Номер провадження: 22-ц/785/1156/16
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Варикаша О. Д.
15.02.2016 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді - Варикаші О.Д.
суддів - Станкевича В.А.
- ОСОБА_2
при секретарі - Желєзнову В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.11.2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору недійсним,-
встановила:
Позивач звернувся з вказаним позовом до суду (а. с. 2-5), в якому просив визнати договір про надання споживчого кредиту № 11231597000 від 09 жовтня 2007 року недійсним.
Свої позовні вимоги позивач, як зазначено в рішенні суду, обгрунтовував тим, що вказаний договір не відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», постанові Правління ОСОБА_5 банку України № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та порушує його права як споживача фінансових послуг. Оскільки, по-перше, під час укладання цього договору відповідач не повідомив його у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору, а також не попередив про те, що валютні ризики покладаються на нього як на споживача; по-друге, цей договір не містить детальний розпис загальної вартості кредиту та графік платежів; і, по-третє, в цьому договорі не зазначено строк дії цього договору. З огляду на наведене, позивач вважає, що оспорюваний кредитний договір вчинено з використанням нечесної підприємницької практики з боку відповідача, тому що під час укладання цього договору відповідач ввів його в оману.
Як зазначено в рішенні суду, представник позивача просив розглянути справу без його участі і задовольнити позов, про що подав адресовану суду свою письмову заяву, яка приєднана судом до матеріалів справи. Відповідач не повідомив суду причину неявки свого представника, хоча про дату і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про одержання ним судової повістки.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.11.2015 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 через свого представника подав апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.11.2015 року, в якій просить скасувати рішення суду від 25.11.2015 року, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_4 задовольнити, посилаючись на те, що з оскаржуваним рішенням суду не погоджується, оскільки вважає, що вказаний судовий акт є необґрунтованим та таким, що ухвалений з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відповідачем рішення суду не оскаржується.
В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу. Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтвердив також представник позивача, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог та наданих доказів і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з наступного.
Судом встановлено, що згідно з договором про надання споживчого кредиту № 112315597000 від 09.10.2007 року акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 50 000 дол. США, що по курсу НБУ на дату укладання цього договору дорівнює еквіваленту 252 500 грн., на строк користування 120 місяців, із сплатою процентів за користування кредитними коштами протягом перших 30-ти календарних днів за процентною ставкою у розмірі 11,5 % річних, з переглядом процентної ставки кожного наступного місяця кредитування відповідно до умов цього договору, з погашенням кредиту та сплатою процентів за користування кредитом шляхом внесення щомісячних ануїтентних платежів у розмірі 70,00 дол. США в терміни, розмірі та на умовах, що встановлені цим договором, з датою кінцевого повернення кредиту та усіх нарахувань за ним - 09.10.2017 року.
В п.п. 1.3., 1.3.1., 13.2., 1.3.3. цього договору визначено детальний опис процентів за кредит, в тому числі порядок і строки їх нарахування. При цьому, п. 4.2. цього договору передбачає, що позичальник зобов'язується погашати кредит та сплачувати нараховані проценти шляхом сплати ануїтентних платежів, розмір яких встановлений згідно із п. 1.2.2. на рахунок, вказаний в п. 1.2.2. даного договору, а п. 1.6. договору містить детальний та чіткий опис погодженої сторонами черговості погашення заборгованості позичальника за цим договором.
В розділі 7 цього договору врегульовано порядок дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника, а в розділі 12 договору врегульовано порядок дострокового повернення кредиту за вимогою банку.
Пункти 8.1., 8.5., 8.6. цього договору містять детальний та чіткий опис відповідальності сторін та штрафних санкцій.
Пункт 10.2. цього договору містить детальний та чіткий опис обставин, за наявності яких банк має право змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення, а також порядок її збільшення банком.
Більш того, відповідно до п. 9.1. цього договору, підписанням даного договору позичальник підтверджує: свою здатність виконувати умови даного договору; що даний договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, що є обов'язковими для позичальника; що він володіє всіма необхідними документами, що необхідні для оформлення даного договору; що відсутні будь-які перешкоди для виконання договору на день його підписання; що позичальник повністю розуміє всі умови цього договору, свої права та обов'язки за цим договором і погоджується з ними.
