17 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Качана В.Я.
при секретарі Гарматюк О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 грудня 2015р. за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ сумісного майна,
встановила:
у червні 2015р. позивач звернувся до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна.
У грудні 2015р. позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобілі марки «Тайота», реєстраційний номер НОМЕР_1, та марки «Тайота», реєстраційний номер НОМЕР_2, посилаючись на те, що автомобілі зареєстровані на відповідачку та існує реальна можливість розпорядження транспортними засобами.
Ухвалою суду від 29 грудня 2015р. заяву задоволено.
У поданій апеляційній скарзі відповідач просить ухвалу суду скасувати.
Відповідач посилається на порушення судом норм процесуального права, так як у заяві про забезпечення позову не наведені підстави, з яких необхідно застосувати вказані заходи. Також відповідач зазначає, що транспортний засіб марки «Тайота», реєстраційний номер НОМЕР_2, належить ОСОБА_3, яка не є стороною у справі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав апеляційну скаргу та просив повернути справу до суду першої інстанції на новий розгляд, пояснення представника позивача, який просив залишити ухвалу суду без змін, вивчивши надані матеріали та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд виходив з того, що прохання позивача є співмірним із заявленими ним у позові вимогами, а у випадку невжиття заходів, виконання рішення суду у разі задоволення позову, може бути утрудненим або неможливим.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи по забезпеченню позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно з п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов дозволяється забезпечувати шляхом
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3939/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб та заборони вчиняти певні дії.
У п. 4 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006р. "Про
- 2 -
практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен був пересвідчитися, що майно, на яке просить накласти арешт позивач, належить відповідачу.
Разом з тим, вказані вимоги судом виконані не були, та не звернуто увагу на ту обставину, що позивачем суду надане тільки одне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, хоча предметом позову є два транспортні засоби.
З приєднаної до апеляційної скарги копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вбачається, що автомобіль марки «Тайота», реєстраційний номер НОМЕР_2, належить на праві власності ОСОБА_3, яка не є стороною у даній справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала судом постановлена без повного з'ясування обставин справи, а також з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню, а питання необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.303, 307, 312-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 грудня 2015р. скасувати, справу за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ сумісного майна повернути до Шевченківського районного суду м. Києва на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: