ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]
11 лютого 2016 року м.Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Кирилюк Г.М.
суддів: Рейнарт І.М., Качана В.Я.
при секретарі Грабовій Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року,
встановила:
25.06.2015 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням заяви від 13.07.2015 р. просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 24.12.2010 р., а саме: 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 175 546,6 грн., пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від вчасно неповернутої суми позики за кожний день прострочення - 1 209 880,11 грн., суму позики, що за офіційним курсом НБУ станом на 18.05.2015 р. становить 1 973 952,77 грн., а всього на загальну суму 3 359 379,48 грн.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 24.12.2010 р. він передав у власність позичальнику ОСОБА_2 на безпроцентній основі грошові кошти в розмірі 95 368,33 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складало 759 465,70 грн., а останній прийняв та зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів в строк до 01.06.2012 року. Договором також передбачено, що у разі порушення позичальником строків повернення отриманої суми позики в розмірі 95 368,33 доларів США, позичальник буде зобов'язаний сплатити пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від вчасно неповерненої суми позики за кожен день прострочення.
Оскільки грошові кошти за зобов'язанням не були вчасно повернуті, у відповідності до вимог ст. 526, 530, 610, 625, 1046, 1049 ЦК України просив позов задовольнити.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 1 973 952,77 грн., 3% річних у розмірі 175 384,33 грн., пеню в розмірі 50 000 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з'ясування усіх фактичних обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Свої доводи мотивує тим, що грошові кошти за договором позики від 24.12.2010 р. ОСОБА_1 не передавались у власність ОСОБА_2 в момент або після укладення договору. При цьому позивач визнав, що грошові кошти передавались до укладення цього договору частинами. Оскільки позивачем у підтвердження передання коштів не надана розписка позичальника, або документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, договір не може вважатись укладеним, у позивача відсутнє право вимоги повернення грошових коштів. Встановивши, що грошові кошти на виконання договору позики від 24.12.2010 р. не передавались, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у боржника обов'язку повертати грошові кошти, які не отримувалися.
В порушення ч.1 ст.192 ЦПК України судом не встановлено, в якому розмірі передавались кошти частинами, в які періоди часу, а також не перевірено наявність корпоративних відносин між сторонами по фінансуванню спільного бізнесу - ресторану.
Крім цього, позовна заява подана з пропуском як загального так і спеціального строку позовної давності. При цьому відповідачем було подано заяву про сплив строків позовної давності. Твердження позивача про переривання строку позовної давності є необґрунтованим. Повернення позовної заяви відповідно до ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 05.06.2015 р. свідчить про те, що остання є неподаною, отже позов не було пред'явлено.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_3, ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ОСОБА_6 (позикодавець) та ОСОБА_2 ( позичальник) 24 грудня 2010 року укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальнику на безпроцентній основі грошові кошти в розмірі 95 368 доларів США, 33 центів, що за офіційним курсом НБУ (1 Долар США = 7.9635 гривень) складає 759 465 грн. 70 коп., а позичальник прийняв та зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (а.с.4).
Відповідно до п. 2 вказаного договору зазначену вищу суму позичальник зобов'язується повернути позикодавцю готівкою в строк до першого червня 2012 року. У разі порушення позичальником строків повернення отриманої суми позики в розмірі 95368 доларів США,33 центів, позичальник буде зобов'язаний сплатити позикодавцю пеню з розрахунку подвійної ставки НБУ від вчасно неповерненої суми позики за кожний день прострочення.
Вказаний договір було підписано сторонами та посвідчено Тимченко Л.О., нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позики по поверненню боргу у визначений в договорі строку, а тому відповідно до положень ст. 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України з останнього на користь позивача підлягають стягненню сума основного боргу з урахуванням 3% річних та пені.
Заяву позивача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд першої інстанції відхилив з тих підстав, що позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва в межах строку позовної давності та у встановленому законом порядку. Право на звернення до Солом'янського районного суду м. Києва у позивача виникло після винесення ухвали від 05.06.2015 р. про повернення позовної заяви для подання до належного суду. За таких підстав суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності було перервано в силу ч.2, 3 ст.264 ЦК України.
Висновок суду першої інстанції про наявність між сторонами невиконаних боргових зобов'язань відповідає обставинам справи та сукупності зібраних по справі доказів.
Доводи апеляційної скарги по те, що грошові кошти не передавались у власність відповідача в момент або після укладення договору позики, а тому вказаний договір є неукладеним і у ОСОБА_1 не виник обов'язок щодо їх повернення є необґрунтованими.
Та обставина, що в день укладення договору позики кошти не передавались, не свідчить про безгрошовість вказаного договору.
Належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини суду надано не було.
Разом з тим, зміст укладеного договору позики, який було погоджено сторонами, свідчить про те, що передача грошових коштів у власність відповідача відбулась до моменту його укладення.
Наявність відносин між позивачем та відповідачем по фінансуванню спільного бізнесу не є обставиною, що спростовує факт існування між сторонами правовідносин за договором позики.
Доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та підлягають відхиленню.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції в частині переривання строку позовної давності з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості,такого самого роду та такої самої якості, що були пре редані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається зі змісту укладеного договору, перебіг позовної давності почав обчислюватися з часу виникнення зобов'язання повернути позику, тобто з 1 червня 2012 року.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05 червня 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики повернуто позивачу для подання до належного суду у зв'язку з тим, що справа не була підсудна цьому суду (а.с.6) .
25 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до Солом'янського районного суду м. Києва.
Відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 51, 52).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частинами 4, 5 ст.267 України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до ч. 1 ст.118 ЦПК України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Пред'явлення позову до суду являє собою реалізацію позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.
Згідно з ч. 1 ст.122 ЦПК України суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом.
Так, позовна заява подається до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів з дотриманням правил підсудності, визначених ст.108 -114 ЦПК України. Позовна заява оформлюється з додержанням вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, за її подання сплачується судовий збір.
За змістом викладеного, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто,то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.
Вказану правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року №6-895 цс15.
У відповідності до ч.1 ст.360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
При вирішенні даного спору суд першої інстанції цього не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що перебіг позовної давності переривається, якщо особою подано до суду позовну заяву, яку повернуто позивачеві у зв'язку з порушенням правил підсудності.
З огляду на викладене, а також відсутності клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів
Вирішила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді:
Справа №22 -ц/796/3003/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Букіна О.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Кирилюк Г.М.