ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.02.2016Справа №910/31573/15
За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
До Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва
Про стягнення 40 624,12 грн.
Суддя Лиськов М.О.
Представники :
від позивача: не з'явився
від відповідача: Острова В.В. (дов. № 47-1 від 04.01.2016)
Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 08.02.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
15.12.2015 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява №94/11/8985 від 14.12.2015 Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (надалі - позивач) до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (надалі - відповідач) про стягнення 40 624,12 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов'язання у частині внесення плати за надані послуги, відповідно до договору № 1210024 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.2001, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 40 624,12 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2015 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/31573/15, розгляд справи призначено на 13.01.2016
13.01.2016 оголошено перерву в судовому засіданні до 08.02.2016.
В судове засідання, призначене на 08.02.2016, представник позивача не з'явився.
В судове засідання, призначене на 08.02.2016, представник відповідача з'явився та надав пояснення по суті справи.
В судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
01.11.2001 між позивачем (надалі - Енергопостачальна організація) та відповідачем (далі по тексту - Абонент) (разом - сторони), було укладено договір №1210024 на постачання теплової енергії у гарячій воді (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - Договір або Договір про надання послуг).
Відповідно до п. 1.1 Договору предметом вказаного Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді.
Згідно пункту 2.2.1 Договору Енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.
Абонент відповідно до пункту 2.3.1 Договору зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється, відповідно до Звертання-доручення та до п. 5.1. договору, розрахунковим способом згідно з договірними навантаженнями, за тарифами встановленими і затвердженими постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України.
Як зазначив позивач, на підставі п. 5 додатку 4 до договору відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ), та рахунок, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Відповідно до п. 2 Додатка 4 до договору, відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачу вартість, заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.
На переконання позивача, свої зобов'язання за зазначеним договором відповідач не виконав, внаслідок чого за період з 01.10.2013 по 01.02.2015 виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка становить 22 680 грн., що підтверджується обліковими картками (табуляграмами) та довідкою про надходження коштів за спожиту теплову енергію.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до вищенаведеного договору позивач забезпечував постачання теплової енергії в окремо розташовану нежитлову будівлю (господарчий блок), яка знаходиться за адресою: м. Київ, Кибальчича,13-Б.
Як зазначив відповідач, вищенаведений договір укладався виходячи з того, що підприємство відповідача на момент укладання договору було балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду Дніпровського району міста Києва та зобов'язано було забезпечити належне теплопостачання для кінцевих споживачів (фізичних та юридичних осіб) розташованих в будівлі.
17.06.2013 Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією було прийнято розпорядження № 335 "Про організаційно-правові заходи щодо обслуговування житлового та нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації" (надалі - Розпорядження N9 335).
Відповідно до зазначеного розпорядження житловий та нежитловий фонд територіальної громади міста Києва, який переданий до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві держаної адміністрації, був з 02.09.2013 переданий на праві господарського відання Комунальному підприємству Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва". В тому числі була передана нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: м. Київ, Кибальчича, 13б.
В квітні 2014 року, законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" № 1198-VII було внесено зміни до закону України "Про житлово-комунальні послуги" (надалі - Закон України).
Відповідно до цих змін виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація), тобто ПАТ "Київенерго" (п.4 ст. 19 Закону України).
Відповідно до ст. 1 закону України "Про житлово-комнальні послуги" суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг.
Враховуючи вищенаведені зміни підприємство відповідача не є, а ні балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, а ні виконавцем послуг з постачання теплової енергії та позбавлено на законодавчому рівні здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги (включаючи теплопостачання). Як наслідок підприємство відповідача втратило підстави виступати стороною в договорі.
В свою чергу позивач, як виконавець послуг був зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання з безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії передбачені законодавством України.
Враховуючи вищенаведену ситуацію, відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогою розірвати договір (копії листів № 47-3579 від 07.08.2014, № 47-4855 від 24.11.2014, № 47-831 від 25.02.2015 в матеріалах справи).
В своїх листах відповідач неодноразово наголошував про зміну балансоутримувача та неможливість здійснювати будь-які нарахування кінцевим споживачам. Більш того, позивача було повідомлено про те, що відповідач розірвав з кінцевими споживачами договірні відносини.
Проте, позивач згоду на розірвання договору не надавав, що підтверджується листами відповідача № 029/53/8271 від 26.08.2014, № 029/53/1/1137 від 27.01.2015(копії в матеріалах справи).
Як вбачається з матеріалів справи, в своїх відповідях позивач наголошував, що не здійснює роботу щодо надання послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання нежитловим приміщенням тому питання щодо розірвання договорів з нежитловими приміщеннями є недоцільним.
Виходячи зі змісту відповідей позивача, останній не надавав послуги теплопостачання відповідачу і як наслідок не здійснював нарахування за договором.
Незважаючи на вищенаведені обставини в грудні 2014 року позивач надіслав відповідачу акти приймання передавання товарної продукції за грудень 2014 року. Проте, ці акти були повернуті позивачу без підпису.
Судом встановлено, що позивач в грудні 2014 року виставив рахунки на оплату за спожиту теплову енергію по нежитловому приміщенню, що знаходиться за адресою м. Київ, пр.-т Кибальчича, 13-Б безпосередньому споживачу та балансоутримувачу - КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва", підтверджуючи таким чином споживання теплової енергії новим балансоутримувачем.
За інший період (січень - квітень 2015 року) розрахункові документи від позивача на адресу відповідача не надходили, а про нарахування за цей період відповідач дізнався з позовної заяви та доданих до неї документів.
КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" зверталась до ПАТ "Київенерго" з проханням підключити опалення до нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою м. Київ, Кибальчича,13 Б.
Таким чином, нарахування за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210024 в період з грудня 2014 року по березень 2015 року були здійснені позивачем безпідставно.
Відповідно до ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Суд наголошує, що неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача, полягає у наступному:
1. Зміни внесені до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" імперативно визначають виконавця послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення.
А саме:
"Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація)." (п.4 ст. 19 Закону України).
Судом встановлено, що відповідач за статутом не здійснює господарську діяльність з теплопостачання та не є теплопостачальною організацією в розумінні Закону України "Про теплопостачання" та інших нормативних актів.
2. Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії" від 10.08.2012 № 278 вид господарської діяльності у сфері теплопостачання та у сфері послуг з централізованого водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню.
Неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власника і орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води без наявності відповідної ліцензії, яка у підприємства відповідача відсутня.
На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження наявності обов'язку у відповідача сплатити заявлену до стягнення суму не подано.
Таким чином, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та його обов'язком сплатити заявлену до стягнення суму.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 140 624,12 грн.
Таким чином, позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Київенерго" безпідставні та задоволенню не підлягають повністю.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, на позивача покладаються витрати по сплаті судового збору.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволені позову публічного акціонерного товариства "Київенерго" - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст рішення складено 15.02.2016.
Суддя М.О. Лиськов