посилання позивача на неможливість ознайомлення з текстом договору через його об'ємність, юридичну складність, оскільки ніхто не може бути змушений до вчинення відповідної дії - підписання договору. З метою ознайомлення з текстом у позивача була можливість відкладення підписання оспорюваного правочину.
З роз'яснень, які викладені в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Враховуючи вищевикладене, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «ОСОБА_4 ТРЕЙД» про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 00206 від 05.11.2015 року та стягнення сплаченого платежу за оформлення договору в розмірі 18900 грн., необхідно відмовити за безпідставністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 11, 13, 202, 203, 208, 215, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 627, 629, 638 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 6, 7, 11, 12, 16, 19 ЗУ «Про фінансовий лізинг»; ст.ст. 18, 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», Постановою Верховного Суду України від 11.09.2013 року (справа №6-40цс13); п.п. 19, 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року, ст.ст. 10, 57, 58, 60, 88, 212, 213, 215, 360-7 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «ОСОБА_4 ТРЕЙД» про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 00206 від 05.11.2015 року та стягнення сплаченого платежу за оформлення договору в розмірі 18900 грн., відмовити за безпідставністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м. Чернівців протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ : С.О. Волошин