Справа № 22-ц/793/607/16Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 55 ОСОБА_1
Доповідач в апеляційній інстанції
ОСОБА_2
16 лютого 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоОСОБА_2
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретаріОСОБА_5
з участю: позивачки ОСОБА_6,
представника відповідача ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» в особі «Черкаського регіонального управління «Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди,
07 серпня 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона працювала у Черкаському головному регіональному управлінні ПАТ КБ «ПриватБанк» на посаді менеджера з 27 квітня 2010 року.
23 березня 2015 року позивачка звільнена з посади менеджера відділення «Днепр» при Middle - office, зона самообслуговування № 17 Черкаського головного регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до наказу № Э.CS-УВ-2015-84-п від 20.03.2015 року на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін). Заяву про звільнення вона написала під тиском з боку працівників банку, тому 22 квітня 2015 року звернулася до Соснівського районного суду з позовом про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2015 року, залишеним без змін апеляційним судом Черкаської області, в задоволенні її позовних вимог відмовлено.
Позивачка вказує, що під час судового розгляду вищевказаної справи, відповідачем було надано довідки про нарахування їй заробітної плати та доходів за період з 2013 року по 23.03.2015 року.
При отриманні виписок та довідок з карткових рахунків позивачка довідалась, що їй була нарахована, але не виплачена відповідачем заробітна плата: за 2012 рік - 2694,72 грн.; за 2013 рік - 6976,79 грн.; за 2014 рік - 2312,59 грн., а всього за період з січня 2013 року по березень 2015 року не сплачено їй 11 706,60 грн., та з урахуванням індексу інфляції в розмірі 20 986 грн. 89 коп.
Крім того, позивач зазначає, що їй не було виплачено заробітну плату (бонуси) з урахування індексу інфляції за період з липня 2014 року по березень 2015 року в сумі 23 426,97 грн.
В зв'язку з невиплатою заробітної плати та протиправними діями працівників банку, які вплинули на загибель її батька, тяжке моральне становище її та її рідних при цьому, відобразились на її здоров'ї, зруйноване сімейне та особисте життя, вважає, що їй нанесена моральна шкода, яку вона оцінює в 1 000 000 (один мільйон) грн.
В зв'язку з невиплатою заробітної плати з 23 березня 2015 року по день фактичного розрахунку та з врахуванням бонусів, відповідач повинен сплатити їй кошти за її затримку та витрати в сумі 1 000 грн. - за дання юридичної допомоги.
Після уточнення позовних вимог 11 листопада 2015 року позивачка ОСОБА_6 остаточно просила суд стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк»:
- нараховану, але не виплачену заробітну плату з урахуванням індексу інфляції в сумі 20986 грн. 89 коп.;
- середній заробіток за час затримки з розрахунку в розмірі 229,40 грн./ день;
- заробітну плату (бонуси) з урахуванням індексу інфляції за період з липня 2014 року по березень 2015 року в сумі 23426 грн. 97 коп.;
- моральну шкоду в розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн.;
- витрати на правову допомогу в розмірі 1 000 грн.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_6, вважаючи рішення суду таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального законодавства, не відповідає дійсним обставинами справи, просить його скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що всі суми, які належали працівникові до виплати згідно з розрахунковими листами, були виплачені в повному обсязі, шляхом перерахування на зарплатну карту, карту для виплат Gold, кредитну карту та бонусний рахунок позивача. Підстави для відшкодування моральної шкоди також відсутні, так як відсутні факти невиплати заробітної плати позивачеві з боку відповідача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами трудового законодавства, а саме Кодексом законів про працю України.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Встановлено, що наказом ЧГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» № Э.СS-КП-2010/1-22 від 27.04.2010 року ОСОБА_6 призначено на посаду регіонального менеджера з продажу послуг People.net, та укладено трудовий договір № Э.СS-КП-2010/1-22 від 27.04.2010 року (а.с. 131-133, т.1).
23.03.2015 року ОСОБА_6 звільнена з посади менеджера відділення "Днепр" при Middle-office, зона самообслуговування № 17 Черкаського ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» відповідно до наказу № Э.СS-УВ-2015-84-П від 20.03.2015, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) (а.с. 134, т.1).
Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 дано роз'яснення щодо вказаної обставини, згідно якого, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той має право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно із вимогами ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Тому позивачка ОСОБА_6, вважаючи, що її право під час проведення з нею розрахунку відповідачем було порушено, так як вона виявила нараховані, але не виплачені кошти по заробітній платі та бонусах, звернулася до суду з вказаним позовом та просила його задовольнити.
В пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року роз'яснено, що при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому числі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.
Відповідно до п.5.2 Положення про управління мотивацією працівників банку, компенсаційний пакет працівника банку складається з постійної частини, змінної частини і соціального пакету. Постійна частина включає в себе: тарифний оклад для погодинної оплати, відрядні розцінки для відрядної оплати. Мета змінної частини компенсаційного пакету полягає у оплаті праці співробітників банку у відповідності до їх ефективності роботи та досягненням поставлених цілей. Змінна частина складається з: основної змінної винагороди, винагороди за розміщення банківських продуктів (кросс-селінг), надбавок, доплат, єдино разових виплат за досягнення визначних результатів в роботі.
Розмір всіх видів змінної частини визначається в межах затвердженого фонду оплати праці структурного підрозділу.
Згідно з п. 7.2.1 Положення, розмір всіх видів змінної частини встановлюється в межах затвердженого фонду оплати праці структурного підрозділу.
Згідно з п. 7.2.5. Положення, винагорода за розміщення банківських продуктів (кросс-селінг) призначені для оплати зусиль співробітників на просування конкретних продуктів/послуг.
Згідно з п. 7.2.6 Положення, основна змінна винагорода розраховується і виплачується відповідно до ефективності роботи співробітників і досягненням ними поставлених цілей за звітний період. Ефективність співробітника оцінюється на основі діючих у банку методик. Підставою для виплати всіх видів змінної винагороди є рішення керівника співробітника. Розмір змінної винагороди може бути знижений внаслідок низької оцінки ефективності співробітника керівником або порушення співробітником діючих стандартів, політик, процедур. Персонал банку ділиться на різні групи основного змінної винагороди залежно від типу виконуваної роботи. Принципи, умови і регламент розрахунку та виплати основного змінної винагороди по кожній групі регламентується окремими загально банківськими наказами.
Тому виплата частини премії (бонусів) на картку «Універсальна» та бонусний рахунок картки позивача здійснювалась у відповідності до локальних нормативних актів, якими передбачено порядок виплати премій, і не суперечить чинному законодавству.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2015 року, залишеним без змін апеляційним судом Черкаської області, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди (а.с. 7-10, 11-14, т.1).
В ході розгляду вищевказаної справи, судом першої інстанції встановлено, що при звільненні позивачці трудова книжка була направлена поштою на адресу, зазначену у заяві про звільнення. В день звільнення працівникові було нараховано та виплачено належні при звільненні кошти, тобто здійснено повний остаточний розрахунок. При отриманні від ОСОБА_6 після її звільнення листка тимчасової непрацездатності відповідачем було здійснено нарахування та виплату сум, належних за період тимчасової непрацездатності. Вказані обставини підтверджується наданими довідками про розрахунок з позивачкою в повному обсязі.
Як роз'яснив законодавець, преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються наступні умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені у резолютивній частині рішення.
Оскільки, вказаним судовим рішенням відмовлено позивачці у задоволенні її вимог, в тому числі і стягненні заробітної плати та середнього заробітку за час затримки, так як з нею при звільненні здійснений повний і остаточний розрахунок, а зазначений позов у цій справі поданий після вступу рішення суду від 29 травня 2015 року в законну силу, тому обставини щодо повного з нею розрахунку не підлягають доказуванню.
Між тим, враховуючи, що в попередньому позові позивачкою не наголошувалося на невиплаті заробітної плати та бонусів у конкретні періоди роботи, то суд першої і апеляційної інстанцій дають оцінку відповідним доказам, наданими сторонами щодо даних обставин.
З розрахункових листків, в яких відображені відомості про нарахування, утримання та виплати сум позивачеві за період роботи з січня 2012 року по березень 2015 року вбачається, що вони виплачені шляхом зарахування їх на зарплатну картку, кредитну картку та бонусний рахунок.
З досліджених виписок по зарплатній карті ОСОБА_6 4405359767454047, карті для виплат Gold (номери карт 5168742065631016, 5168742069629388, 4731217105853509) також вбачається, що всі суми, вказані у розрахункових листах як виплата на зарплатну карту, надходили на карти позивачки з позначенням «зарплата». Загальна сума коштів, виплачених на зарплатну карту та карту для виплат Gold, відповідає сумі виплачених коштів за розрахунковими листами, та становить 132004,98 грн., (78546,29 грн. - по зарплатній карті та 53458,69 грн. - по картам для виплат Gold).
Частина сум змінної винагороди, за вказаний період роботи позивачки, була виплачена на кредитну карту та бонусний рахунок кредитної карти, а також на кредитну карту було здійснено виплату сум, належних при звільненні та нарахованих після звільнення сум за період тимчасової непрацездатності.
На рахунок кредитної карти «Універсальна» (номери карт 4149437111245203. 5211537318381477, 5211537404158888, 5168742311971778, 5168742327242727 5168742347213773) було виплачено змінну винагороду (виплати разового характеру за крос-селінг) та виплати розрахункових сум при звільненні з позначенням зарплата на загальну суму 17271,63 грн.
На бонусний рахунок Позивача № 2222221309567816 було виплачено частину змінної винагороди на загальну суму 6779,08 грн.
При звірці даних по виписках з кредитної карти та бонусного рахунку позивача з даними по розрахункових листах, зазначених як виплата 90% кросс на універсальну карту та бонусний рахунок для універсальної карти вбачається, що всі суми, які належали до виплати, надійшли на рахунки позивача.
На всі ці обставини і норми законодавства вказує і представник відповідача, заперечуючи проти позову.
Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до законного і обґрунтованого висновку, що всі суми, які належали працівникові до виплати, згідно з розрахунковими листами, були виплачені в повному обсязі шляхом перерахування на зарплатну карту, карту для виплат Gold, кредитну карту та бонусний рахунок позивача.
Крім того, безпідставними вважає колегія суддів посилання ОСОБА_8 в апеляційній скарзі на те, що представниками банку було сфальсифіковано велику кількість документів, оскільки будь-які докази цьому відсутні.
Щодо відшкодування моральної шкоди, то відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Вказана стаття містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом зазначеного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин.
Правильним вважає колегія суддів посилання суду першої інстанції в рішенні на те, що відшкодування моральної шкоди здійснюється у випадках з'ясування наступних складових: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. В даному випадку відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутній факт невиплати заробітної плати позивачці з боку відповідача та самого факту заподіяння моральної шкоди, так як за відповідний період роботи та при звільненні, суми належних позивачеві коштів були виплачені в повному обсязі.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції при вирішенні спору повно з'ясував та перевірив всі фактичні обставини справи, ухвалив рішення з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, дані обставини є підставами для залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» в особі «Черкаського регіонального управління «Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді :