І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]
11 лютого 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Немировської О.В.
суддів - Українець Л.Д., Чобіток А.О.
при секретарі - Сірій О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року,
встановила:
у березні 2015 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини в розмірі 1/3 частини від усіх видів його доходу (заробітку), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, додаткові витрати на утримання дитини в розмірі 1 000 грн. щомісячно, а також додаткові витрати за минулий період в розмірі 7 333 грн. 86 коп., посилаючись на те, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання їх доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходу (заробітку), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, в задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалась на те, що вона з 09 березня 2006 року по 28 листопада 2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 та зазначала, що від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з нею та перебуває на її утриманні. Оскільки відповідач проживає окремо та ухиляється від надання матеріальної допомоги на утримання дитини, позивач просила суд задовольнити її вимоги.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходу (заробітку), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, в задоволенні інших вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як батько зобов'язаний утримувати дитину та з урахуванням матеріального становища платника аліментів та наявності у платника аліментів інших дітей визначив розмір аліментів у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку. В задоволенні вимог про стягнення з відповідача додаткових витрат на дитину судом було відмовлено за їх недоведеністю.
Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим по справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 84, 180, 181, 182, 183, 184 СК України.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 березня 2006 року по 28 листопада 2013 року, від шлюбу мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, неповнолітня дитина знаходиться на утриманні своєї матері.
В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано майновий стан її та відповідача та помилково стягнуто аліменти в розмірі ј частини від всіх видів його заробітку. Однак, такі доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають значення для справи.
Так, судом першої інстанції при визначенні розміру аліментів було вірно враховано всі обставини справи та визначено розмір аліментів у ј частині всіх видів заробітку відповідача.
Доводи апелянта про те, що судом безпідставно було відмовлено у задоволенні вимог про стягнення додаткових витрат на дитину та витрат за минулий період також не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для скасування рішення.
В обґрунтування вимог про стягнення додаткових витрат на дитину в розмірі 1 000 грн. позивач зазначала, що такий розмір витрат обумовлений тим, що дитина має творчі здібності, які необхідно підтримувати та розвивати.
Відповідно до ст. 185 СК України той з батьків з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір суми, що стягується з одного із батьків дитини, зобов'язаного брати участь у додаткових витратах на дитину, зумовлених особливими обставинами, повинен визначатися залежно від понесених або передбачуваних витрат.
Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров'я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).
В даному випадку, позивачем при зверненні до суду з позовом та при подачі апеляційної скарги не було надано доказів в обґрунтування заявленого розміру додаткових витрат, а також їх наявності. Копії медичної книжки ОСОБА_3 та чеків на підтвердження придбання ліків, а також характеристик здібностей дитини, надані позивачем, не можуть свідчити про наявність додаткових витрат.
Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.
За таких обставин, рішення суду слід змінити, визначивши аліменти, які підлягають стягненню з відповідача у розмірі 1/3 частини від усіх видів його доходу (заробітку), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року - залишити рішення без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді
№ справи: 755/5748/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/297/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.