ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.02.2016Справа №910/32581/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бейкер Тіллі Україна»
До Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської
державної адміністрації) «Київреклама»
Про визнання недійсним договору № 676/12 від 23.11.2012 та стягнення 294 361,31 грн.
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
від позивача Попов А.С. - по дов. № 906/15 від 18.12.2015
від відповідача Нестеренко Г.А. - по дов. № 196-15202/КР від 28.12.2015
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бейкер Тіллі Україна» до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» про:
- визнання недійсним з моменту укладення договору на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 676/12 від 23.11.2012;
- стягнення грошових коштів у розмірі 294 361,31 грн., отримані за договором на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 676/12 від 23.11.2012.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2015 порушено провадження у справі № 910/32581/15 та призначено справу до розгляду на 21.01.2016.
Відповідач у поданому 21.01.2016 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує посилаючись на наступне. Укладений між сторонами договір є договором оренди. Істотними умовами даного виду договорів є: об'єкт оренди, строк дії договору, ціна договору, умови повернення майна. Так, об'єкт оренди визначено в адресних програмах; строк дії договору визначено п. 8.1. договору. Ціною договору є плата за право тимчасового користування, що визначена у адресних програмах. Отже, договір містить всі обов'язкові умови, передбачені для договорів оренди і не може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України. Зазначає, що укладення договору на право тимчасового користування місцем при розміщенні об'єктів зовнішньої реклами є обов'язковою процедурою, необхідність якої прямо встановлена, так як і необхідність отримання дозволу. Позивач на дату укладення договору із заявою та необхідними документами до КП «Київреклама», що визначені п. 4.12 Прядку не звертався. Позивач звернувся до відповідача лише листом № 9418 від 19.11.2015, в якому повідомив відповідача про те, що будинок за адресою: м. Київ, вул. Фізкультури, 28 не знаходиться у комунальній власності. Відповідач листом № 196-14639/КР від 26.11.2015 повідомив позивача про те, що з 19.11.2015 рекламний засіб за вказаною адресою звільнено від оплати. Оскільки сторонами досягнуто істотні умови договору він не може бути визнаний неукладеним. Позивач своїми діями (підписавши додаткові угоди до договору, сплачуючи рахунки за договором) схвалив договір. Вважає, що позивачем не доведено наявність підстав для визнання договору недійсним з дати його укладення.
Позивач в судовому засіданні 21.01.2016 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач в судовому засіданні 21.01.2016 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
В судовому засіданні 21.01.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 02.02.2016.
В судовому засіданні 02.02.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 09.02.2016.
В судовому засіданні 09.02.2016, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
23.11.2012 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бейкер Тіллі Україна» (розповсюджувач) було укладено договір № 676/12 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - Право тимчасового користування), за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та Порядку розміщення реклами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок), а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому Правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за Право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.
Згідно п. 3.1. договору адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії пріоритету, відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць.
Відповідно до п. 3.2. договору адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ. Адресна програма на право тимчасового користування має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ, вид РЗ, дату початку та закінчення строку дії договору на розміщення зовнішньої реклами, а також відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць, що відповідає виду РЗ та визначається згідно відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Відповідно до п. 3.6. договору адресні програми є невід'ємною частиною цього договору.
З адресних програм на пріоритет № 1 від 23.11.2012 та № 4 до договору вбачається, що за розповсюджувачем ЗР установлено пріоритет на місце розташування РЗ за адресою: Голосіївський район, вул. Фізкультури, 28 (конструкції на даху будинку (будівлі), споруді, розміри 12.000х2.994, загальною площею 35.9280 кв. м., кількість площин 1, № 31185-12. Плата за місяць визначена в розмірі 4 311,36 грн. без ПДВ та строк дії пріоритету до 25.08.2013.
З адресної програми на право тимчасового користування № 5 до договору вбачається, що розповсюджувачу ЗР надано право на тимчасове користування місцем за адресою: Голосіївський район, вул. Фізкультури, 28 (конструкції на даху будинку (будівлі), споруді, розміри 12.000х2.994, загальною площею 35.9280 кв. м., кількість площин 1, № 32548-13. Плата за місяць визначена в розмірі 4 311,36 грн. без ПДВ та строк дії дозволу до 29.08.2018.
Спір виник в зв'язку з тим, що позивачу стало відомо, що будинок за адресою: м. Київ, вул. Фізкультури, 28, де розміщено рекламний засіб позивача належить на праві приватної власності різним юридичним та фізичним особам та не належить до комунальної власності, а отже правових підстав для укладення між позивачем та відповідачем договору не існувало.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Засади рекламної діяльності в Україні, регулювання відносин, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами встановлено Законом України «Про рекламу», Порядком розміщення реклами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 37/6253 (далі - Порядок) та Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 (далі - Типові правила).
Згідно з п. 3.1.1. Порядку КП «Київреклама» укладає з розповсюджувачем реклами договір на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва (далі - договір на право тимчасового користування місцем).
Відповідно до п. 4.2.2. статуту КП «Київрекалама» предметом діяльності останнього є укладення договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), які перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування.
Відповідно до Типових правил користування місцями для розміщення зовнішньої реклами є платним.
Згідно із п. 32 Типових правил плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).
Таким чином КП «Київреклама» уповноважене виконувати функції з укладення договорів, нарахування та отримання плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення РЗ), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 Типових правил зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу реклами на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який дає право на розміщення зовнішньої реклами (п. 1.3. Порядку).
Згідно з п. 4.11. Порядку протягом трьох робочих днів з дати прийняття керівником дозвільного органу рішення про встановлення пріоритету заявника на місце розміщення РЗ, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, розповсюджувач реклами укладає з КП «Київреклама» договір на право тимчасового користування місцем.
Разом з цим, п. 4.12. Порядку передбачає, що при розміщенні РЗ на місцях, що належать до державної або приватної власності заявник протягом п'яти робочих днів з моменту встановлення дозвільним органом пріоритету подає до КП «Київреклама» завірені у встановленому порядку копії документів, що посвідчують його право на розміщення реклами на цих місцях. Дозвільний орган протягом 15 календарних днів повинен розглянути надані документи та повідомити заявника про результати розгляду.
Однак, позивач звернувся до відповідача лише 19.11.2015, в якому повідомив відповідача що будівля за адресою: м. Київ, вул. Фізкультури, 28 не перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, у зв'язку з чим пропонував зупинити нарахування щомісячних платежів за договором з дня отримання цього листа та розірвати (припинити) договір.
У відповідь відповідач листом № 196-14639/КР від 26.11.2015 повідомив позивача, що його питання вирішено позитивно.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настанням відповідних наслідків.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Подані позивачем свідоцтво про право власності № 296-В від 17.03.2008, акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 26.10.2007 та відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно не підтверджують право приватної власності місця розташування конструкції за адресою: Голосіївський район,м. Київ, вул. Фізкультури, 28 на даху будівлі.
Судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсним договору на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 676/12 від 23.11.2012 відсутні.
Оскільки, вимоги позивача щодо стягнення 294 361,31 грн. є похідними від вимоги про визнання недійсним договору, тому вони також не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору та стягнення 294 361,31 грн.
Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бейкер Тіллі Україна» безпідставні та задоволенню не підлягають повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 16.02.2016.
Суддя В.В.Сівакова