Апеляційне провадження Головуючий 1 інстанції - Макаренко І.О.
№22-ц/796/162/2016 Доповідач - Борисова О.В.
справа № 761/27480/14-ц
м. Київ
04 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.
при секретарі: Мовчан О.І.
розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання кредитного договору недійсним,-
Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила визнати кредитний договір недійсним.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 24.07.2014 року між нею та ПАТ «Альфа Банк» було укладено кредитний договір № 401636720, відповідно до якого їй було надано грошові кошти в розмірі 24960 грн. для часткової оплати товарів згідно з переліком, що вказаний у специфікації № 401636720 від 24.07.2014 року, або листі гарантії до цього договору від 24.07.2014 року у загальній сумі 24960 грн. шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «Сфера краси».
Вказує, що останні сім років вона страждає психічним захворюванням і з 23.07.2007 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Київському міському психоневрологічному диспансері. Вважає, що на момент підписання кредитного договору вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними внаслідок загострення хвороби, тому просить визнати договір недійсним.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.11.2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа Банк» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інставнції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що підписання кредитного договору на суму 24690 грн. відбулося з причини погіршення стану її психічного здоров'я, а тому під час підписання вказаного договору, вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Зазначає, що по даній справі необхідно було призначити судово-психіатричну експертизу для встановлення питання чи могла ОСОБА_1 під час підписання кредитного договору розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Під час судового засідання до початку розгляду справи по суті представник ОСОБА_1 заявляв клопотання про витребування з психоневрологічного диспансеру №2 амбулаторної картки ОСОБА_1 саме для проведення вказаної експертизи.
Посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30.05.1997 року «Про судову експертизу в кримінальних цивільних справах». Вказує, що є всі підстави вважати, що докази наявності сумнівів щодо спроможності позивача розуміти значення своїх дій та керування ними під час підписання вказаного договору в суді першої інстанції були, проте суд вказані обставини не взяв до уваги, як і не взяв до уваги відповідь Київського міського психоневрологічного диспансеру №2 від 12.09.2014 року №612, що призвело до відмови в задоволенні клопотання позивача у витребуванні доказів та в призначенні експертизи, без проведення якої даний спір не міг бути вирішений.
В судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з вищевказаних підстав.
Відповідач ПАТ«Альфа Банк»в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у його відсутності.
Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення позивача ОСОБА_1, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу в обґрунтування заявлених нею позовних вимог.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Судом встановлено, що 24.07.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа Банк» був укладений кредитний договір № 401636720, відповідно до якого позивачу був наданий кредит в розмірі 24960 грн. для часткової оплати товарів згідно з переліком, що вказаний у специфікації № 401636720 від 24.07.2014 року або листі-гарантії до цього договору від 24.07.2014 року у загальній сумі 24960 грн. шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «Сфера краси».
В силу вимог ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
За змістом ч.1 ст.626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам.
Згідно з ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 статті 225 ЦК Українипередбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК Українипоширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій зазначеною нормою, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 145 ЦПК Українипризначення експертизи є обов'язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.
Як роз'яснено в п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними» для визначення наявності психічного стану особи на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19.03.2015 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.
Призначено по даній справі судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров'я України. На вирішення якої були поставлені наступні питання:
- Чи страждала ОСОБА_1 будь-якими психічними захворюваннями на момент укладення 24.07.2014 року кредитного договору з ПАТ «Альфа-Банк»?
- Якщо так, чи могла ОСОБА_1 на момент укладення 24.07.2014 року кредитного договору з ПАТ «Альфа-Банк» усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними?
Позивачу ОСОБА_1 було роз'яснено наслідки ухилення від участі в експертизі передбачені ст.146 ЦПК України.
Однак, матеріали даної справи повернулися на адресу суду без висновку експерта про проведення судово-психіатричної експертизи, у зв'язку з не оплатою позивачем коштів за її проведення.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 ухилилася від участі в проведенні експертизі.
Беручи до уваги вищезазначене, а також положення статті 146 ЦПК України,яка передбачає, що у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто з цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову, оскільки позивачем в силу статті 60 ЦПК Українине доведено тих обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.
Колегія суддів вважає, що наявність у позивача ОСОБА_1 психічної хвороби не може безспірно свідчити про те, що на момент укладення договору вона виявила ознаки психічного розладу, які здійснили істотний вплив на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними обмежуючи цю дієздатність.
Таким чином, позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту неспроможності ОСОБА_1 в момент укладення оспорюваного договору кредиту розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом проведена неправильна оцінка доказів, зокрема щодо психічного стану позивача, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановивши відповідні правовідносини та застосувавши норми, які регулюють дані правовідносини, дійшов правильного висновку, що заявлені позивачем вимоги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді