ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.01.2016Справа №910/28013/15
За позовом Комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС»
до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
про стягнення 15 784,08 грн.
Суддя Селівон А.М.
представники сторін:
від позивача - Манчук В.М. - представник, довіреність №06-5/792 від 24.09.2015 р.;
від відповідача - Чайковська Л.Б. - представник, довіреність №08-03/25/330-15 від 02.12.2015 р.;
В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Комунальне підприємство «КИЇВПАСТРАНС» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення коштів у розмірі 15 784,08 грн., а також 1 378,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на те, що відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у вчиненні ДТП особи, зобов'язаний відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та на виконання вимог умов Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів виплатити позивачу, який є власником пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу, страхове відшкодування в розмірі завданої матеріальної шкоди.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.11.2015 р. порушено провадження у справі № 910/28013/15 та призначено до розгляду на 24.11.2015 р.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.11.2015 р. розгляд справи відкладено на 29.12.2015 р.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.12.2015 р. за спільним клопотанням позивача та відповідача продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 14.01.2016 р.
У судове засідання 24.11.2015 р. з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача у судове засідання 24.11.2015 р. не з'явився.
Про дату, час та місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: №0103036151610.
У судові засідання 29.12.2015 р. та 14.01.2016 р. з'явились уповноважені представники позивача і відповідача.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 24.11.2015 р. позивачем через відділ діловодства (канцелярія) подано до Господарського суду м. Києва клопотання б/н та б/д про витребування доказів, а саме, повідомлення відповідача про настання страхового випадку, заяву позивача про страхове відшкодування, оригінал рахунку-фактури №0000142954 від 05.02.2014 р. Клопотання долучено до матеріалів справи.
Також, судом повідомлено, що до початку судового засідання 24.11.2015 р. позивачем через відділ діловодства (канцелярія) подано до Господарського суду м. Києва клопотання б/н від 19.11.2015 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання задоволено, документи долучені до матеріалів справи.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 29.12.2015 р. позивачем через відділ діловодства (канцелярія) подано до Господарського суду м. Києва повідомлення б/н від 24.12.2015 р. в якому, зокрема, позивач повідомляє, що у провадженні господарських судів немає справи зі спору між позивачем та відповідачем про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору.
Крім того, до початку судового засідання 29.12.2015 р. відповідачем через відділ діловодства (канцелярія) подано до Господарського суду м. Києва відзив з додатками на позовну заяву б/н від 28.12.2015 р. в якому відповідач не заперечує, що зобов'язаний відшкодувати шкоду завдану дорожньо-транспортною пригодою, проте, не може погодить з розміром шкоди, посилаючись на те, що ним було сплачено страхове відшкодування на користь позивача у розмірі, що відповідає висновкам автотоварознавчого дослідження, в той час, як позивачем не підтверджено належним чином дійсну вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Шевроле д/н НОМЕР_1.
Також, судом повідомлено, що до початку судового засідання 29.12.2015 р. відповідачем через відділ діловодства (канцелярія) подано до Господарського суду м. Києва супровідний лист б/н від 28.12.2015 р. з додатками, який долучено до матеріалів справи.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 14.01.2016 р. відповідачем через відділ діловодства (канцелярія) подано до Господарського суду м. Києва супровідний лист б/н від 12.01.2016 р. з додатком, який долучено до матеріалів справи.
Також, до початку судового засідання 14.01.2016 р. позивачем через відділ діловодства (канцелярія) подано до Господарського суду м. Києва заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» 7 822,75 грн. та сплаченого судового збору.
Суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.11 р. (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.
Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву б/н від 14.01.2016 р. про зменшення розміру позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем на час проведення судового засідання 14.01.2016 р. суду не надано.
При цьому з огляду на надання відповідачем по справі станом на час проведення судового засідання 14.01.16 р. документів на підтвердження звернення позивача до ПАТ НАСК «Оранта» з питання виплати страхового відшкодування та доказів вчинення відповідних дій щодо визначення розміру та виплати останнього КП «Київпастранс» суд не вбачає підстав для задоволення відповідного клопотання представника позивача про витребування доказів.
Відповідно до п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.
Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.
Відводу судді представниками сторін не заявлено.
У судових засіданнях 29.12.2015 та 14.01.2016 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповів на питання суду.
Представник відповідача в судовому засіданні 29.12.2015 та 14.01.2016 р. заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, відповів на питання суду.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд,
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Як передбачено ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
У відповідності до ст. 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Як вбачається з матеріалів справи, 31 січня 2014 року приблизно 13-00 год. водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем «ВАЗ» державний номер НОМЕР_3, на Залізничному шосе-Наддніпрянському шосе в м. Києві не дотримався безпечної дистанції, що призвело до зіткнення з автомобілем «Шевроле», державний номер НОМЕР_1, внаслідок чого, Комунальному підприємству «КИЇВПАСТРАНС», як користувачу та власнику автомобіля«Шевроле», завдано матеріальної шкоди.
Автомобіль «Chevrolet Lacettі», державний номер НОМЕР_1, згідно свідоцтва по реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві належить Комунальну підприємству «КИЇВПАСТРАНС» та відповідно до Наказу №97 від 01.08.2013 р. поставлено на баланс Автобусного парку №2 та введено в експлуатацію з 02.08.2013 р.
Згідно свідоцтва по реєстрацію транспортного засобу «ВАЗ 21053», державний номер НОМЕР_3, власником зазначеного транспортного засобу є гр. ОСОБА_3.
Судом встановлено за матеріалами справи, що станом на дату вчинення ДТП 31.01.2014р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу автомобіля «ВАЗ 21053», державний номер НОМЕР_3, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ОСОБА_3 у Публічному акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АВ № 9254601 (далі - Поліс), з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 0,00 грн.
Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 12 березня 2014 року у справі №757/4555/14-п, яка набрала законної сили, встановлено, що гр. ОСОБА_3 керуючи автомобілем «ВАЗ 21053», державний номер НОМЕР_3 в порушення п.13.1 Правил дорожнього руху України не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з «Шевроле», державний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів.
Зазначеною постановою громадянина ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Згідно п. 2.6. Постанови № 18 не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Таким чином, оскільки факти, встановлені постановою Печерського районного суду м. Києва від 12 березня 2014 року у справі № 757/4555/14-п, яка набрала законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідного судового рішення, суд зазначає, що факт скоєння дорожньо-транспортної пригоди з вини гр. ОСОБА_3 є встановленим та не потребує додаткового доказування.
Статтею 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено поняття, зокрема, потерпілих, власників транспортних засобів, страхового полісу.
Так, потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу (п. 1.3);
власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах (п.1.6);
страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору (1.8).
За визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
За умовами Полісу № АВ 9254601 страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).
Статтею 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Як встановлено судом під час розгляду справи, 03.02.2014 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про страховий випадок. 17.02.2014 р. Комунальним підприємством «КИЇВПАСТРАНС» було подано заяву про страхове відшкодування і необхідними документами, що вимагались, у т.ч. рахунок-фактурою №0000142954 від 05.02.2014 р. на суму 15 784,08 грн..
Статтею 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
Як вбачається з матеріалів справи, на замовлення відповідача Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант-АСІСТАНС» були проведені Дослідження №АА9746ВМ-05.0/2 від 05.02.2014 р. та Дослідження №АА9746ВМ_дод-19.02/2 від 19.02.2014 р.
Згідно п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до п. 36.1. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеним лімітом.
Як вбачається з матеріалів справи, Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на підставі отриманих від позивача документів та проведених досліджень, було прийнято рішення про виплату Комунальному підприємству «КИЇВПАСТРАНС» страхового відшкодування у сумі 7 961,33 грн. та складено страховий акт.
Відповідно до платіжного доручення №41641 від 27.07.2015 р. зазначена сума страхового відшкодування була перерахована на розрахунковий рахунок позивача.
Проте, за твердженням позивача вартість ремонту, а відповідно й розмір страхового відшкодування, становить 15 784,08 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №0000142954 від 05.02.2014 року, а тому сплата відповідачем страхового відшкодування не в повному обсязі стала підставою для звернення позивача до суду.
У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доказів визнання недійсним Полісу № АВ/9254601 або його окремих положень суду не надано.
Враховуючи пояснення сторін суд зазначає, що відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або робото здатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.
Системне тлумачення вищенаведених положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування, є саме платіжне доручення.
Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
У матеріалах справи міститься наданий позивачем рахунок-фактура №0000142954 від 05.02.2014 р. на попередню оплату, відповідно до якої вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Chevrolet Lacettі», державний номер НОМЕР_1, становить 15 784,08 грн..
Також, позивачем надана ремонтна калькуляція №D0435 від 05.02.2014 р., яка складена на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., згідно якої вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів склала 9 057,60 грн..
Однак, позивачем не підтверджено належним чином дійсну вартість відновлювального ремонту пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу, а саме актом виконаних робіт та платіжним дорученням на відповідну суму.
При цьому суд констатує, що заявлена позивачем до стягнення сума страхового відшкодування визначена без урахування коефіцієнта фізичного зносу.
Нормою ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Тобто з приписів вищевказаних норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, стосуються саме страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, у даному випадку - відповідача.
Разом з тим, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем були проведені Дослідження №АА9746ВМ-05.02/2 від 05.02.2014 р. та Додаткове дослідження №АА9746ВМ_дод-19.02/2 від 19.02.2014 р., відповідно до яких, коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу «Chevrolet Lacettі», державний номер НОМЕР_1, становить 0,39.
Крім того, строк експлуатації транспортного засобу «Chevrolet Lacettі», державний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску, дорівнював на час виникнення ДТП 8 років та виходячи з положень п. п. 7.38., 7.39. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) застрахованого позивачем автомобіля «Chevrolet Lacettі», державний номер НОМЕР_1, 2006 року, не приймається таким, що дорівнює нулю, оскільки на момент настання дорожньо-транспортної пригоди (31.01.2014 р.) строк експлуатації вказаного транспортного засобу перевищив визначені п. 7.38 Методики строки (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).
Слід також зауважити, що огляд транспортного засобу «Chevrolet Lacettі», державний номер НОМЕР_1, відповідно до протоколу (акту) огляду транспортного засобу від 03.02.2014 р. та Додаткового протоколу (акту) огляду транспортного засобу від 17.02.2015 р. був проведений у присутності представника позивача, вказаний факт засвічений підписом останнього на вказаних протоколах огляду. Зокрема, позивач був повідомлений про наслідки виявлення прихованих пошкоджень (не вказаних в протоколі огляду), проте в поданому позові позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на відновлення пошкоджених деталей, не зафіксованих у вказаних протоколах оглядів.
При цьому заперечень з боку позивача щодо порядку проведення та результатів здійснених оглядів пошкодженого транспортного засобу, а також отриманих позивачем на їх підставі висновків автотоварознавчих Досліджень № АА9746ВМ-05.02/2 від 05.02.14 р. та № АА9746ВМ_дод-19.02/2 від 19.02.14 р., відповідачем на час проведення судового засідання 14.01.16 р. суду не надано.
Таким чином, за висновками суду, не підтвердження позивачем дійсної вартості відновлювального ремонту транспортного засобу «Chevrolet Lacettі», державний номер НОМЕР_1 свідчить про відсутність правових підстав для виникнення у відповідача обов'язку здійснення виплат страхового відшкодування у заявленому позивачем розмірі.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також за відсутності необхідних правових підстав, суд вважає за необхідне та правомірне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 18 лютого 2016 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон