05 лютого 2016 року Справа № 803/3865/15
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Димарчук Т.М.,
при секретарі судового засідання Гуцалюк І.О.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Лясковця В.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі Військова частина № НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності командування Військової частини № НОМЕР_1 щодо незабезпечення його місцем для проживання (житлом) та зобов'язання відповідача орендувати для нього житло.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 , житла у місті Луцьку не мав. Військова частина, в порушення абзацу 5 пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не орендувала житло для забезпечення ним позивача та членів його сім'ї.
З 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року військовою частиною № НОМЕР_1 було укладено договір оренди квартири по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 та яка була передана позивачу в суборенду. 22 грудня 2014 року позивач звернувся рапортом до відповідача з проханням укласти (продовжити) договір оренди вищевказаної квартири на 2015 рік та передати житло йому в суборенду. Як наслідок, між ним та командиром військової частини було укладено договір суборенди на 2015 рік.
В подальшому, власник квартири (орендодавець) ОСОБА_3 повідомив позивача про те, що він не отримує орендну плату від Луцького прикордонного загону за проживання позивача і взагалі йому невідомо, чи підписані договори оренди на 2015 рік. Так, з 01 листопада 2015 року позивач змушений був звільнити квартиру, погасивши борг за оренду власними коштами. Вважає, що власник орендованої квартири виселив його у зв'язку з бездіяльністю командування ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виразилась у неукладенні договору оренди квартири на 2015 рік, ухиленні командування військової частини від підписання документів та несвоєчасності плати за орендоване житло.
У зв'язку з вищевикладеним ОСОБА_2 звернувся з рапортом до відповідача, у якому повідомив про виселення його з орендованого житла, відсутність житла для проживання за місцем служби та просив вжити заходів щодо укладення договору оренди житла та передачі його в суборенду позивачу для проживання його та членів сім'ї відповідно до вимог ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». 25 листопада 2015 року ОСОБА_2 отримав відписку про наявність житла в Шацькому районі та про те, що здійснюються заходи для пошуку житла .
Вважає, що командуванням Луцького прикордонного загону допущена протиправна бездіяльність, якою порушено права позивача на соціальний та правовий захист військовослужбовців.
У судовому засіданні позивач підтримав вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та просив їх задовольнити. Додатково пояснив, що неодноразово протягом 2015 року звертався до відповідача з проханням орендувати йому житло, а також погасити заборгованість за користування ним жилим приміщенням, однак, на всі свої звернення отримав лише одну формальну відписку. Крім того, вважав, що документи між орендарем (військовою частиною) та ОСОБА_3 (орендодавцем) на 2015 рік щодо оренди квартири АДРЕСА_2 , були оформлені належним чином, оскільки у позивача був наявний договір суборенди житлового приміщення від 31 грудня 2014 року за підписом командира військової частини НОМЕР_1 . Просив визнати протиправною бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 щодо незабезпечення його місцем для проживання (житлом).
Представник відповідача у письмових запереченнях та в судовому засіданні позовних вимог не визнав та пояснив, що підпунктом 1.2. пункту 1 Положення про порядок оренди та оплати орендованих житлових приміщень у Державній прикордонній службі України передбачено, що у разі відсутності в органі Держприкордонслужби службового житлового фонду, такий орган Держприкордонслужби зобов'язаний для розміщення військовослужбовців та членів їх сімей орендувати житло в межах норм, встановлених законодавством. У прикордонному загоні є ряд інших військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку і в списках осіб, що потребують отримання службових житлових приміщень, котрі також мають право на суборенду житлового приміщення. Чинним законодавством не передбачено, яким чином прикордонний загін повинен знаходити (виявляти) власників житла для оренди житлових приміщень, що ускладнює укладання таких договорів.
У 2015 році Луцькому прикордонному загону згідно кошторису для оренди житла для розміщення військовослужбовців і членів їх сімей виділено лише 80500 грн., в тому числі на оплату кредиторської заборгованості за 2014 рік у сумі 4853, 58 грн., що не дало змоги забезпечити всіх військовослужбовців прикордонного загону житлом в суборенду. На початку 2015 року неофіційно було зібрано військовослужбовців та з урахуванням складу сімей, запропоновано виділити певну суму коштів на оренду житла кожному з них. Позивач не погодився на запропоновану суму (595 грн. на місяць), вимагаючи оплати оренди житла в повному обсязі відповідно до керівних документів (1500 грн. на місяць). Враховуючи вказані обставини, договір оренди з власником квартири по АДРЕСА_1 військовою частиною на 2015 рік не укладався.
Вказав на те, що відповідно до наказу Голови Державної прикордонної служби України від 17.12.2015 року № 1200-ос майора ОСОБА_1 зараховано в розпорядження начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України та звільнено з відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 . А тому позовна вимога про зобов'язання військової частити НОМЕР_1 вчинити дії щодо оренди житла в місті Луцьку є безпідставною, оскільки позивач повинен проходити військову службу в Південному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу на посаді заступника начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
15.04.2014 року між ОСОБА_1 на начальником Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України Токовим І.Б. було укладено контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України, який набрав чинності 19.06.2015 року (а.с. 21).
У пункті 2 контракту вказано, що Державна прикордонна служба України, серед іншого, зобов'язується забезпечити відповідно до законодавства належні умови для проходження військової служби громадянином України, зокрема, надання жилого приміщення або виплату грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення.
З договору про закупівлю послуг з оренди житлового приміщення № 7-13 від 01 січня 2013 року слідує, що військова частина НОМЕР_1 в особі командира частини ОСОБА_4 (орендар) з однієї сторони та фізичної особи ОСОБА_3 (орендодавець) з іншої сторони уклали договір про те, що орендодавець надає, а орендар приймає в оренду житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 для тимчасового проживання військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 (суборендар) та його сім'ї. Загальна сума договору становить 16800 грн. Розмір плати за користуванням житловим приміщенням в місяць складає 1400 грн. (а.с. 105).
Як слідує з договору суборенди житлового приміщення № 8-13 від 01 січня 2013 року Військова частина НОМЕР_1 (орендар) надала ОСОБА_1 (суборендар) у користування житлове приміщення за адресою АДРЕСА_2 , яке являє собою одну кімнату житловою прощею 16 кв.м. Згідно пункту 5.1. термін дії договору з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року. (а.с. 111).
Згідно актів приймання-передачі орендованого житлового приміщення від 01 січня 2013 року житлове приміщення за вищевказаною адресою, а також обладнання та інвентар було передано від орендодавця ( ОСОБА_3 ) до орендаря ( військової частини НОМЕР_1 ), а в подальшому від орендаря до суборендаря ( ОСОБА_1 ) (а.с. 108, 115).
Додатковою угодою № 1-13 від 30 грудня 2013 року, договір про закупівлю послуг з оренди житлового приміщення № 7 від 01 січня 2013 року був продовжений до 31.12.2014 року (а.с. 109)
В подальшому, будь-яких додаткових угод про продовження на 2015 рік договору про закупівлю послуг з оренди житлового приміщення № 7 від 01 січня 2013 року між відповідачем та орендодавцем не укладалось, що підтверджується витягом з книги обліку житлових приміщень (а.с. 117-123) та поясненнями представника відповідача та свідків у судовому засіданні.
Закон України N 2011-XII від 20 грудня 1991 року «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (з наступними змінами та доповненнями) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно зі статтею 1 вищевказаного Закону України соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями регулюється статтею 12 Закону України N 2011-XII, зокрема, згідно абзацу 1 пункту 1 держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно абзацу 5 пункту 1 статті 12 Закону України N 2011-XII у разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в таких казармах повинні відповідати вимогам, які пред'являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян. Для інших військовослужбовців військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовця та членів його сім'ї або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення.
Порядок оренди органами Державної прикордонної служби України (далі - орган Держприкордонслужби) житлових приміщень усіх форм власності для тимчасового проживання в них військовослужбовців та членів їх сімей (далі - військовослужбовці), а також порядок їх оплати визначає Положення про порядок оренди та оплати орендованих житлових приміщень у Державній прикордонній службі України, затверджене наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14 березня 2007 р. N 185, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 29 березня 2007 р. за N 289/13556. (надалі Положення).
Згідно п. 1.2 Положення у разі відсутності в органі Держприкордонслужби службового житлового фонду такий орган Держприкордонслужби зобов'язаний для розміщення військовослужбовців та членів їх сімей орендувати житло в межах норм, встановлених законодавством.
Приймання-передавання орендованих житлових приміщень здійснюється органами Держприкордонслужби за актом приймання-передавання орендованого житлового приміщення відповідно до укладеного договору оренди.
Відповідальними за укладення договорів оренди житлових приміщень, виконання їх умов сторонами, облік орендованих житлових приміщень є квартирно-експлуатаційні підрозділи органів Держприкордонслужби.
Облік орендованих житлових приміщень здійснюється в Книзі обліку орендованих житлових приміщень.
Відповідальними за здійснення розрахунків щодо утримання з військовослужбовців коштів за проживання в орендованих житлових приміщеннях та надання житлово-комунальних послуг є квартирно-експлуатаційні підрозділи органів Держприкордонслужби, а за здійснення орендних платежів за договорами оренди - фінансово-економічні підрозділи органів Держприкордонслужби. (пункти 2.7-2.9 Положення).
Згідно пункту 3.1 Положення орган Держприкордонслужби орендує житлове приміщення і надає його в суборенду військовослужбовцю з обов'язковим укладенням з ним договору суборенди цього житлового приміщення та складенням акта приймання-передавання орендованого житлового приміщення, який підписується представниками орендодавця, органу Держприкордонслужби та наймачем.
Орендовані житлові приміщення надаються в суборенду військовослужбовцям, які зареєстровані за місцем розташування органу Держприкордонслужби. Зазначені приміщення надаються без додержання черговості та пільг, встановлених для забезпечення громадян житлом.
Для одержання житлового приміщення в суборенду військовослужбовець подає рапорт за командою.
До рапорта додаються:
довідка з місця проживання про реєстрацію і склад сім'ї (Ф-3);
витяг з особової справи військовослужбовця про склад сім'ї;
копія довідки про здачу житлової площі з попереднього місця служби (пункти 3.2, 3.3 Положення).
Таким чином, як стаття 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так і Положення про порядок оренди та оплати орендованих житлових приміщень у Державній прикордонній службі України покладає на відповідача обов'язок забезпечити позивача житлом, а в даному випадку орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовця та членів його сім'ї.
Як було з'ясовано у судовому засіданні, в грудні 2014 року ОСОБА_1 було подано рапорт з додатками, у якому він просив на підставі статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» орендувати і надати йому в суборенду житлове приміщення, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2 для подальшого проживання його та членів його сім'ї. Дана обставина була визнана представником відповідача у судовому засіданні. Однак, договір про закупівлю послуг з оренди житлового приміщення на 2015 рік між військовою частиною НОМЕР_1 в особі командира частини (орендаря) та власником житла ОСОБА_3 (орендодавцем) з іншої сторони укладений не був, що є протиправною бездіяльністю відповідача з огляду на таке.
Як вбачається з довідки відповідача, військовій частині НОМЕР_1 на 2015 рік згідно кошторису було заплановано видатків на оренду житлових приміщень для проживання військовослужбовців на суму 80500 грн., в тому числі на оплату кредиторської заборгованості за 2014 рік в сумі 4853, 58 грн. (а.с. 66).
Представник відповідача пояснив, що на зборах, які проводились неофіційно, керівництвом прикордонного загону було прийнято рішення щодо розподілу коштів у розмірі 75646, 42 грн. пропорційно між усіма військовослужбовцями, які виявили бажання отримати житло в суборенду (при цьому враховувались укладені договори оренди житла, а також проекти договорів, які в подальшому можна було б укласти. (а.с. 79).
Як вбачається з довідки розподілу виділених коштів на оренду житла, майору ОСОБА_1 планувалось виділити на оренду житла 7140 грн. на 2015 рік (тобто 595 грн. на місяць) (а.с. 98)
З наданого відповідачем переліку договорів оренди житла для військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 за 2015 рік слідує, що ОСОБА_1 коштів для оплати суборенди не виділено зовсім, тоді як дванадцятьом військовослужбовцям такі кошти були виділені (а.с. 133).
Суд не бере до уваги пояснення представника відповідача про те, що чинним законодавством не передбачено, яким чином прикордонний загін повинен знаходити (виявляти) власників житла для оренди житлових приміщень, що ускладнює укладання таких договорів, оскільки у даному випадку житло ( квартира АДРЕСА_1 була передана у суборенду позивачу у 2013-2014 роках, однак, договір оренди на вказану квартиру у 2015 році не був переукладений відповідачем, що є протиправною бездіяльністю з боку військової частини). Суд дійшов висновку, що орендодавець ОСОБА_3 у 2015 році був готовий продовжити договір оренди, оскільки ОСОБА_2 з 01 січня до 01 листопада 2015 року проживав в орендованій квартирі (вважаючи, що документи оформлені належним чином) і змушений був звільнити квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 через не укладення (не продовження) договору оренди на 2015 рік та відмову відповідача сплатити орендну плату за найом жилого приміщення позивачем.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що позивач неодноразово як до 01 листопада 2015 року (до виселення з орендованої квартири) так і після вказаної дати звертався до відповідача з проханням вирішити його житлове питання, зокрема, продовжити оренду і передати йому в суборенду житло (рапорт від 06 лютого 2015 року), заплатити орендодавцю кошти за користування житлом (рапорт від 02 березня 2015 року), розглянути питання про надання (оренду) йому будь-якого службового житла тощо (а.с. 89-97, 103, 114, 135). Однак, на усі звернення позивача до відповідача протягом року, ОСОБА_1 була надана лише одна формальна відповідь про те, що вільного житла немає та ведуться пошуки для оренди житла військовою частиною (а.с. 8).
Суд погоджується з твердженням позивача про те, що його рапорти не були розглянуті належним чином, на них не була дана обґрунтована відповідь, а лист відповідача від 25 листопада 2015 року № 721/11528 є лише відпискою. Таким чином слід визнати протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не забезпечення в період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року військовослужбовця ОСОБА_1 жилим приміщенням згідно абзацу 5 пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Разом з тим, позовна вимога про зобов'язання відповідача орендувати житло в місті Луцьку для забезпечення ОСОБА_1 місцем проживання до задоволення не підлягає, оскільки відповідно до наказу Голови Державної прикордонної служби України від 17.12.2015 року № 1200-ос майора ОСОБА_1 зараховано в розпорядження начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України та звільнено з відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час позивач проходить військову службу в м. Одеса. Згідно пункту 3.8 Положення у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість, вибуття для виконання службових обов'язків за кордон, звільнення з військової служби орендовані житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню у місячний термін з дня видання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.
Керуючись частиною 3 статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положення про порядок оренди та оплати орендованих житлових приміщень у Державній прикордонній службі України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не забезпечення в період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року військовослужбовця ОСОБА_1 жилим приміщенням згідно абзацу 5 пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі до 10 лютого 2016 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.М. Димарчук