Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 лютого 2016 р. Справа № 805/287/16-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Час прийняття постанови: 09 год. 40 хв.
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя: Куденков К.О.
розглянувши у порядку письмового провадження позовну заяву ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку, Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку (надалі - відповідач-1), Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (надалі - відповідач-2), про зобов'язання привести відомості у державному реєстрі обтяжень майна згідно до постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві (без виконання) від 25.06.2013 року а саме: припинити арешт майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві від 25.06.2013 року припинено чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення. Проте, позивач зазначає, що в реєстрі обтяжень нерухомого майна містяться відомості про арешт майна, який накладено 08.08.2011р. за постановою 15-3028 від 03.08.2011р. Позивач посилається на те, що боржник ОСОБА_3 померла у листопаді 2014р. Позивач зазначає, що ситуація, яка склалася з арештом майна перешкоджає спадкоємцям ОСОБА_3 вступити у спадщину, а позивачу важливо зберегти добрі сусідські відносини у надії отримати хоча б щось з боргу.
Позивач у судове засідання не з'явилась, про час та місце судового розгляду повідомлена, не повідомила суд про причини неявки у судове засідання.
Відповідачі письмових заперечень на позовну заяву не надали.
Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлені, не повідомили суд про причини неявки у судове засідання.
Враховуючи положення ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені суду обставини, дійшов наступних висновків.
25 червня 2013 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні №37356592 з виконання виконавчого листа №2-8631/08 від 16.12.2010р., який видано Кіровським районним судом м. Донецька, про стягнення з ОСОБА_3 (боржник) на користь ОСОБА_2 (стягувач) боргу в сумі 50 500,00 грн.
Відповідно до п.2 вказаної постанови припинено чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення.
Листом від 06.11.2015р. №1310, 1311 відповідач-1 повідомив позивача, що за даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень на виконанні у відділі перебуває відкрите виконавче провадження відносно ОСОБА_3 та у зв'язку з наявністю відкритого виконавчого провадження зняти арешт з майна боржника та закінчити виконавче провадження неможливо.
При цьому у вказаному листі зазначено про наявність постанови від 25.06.2013р. про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Також, вказаним листом повідомлено, що доступ до матеріалів виконавчих проваджень відсутній.
Листом від 14.01.2016р. №К-354-0011 відповідач-2 повідомив позивача, що згідно із даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень кошти на виконання рішення суду, виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій є не стягнутими, що позбавляє права та не наділяє обов'язком державного виконавця знімати арешт з майна боржника.
Другим відповідачем в цій справі заявлено Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, яке не є органом державної виконавчої служби державні виконавці та інші посадові особи якого здійснюють виконавчі дії у виконавчому провадженні №37356592. Таким чином, ця справа підсудна Донецькому окружному адміністративному суду відповідно до п.1 ч.2 ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України.
До суду не надано доказів смерті ОСОБА_3, відомостей щодо спадкоємців ОСОБА_3, та доказів наявності в реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про арешт майна, накладеного 08.08.2011р. за постановою 15-3038 від 03.08.2011р.
Проте, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наступного.
За приписами ч.1 ст.6 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Частиною першою ст.11 вказаного Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У відповідності до частин 1-3 ст.50 вказаного Закону передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред'явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.
Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Верховний Суд України в постанові від 15.12.2015р. №21-5361а15 зазначив, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Верховний Суд України в постанові від 01.12.2015р. №21-2247а15 зазначив, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.
До суду не надано відомостей та доказів щодо наявності у позивача права на певне майно ОСОБА_3, на яке накладено арешт (обтяження).
Під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушення прав, свобод та інтересів безпосередньо позивача у межах спірних в цій справі правовідносин, оскілки наявність у відповідному реєстрі відомостей про арешт (обтяження) майна боржника може впливати на права, свободи та інтереси самого боржника та осіб, які заявлять права на майно боржника.
Таким чином, суд вбачає відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2.
Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку, Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Постанова прийнята у порядку письмового провадження та складена у повному обсязі - 19 лютого 2016 року.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Куденков К.О.