Відповідно до п. 10.13. цього договору, підписанням даного договору позичальником свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Також судом першої інстанції взято до уваги, що діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти України - гривні.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про ОСОБА_5 України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється ОСОБА_5 Банком.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» валютні курси встановлюються ОСОБА_5 Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Правлінням ОСОБА_5 Банку України № 496 від 12.11.2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином, суд першої інстанції вважав, що при укладені вищевказаного кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, позивач повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що при укладені згаданого кредитного договору позивачу ОСОБА_4 були відомі всі умови цього договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили його прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах, тому суд вважав позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд першої інстанції відповідно до вказаних норм закону та ст. ст. 526, 530, 612, 625, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, відмовив в задоволенні позову ОСОБА_4
Судова колегія, вважає, що суд першої інстанції, в межах позовних вимог, повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку на підставі наданих та досліджених доказів, обставин, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, відмовивши в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4
Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, наданим доказам та відповідним нормам права, а суд першої інстанції правомірно на підставі вимог закону та на підставі встановлених обставин справи дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.
Оскільки, в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.10.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 112315597000, згідно якого банк надав ОСОБА_4 кредит в сумі 50 000 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 11,5% річних з умовами перегляду процентної ставки та з терміном повернення кредиту у повному обсязі не пізніше 09.10.2017 року (а. с. 6-11).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як роз'яснено в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про оренду землі» та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Проте, підстави, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги щодо недійсності вказаного спірного договору про надання споживчого кредиту, укладеного між сторонами, спростовуються самим договором, не підтверджуються доказами по справі та не спростовують дійсність спірного договору, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 215 ЦК України та роз'яснення викладені в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Тому судова колегія повністю погоджується з висновками суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що в спірному кредитному договорі не зазначено детальний розпис загальної вартості кредиту, судова колегія не приймає до уваги, оскільки ці доводи спростовуються п. п. 1.3., 1.6. спірного договору.
Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що в договорі не зазначено вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, оскільки в матеріалах справи відсутні та суду апеляційної інстанції не надані будь-які докази (ст. ст. 10, 60 ЦПК України) на підтвердження того, що позивач сплачує супутні послуги та несе інші фінансові зобов'язання, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, отриманого ним за спірним договором.
Судова колегія не приймає до уваги також доводи апеляційної скарги стосовно того, що спірний кредитний договір не містить графіку платежів, який повинен бути оформлений окремим додатком до кредитного договору. Оскільки, ці доводи не спростовують дійсність спірного договору, так як в спірному кредитному договорі детально та чітко визначено строк, порядок та розмір сплати щомісячного платежу за вказаним кредитним договором (п. 1.2.2. договору). Крім того, п. 10.7. спірного договору передбачено наявність додатків до вказаного договору, які є його невід'ємною частиною.
Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що відповідачем перед укладенням спірного договору не доведена відповідачу інформація відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач згідно п. 3.8 постанови правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Оскільки, ці доводи спростовуються п. 10.13. спірного договору, відповідно до якого перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України і, зокрема, п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Доводи позивача, що в матеріалах справи відсутній інформаційний лист, судова колегія не приймає до уваги, так як у вищевказаному пункті спірного договору вказано, що такий інформаційний лист позичальником (позивачем) отримано, що спростовує і доводи апеляційної скарги, в частині посилання на п. 2.4. вищевказаної постанови правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, щодо отримання письмового підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією, та спростовує доводи апеляційної скарги стосовно того, що в момент укладення спірного кредитного договору відповідач замовчав існування обставин, які б могли перешкодити вчиненню спірного правочину.
Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що під час укладення спірного кредитного договору позивача відповідачем було введено в оману замовчуванням вищезазначеної інформації з посиланням на ч. 1 ст. 230 ЦК України.
Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Як роз'яснено в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Тому, враховуючи вищенаведене щодо отримання позивачем інформаційного листа відповідно до вимог чинного законодавства перед укладенням спірного договору та докази по справі, відсутні підстави вважати, що спірний кредитний договір було вчинено під впливом обману.
Судова колегія також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно строку дії спірного кредитного договору. Оскільки, ці доводи не спростовують дійсність спірного договору, а строк його дії визначений строком виконання зобов'язання - 09.10.2017 року.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення на думку позивача судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія також не приймає до уваги, оскільки це не підтверджується та спростовується матеріалами справи.
Таким чином, враховуючи вище викладене, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не спростовують висновки суду.
За таких обставин, апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 необхідно відхилити, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.11.2015 року залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.11.2015 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
ОСОБА_6
ОСОБА_2