номер провадження справи 27/196/15
12.02.2016 Справа № 908/6076/15
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Криворудський завод” (49000 АДРЕСА_1)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Альянс-Керамік” (71001 Запорізька область, Куйбишевський район, смт. Куйбишево, вул. Заводська, 51)
про стягнення 51 420 грн. 36 коп.
Суддя Дроздова С.С.
Представники сторін:
від позивача: Миро ненко О.М., дов. № 01-11/1 від 21.09.15р.
від відповідача: ОСОБА_1, дов. № 01-БА-01/09-15 від 15.09.2015 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Криворудський завод”, м. Дніпропетровськ звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Альянс-Керамік”, Запорізька область, Куйбишевський район, смт. Куйбишево про стягнення грошових коштів в розмірі 51 420 грн. 36 коп.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2015р., справу № 908/6076/15 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 15.12.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/6076/15, присвоєно справі номер провадження 27/196/15 та призначено судове засідання на 20.01.2016р.
Ухвалою суду від 20.01.2016р. розгляд справи відкладався на 10.02.2016р., на підставі ст. 77 ГПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання уповноваженого представника позивача.
У судовому засіданні 10.02.2016р. оголошувалася перерва до 12.02.2016р., на підставі ст. 77 ГПК України, для необхідності надання сторонами додаткових доказів та документів, які необхідні для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи по суті.
12.02.2016р. продовжено судовий розгляд справи № 908/6076/15.
12.02.2016 р. до початку розгляду справи представники позивача та відповідача заявили письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
У судовому засіданні 12.02.2016р. представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві. Просить суд стягнути з відповідача 51 420 грн. 36 коп. передплати за послуги зберігання.
Представник відповідача у судовому засіданні 12.02.2016р. підтримав свої заперечення на позовну заяву, викладені у письмовому відзиві наданому до канцелярії суду 20.01.2016р.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представників позивача та відповідача, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.
Позов - це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.
Згідно з ст. 20 ГК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Господарським судом встановлено, що 01.08.2014р. між ТОВ «Альянс-Керамік» (зберігач) та ТОВ «Криворудський завод» (поклажодавець) був укладений договір відповідального зберігання та складського обслуговування ДХ № 4.
Згідно умов договору зберігач зобов'язався за фіксовану плату зберігати цеглу червону керамічну рядову (далі товар), переданий поклажедателем, а також надавати комплекс складських послуг, обумовлених обома сторонами в цьому договорі.
Відповідно до п. 2.1 договору зберігання товару поклажодавця здійснюється на складській площі зберігача за адресою: Запорізька область, Куйбишевський район, смт. Куйбишево, вул. Заводська, 51.
Згідно п. 2.2 договору кількість товару прийнятого на зберігання від поклажодавця, фіксується сторонами в складській накладній прийому товару за фактом приходу на склад. У договорі не був передбачений термін, до закінчення якого поклажодавець зобов'язаний був надати товар на зберігання. З цього випливає, відповідно до положень Цивільного кодексу України, що договір набирає чинності і у зберігача виникають обов'язки з моменту передачі товару, що має бути підтверджено складським документом.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що ціна за послуги за зберігання товару и послуги за вантаження, відвантаження, охороні визначається тарифом, який затвердив поклажодавець і зберігач у даному договору і складає 0,12 грн. за одну одиницю поставленого товару поклажедавцем.
Відповідно до п. 4.2 договору плата за послуги відбувається за безготівковим рахунком в місяць на підставі акту виконаних робіт, наданого зберігачем поклажедавцю протягом шести місяців.
Згідно п. 6.2 договору строк його дії договору - до 31 грудня 2015 року, але до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Позивач у позовній заяві зазначив, що за період з серпня по листопад 2014р. позивачем здійснювалися платежі попередньої оплати за вказаним договором. Усі платіжні документи містять посилання саме за сплату попередньої оплати послуг за зберігання цегли, а саме:
- 07.08.2014р. - 12000.00, п/д № 2. Оплата послуг за зберігання цегли згідно з рах. № 1 від 06.08.2014р. у сумі 10000,00 грн., ПДВ - 20 % - 2 000,00 грн;
- 26.08.2014р. - 8000,40, п/д № 13. Оплата послуг за зберігання цегли керамічної згідно з рах. № 2 від 26.08.2014р. у сумі 6 667,00 грн., ПДВ - 20 % - 1333,40 грн.
- 05.09.2014р. - 3999,96, п/д № 24. Оплата послуг зберігання цегли згідно з рах. № 3 від 05.09.2014р. у сумі 3333,30 грн., ПДВ - 20 % - 666,66 грн.;
- 21.10.2014р. - 10000,00, п/д № 45. Оплата послуг зберігання цегли згідно з рах. № 3 від 21.10.2014р. у сумі 8 333,33 грн., ПДВ - 20 % - 1666,67 грн.;
- 12.11.2014р. - 7000,00, п/д № 65. Передплата послуг зберігання цегли згідно з дог. ДХ N 4 від 01.08.2014р. у сумі 5833,33 грн., ПДВ - 20 % - 1166,67 грн.;
- 17.11.2014р. - 3500,00, п/д № 71. Передплата послуг зберігання цегли згідно з дог. ДХ N 4 від 01.08.2014р. у сумі 2916,67 грн., ПДВ - 20 % - 583,33 грн.
- 21.11.2014р. - 3720,00, п/д № 78. Передплата послуг зберігання цегли згідно з дог. ДХ N 4 від 01.08.2014р. у сумі 3100,00 грн., ПДВ - 20 % - 620,00 грн.
- 27.11.2014р. - 3200,00, п/д № 83. Передплата послуг зберігання цегли згідно з дог. ДХ N 4 від 01.08.2014р. у сумі 2666,67 грн., ПДВ - 20 % - 533,33 грн.
З моменту укладення вказаного договору позивач не передавав відповідачу на зберігання товар передбачений п. 1.1 договору. Між сторонами не оформлювалися складські накладні та акти виконаних робіт.
Позивач вважає, що відповідач отримав від позивача передплату за послуги згідно з договором ДХ № 4 відповідального зберігання та складського обслуговування від 01.08.2014р, але фактично такі послуги не надавалися.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Враховуючи обставини, якими мотивовані позовні вимоги, слід зазначити, зокрема, наступне:
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Дослідивши зміст договору ДХ № 4 від 01.08.2014р., на підставі якого виникло грошове зобов'язання, суд вважає, що даний договір за своєю правовою природою є договором відповідального зберігання.
Відповідно до статті 937 Цивільного кодексу України передбачено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 ЦК України.
Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.
Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Ст. 937 ч. 3 ЦК України - прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.
Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановлено у договорі зберігання.
Строк (термін) виконання зобов'язань у договорі може визначатися календарною датою, в одиницях часу (дні, тижні, місяці) або пов'язуватися з настання певних подій.
Згідно зі статтею 946 Цивільного кодексу України передбачено плата за зберігання.
Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Таким чином, якщо договором передбачена за зберігання певна плата, то цілком логічно, що поклаждавець зобов'язаний оплатити зберігання у встановленому розмірі, порядку та у передбачені строки. (пункт 4.1 договору ДХ № 4 від 01.08.2014р.)
Господарським судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням господарського суду Запорізької області від 18.11.2015р. встановлено, що ТОВ «Криворудський завод» було перераховано аванс за послуги зі зберігання цегли на рахунок ТОВ «Альянс-Керамік», який проводився платежами у кількості вісім платіжних доручень, загальна сума яких становить 51 420 грн. 36 коп.
Але, як вбачається з платіжних доручень доданих позивачем до позову № 2 від 07.08.2014р.; № 13 від 26.08.14р.; № 24 від 05.09.2014 р.; № 45 від 21.10.2014р. - ТОВ «Криворудський завод» у призначенні платежу самостійно зазначає - «оплата послуг зберігання цегли згідно рахунків… До матеріалів справи, ані позивач ані відповідач жодних рахунків між сторонами до договору ДХ № 4 суду не надавали.
І тільки в платіжних дорученнях № 65 від 12.11.14р.; № 71 від 17.11.14р.; № 78 від 21.11.14р. та № 83 від 27.11.14р. ТОВ «Криворудський завод» у призначенні платежу зазначено: передплата послуг зберігання цегли за договором ДХ № 4 від 01.08.14р.
Грошові кошти у розмірі 51 420,36грн. у якості передплати не можуть бути повернути позивачу, оскільки безпідставне повернення попередньої оплати за договором ДХ №4 від 01.08.14р. є односторонньою відмовою від виконання зобов'язання, що є прямим порушенням зобов'язального права (стаття 525 ЦК України), а зобов'язання у такому випадку не може вважатися припиненим, оскільки дія договору ДХ № 4 від 01.08.14р. сторонами встановлена пунктом 6.1 зазначеного договору, який діє до 31 грудня 2015 року та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. (Постанова Верховного Суду України від 24.06.15р. у справі 904/5381/14).
Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.11.2015р. у задоволенні первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Криворудський завод”, м. Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Альянс-Керамік”, Запорізька область, смт. Куйбишево про визнання недійсним договору ДХ № 4 відповідального зберігання та складського обслуговування від 01.08.2014 р. та стягнення грошових коштів в розмірі 51 420 грн. 36 коп., отриманих в якості авансу, відмовлено.
Позивач у позовній заяві (справа № 908/6076/15) посилається на ст. 1212 ЦК України, вважаючи, що відповідач без належних правових підстав набув грошові кошти позивача в сумі 51 420 грн. 36 коп., які були, на думку позивача, попередньо сплачені відповідачу за послуги, відповідно до договору ДХ № 4 від 01.08.2014р.
Суд не погоджується з твердженнями позивача виходячи з наступного.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч. 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За приписами ст. 1214 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, для виникнення зобов'язань із безпідставного збагачення необхідна наявність, зокрема, таких умов: - збільшення чи збереження майна однією стороною з одночасним зменшенням його у другої сторони; - відсутність правової підстави для набуття, чи набуття на підставі, яка незабаром відпала.
Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, щодо предмету доказування у даній справі для з'ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 Цивільного Кодексу України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: перша - збільшення або збереження майна однією стороною, з одночасним зменшенням його у іншої сторони (за рахунок іншої), тобто повинен мати місце факт набуття або збереження майна відповідачем; друга: відсутність для цього підстав, встановлених законом або договором.
Приписами ст. ст. 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд вважає, що позивачем не доведено факт набуття або збереження майна - грошових коштів саме відповідачем, розмір заявленої до стягнення суми як безпідставно отриманої.
Відповідно до п. 7 Інформаційного листа N 01-06/757/2013 від 24.04.2013 “Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" приписи статті 1212 ЦК України (повернення безпідставно набутого майна) застосовуються лише за умови набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутності для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Оскільки в даному випадку, підставою виникнення зобов'язань є договір відповідального зберігання та складського обслуговування ДХ № 4, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як попередню оплату за вказаним договором, отже, такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому вони не можуть бути витребувані, отже застосовування ст. 1212 ЦК України до наявного договірного зобов'язання є безпідставним.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять п.п. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.
Якщо сторони втратили інтерес до спірного Договору з будь-яких причин, вони можуть розірвати його у передбаченому законом порядку. Вимога про розірвання договору в межах даної справи не заявлена, а норма статті 693 ЦК України не передбачає право суду прийняти рішення про припинення (розірвання) договору, оскільки п. 6 договору № ДХ № 4 передбачено, що договір діє до 31.12.2015 року, але до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до вимог ст.ст. 22, 33 ГПК України сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування наслідків, передбачених ст. 1212 ЦК України, щодо вимог позивача про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 51 420 грн. 36 коп., тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 12.02.2016р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Судові витрати відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покладаються на позивача - при відмові у позові.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Криворудський завод”, м. Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Альянс-Керамік”, Запорізька область, смт. Куйбишево відмовити.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення оформлено та підписано - 18.02.2016р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.