Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Галась І.А.
№22-ц/796/3301/2016 Доповідач Кравець В.А.
Справа №754/840/14-ц
10 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Кравець В.А.,
суддів Семенюк Т.А., Шиманського В.Й.,
за участю секретаря Крічфалуши С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» - Грині Костянтина Андрійовича на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення,
У січні 2014 року позивач ПАТ «КБ «Приватбанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № K2V4G100260054 від 22.06.2007 року в розмірі 214690,24 доларів США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 04.12.2013 року складає 1715375,05 грн. звернути стягнення на квартиру загальною площею 49.00 кв.м., житловою площею 28.10 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ «КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ «КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі та вирішити питання судових витрат.
В мотивування вимог посилався на те, що 22.06.2007 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до якого позивач надав кредит у сумі 96000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 20.06.2037 p. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25.06.2007 p. між позивачем та відповідачем був укладений договір іпотеки № K2V4G100260054. Згідно з договором іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 49,0 м.кв., житловою площею 28,10 м.кв. яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 606000 грн. Свої зобов'язання позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, що підтверджується заявами на видачу готівки, однак відповідач неналежно виконує умови договорів, тому Банк змушений звертатися до суду.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року позов задоволено частково.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № K2V4G100260054 від 22.06.2007 року в розмірі 214690,24 доларів США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 04.12.2013 року складає 1 715 375,05 грн. звернуто стягнення на квартиру загальною площею 49,00 кв.м. житловою площею 28,10 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Визначено, що початкова ціна предмету іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 1715375 гривень 05 копійок.
В задоволенні іншої частини вимог - відмовлено.
Відповідно до ст. 217 ЦПК України відстрочено виконання судового рішення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VII.
Вирішено питання судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ПАТ «КБ «Приватбанк» - Гринь К.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове про його задоволення в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.
Вказує на те, що виконання рішення суду стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі-покупцеві неможливо без надання ПАТ КБ «Приватбанк»права на отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк»всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.
Крім того, вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку». З урахуванням частини другої статті 39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
ОСОБА_3 та її представник проти апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду у справі залишити без зміни.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позов частково суд виходив з того, що заборгованість за кредитним договором може бути погашена в рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки.
Проте, в повній мірі з таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки такого висновку суд дійшов, не з'ясувавши дійсні обставини спору, не перевіривши доводи і заперечення сторін та без належної оцінки доказів.
Судом встановлено, що 22.06.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до якого позивач надав кредит у сумі 96000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 20.06.2037 p.
Відповідно до п. 3. 1 кредитного договору, відповідач зобов'язався сплачувати відсотки за користування кредитом.
Згідно п. 4.1 кредитного договору відповідач за порушення термінів оплати відсотків зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторонами 25.06.2007 p. був укладений договір іпотеки № K2V4G100260054, згідно якого відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 49,0 м.кв., житловою площею 28,10 м.кв., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 606 000 грн.
Свої зобов'язання позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, що підтверджується заявами на видачу готівки.
Проте, ОСОБА_3 умови договору не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 04.12.2013 року складала 214690,24 доларів США, з яких: 98657,28 доларів США - заборгованість за кредитом, 75538,58 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 11781,54 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 18459,70 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору - фіксована частина у розмірі 31,29 долар США та процентна складова у розмірі 10221,86 грн.
Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».
Так, за змістом частин першої, другої статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
За змістом частини третьої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком випадків, зазначених у відповідному житловому законодавстві.
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Зі змісту зазначених норм убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку». З урахуванням частини другої статті 39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 9 вересня 2015 року № 6-455цс15.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку про виселення відповідача з квартири, оскільки виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку».
За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону № 898-IV іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону № 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом № 898-IV.
Згідно із частиною третьою статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону № 898-IV.
Так, згідно з частиною другою статті 39 цього Закону одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Частиною першою статті 40 Закону № 898-IV передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону № 898-IV, так і частини другої статті 109 ЖК УРСР.
Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.
При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).
Саме до цього зводяться правові висновки, зроблені Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 18 березня 2015 року (справа № 6-39цс15), 6-1049цс15, 6-447цс15.
Оскільки у справі, що розглядається, квартира, яка є предметом договору іпотеки, придбана відповідачем за рахунок отриманого кредиту, відповідач підлягає виселенню без надання їй іншого жилого приміщення.
З'ясування судом обставин направлення відповідачу письмових вимог та їх отримання про звільнення квартири не мають правового значення для вирішення цієї частини позовних вимог у справі, яка переглядається.
Відповідно до відомостей довідки КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва Житлово-експлуатаційна контора №302 від 13.05.2014 року, в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_3 (відповідач). ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (дочка) та ОСОБА_5 (дочка) ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с.87)
Пунктом 12.9 договору визначено, що у вказаній квартирі, що передається в іпотеку, малолітні та неповнолітні діти, які б мали право користуватися квартирою, відсутні.
Відповідно до п.14 договору іпотеки іпотекодавець має право відчужувати, передавати в наступну іпотеку, оренду, лізинг, у спільну діяльність, у позичку іншим особам предмет іпотеки , або іншим чином розпоряджатися предметом іпотеки тільки за письмовою згодою іпотекодержателя.
Згідно з частиною другою статті 39 цього Закону одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Разом з тим, відповідач в порушення зазначеного пункту договору іпотеки, після його укладення, зареєструвала у спірній квартирі своїх дітей.
Отже, рішення суду про виселення з квартири відповідача та всіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані у спірній квартирі підлягає до скасування та задоволення позову в цій частині.
Щодо вимог в частині надання ПАТ КБ «Приватбанк» повноважень на отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, на можливість здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, то суд вірного висновку дійшов , що вони задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Статею 3 ЦПК передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність такого способу захисту як надання повноважень на отриманням документів, які стосуються предмета іпотеки.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Умовами ч.1,5 ст. 88 ЦПК України визначено, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, позовні вимоги задоволені частково, то відповідно до ст. 88 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у зв'язку з їх наявністю та доведеністю матеріалами справи з відповідача ОСОБА_3 на користь апелянта підлягають стягненню 2 009,70 грн.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про виселення.
Керуючись ст.ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника позивача Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» - Грині КостянтинаАндрійовича - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про виселення ОСОБА_3 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині наступного змісту.
Виселити ОСОБА_3 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір за подання апеляційної скарги 2 009,70 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий
Судді