03 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.
суддів: Невідомої Т.О., Пікуль А.А.
при секретарях Ільченко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25.09.2015 у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дніпровського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дніпровський» про розірвання договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Дніпровський» від 18.05.2012, визнання права власності на частку у статутному капіталі, визнання недійсним рішення загальних зборів, скасування державної реєстрації змін до статуту, скасування реєстраційних дій та стягнення 3% річних, -
У травні 2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовами до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_4, які в ході судового розгляду були об'єднанні в одне провадження. З урахуванням заяви про зміну підстав позову просили про розірвання укладених між ними та відповідачем ОСОБА_1 договорів купівлі продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Торговий дім Дніпровський», визнання за ними права власності на частку у статутному капіталі, яка належала до укладення договору, скасування державної реєстрації та визнання недійсним рішення загальних зборів.
Справа № 755/9869/15ц
№ апеляційного провадження 22-ц/796/2135/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 18.05.2012 уклали з ОСОБА_1 договори купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дніпровський». Зі сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зобов'язання за договорами були виконані в повному обсязі, на основі даних договорів, були внесені зміни до відомостей про ТОВ «Торговий дім «Дніпровський», зареєстровано нову редакцію Статуту ТОВ «Торговий дім «Дніпровський», в якій внесено зміни щодо учасників Товариства, зокрема, зазначено, що ОСОБА_8 є єдиним учасником Товариства та володіє 100 % статутного капіталу Товариства. Проте, ОСОБА_8 не виконав умови вказаних договорів, а саме, станом на день звернення до суду, не здійснив оплату вартості часток в статутному капіталі ТОВ «Торговий дім «Дніпровський».
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25.09.2015 позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дніпровського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дніпровський» про розірвання договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Дніпровський» від 18.05.2012, визнання права власності на частку у статутному капіталі, визнання недійсним рішення загальних зборів, скасування державної реєстрації змін до статуту, скасування реєстраційних дій та стягнення трьох відсотків річних - задоволено частково.
Розірваний договір-купівлі продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Торговий дім «Дніпровський» від 18.05.2012, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений Білоусовою Н.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1056.
Визнано право власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Торговий дім Дніпровський» у розмірі 50% статутного капіталу за ОСОБА_3.
Розірваний договір-купівлі продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Торговий дім Дніпровський» від 18.05.2012, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_1, посвідчений Білоусовою Н.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1054.
Визнано право власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Торговий дім «Дніпровський» у розмірі 50% статутного капіталу за ОСОБА_10.
Визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Торговий дім Дніпровський» оформлене протоколом №05/12 від 18.05.2012.
Скасовано державну реєстрацію змін до статуту ТОВ «Торговий дім Дніпровський» в редакції від 18.05.2012, затвердженого рішенням Загальних зборів вісників товариства, оформленим протоколом N05/12 від 18.05.2012;
Скасовані реєстраційні дії, проведені після реєстраційної дії за записом № 671050006011112 від 31.05.2012, а саме: №10671070007011112 від 21.08.2012, № 10671050008011112 від 21.08.2012, №10671430009011112 від 14.09.2012, № 10671060010011112 від 20.12.2012, №10671060011011112 від 06.09.2013, №10671060012011112 від 19.11.2014, №10671060013011112 від 17.06.2015, № 10671070014011112 від 30.06.2015.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 штрафні санкції (3% річних) за неналежне виконання умов договору на користь ОСОБА_10 в розмірі 1890 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 штрафні санкції (3% річних) за неналежне виконання умов договору на користь ОСОБА_3 в розмірі 1890 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 штрафні санкції на користь ОСОБА_10 в розмірі 365 грн. 40 коп. судового збору.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 штрафні санкції на користь ОСОБА_3 в розмірі 365 грн. 40 коп. судового збору.
Не погодився з таким рішенням суду відповідач ОСОБА_1, його представником подана апеляційна скарга, в якій вказується на незаконність рішення суду у зв'язку з неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи. Зокрема, судом першої інстанції не було належним чином оцінено докази та не надано їм належну оцінку. Крім того, відповідач вважає, що вимоги щодо державної реєстрації повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства, чого не було враховано судом першої інстанції. Також вказує на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що виразилось в неналежному повідомленні його про дати судових засідань. Вважаючи оскаржуване рішення необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених вимог.
Інші учасник процесу в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належними чином.
Так, позивачі повідомлені в порядку ч. 5 ст. 76 ЦПК України через свого представника ОСОБА_11. Вказаний представник звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, мотивуючи зайнятістю в розгляді іншої справи. Проте, зайнятість представника в іншому судовому засіданні не може вважатися поважною причиною неявки сторони позивача в судове засідання в апеляційному суді. Крім того, суду не було надано відповідних доказів, а з виданої довіреності вбачається наявність і інших представників позивачів.
Судова кореспонденція направлена на адресу відповідача ОСОБА_4 була повернута поштовим відділенням з відміткою «за закінченням терміну зберігання», однак враховуючи, що справа неодноразово відкладалась у зв'язку з відсутністю даних про вручення судової повістки, зокрема, цій особі, та протягом розгляду справи ним суду не повідомлялось інше місце перебування та/або інші засоби зв'язку, то в порядку ч.5 ст. 76, ч.1 ст.77 ЦПК України судова повістка вважається доставленою.
Інші особи причини неявки суду не повідомили.
За наведених обставин, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності вказаних осіб
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення законодавчих та договірних зобов'язань, ОСОБА_8 не була сплачена вартість кожної з часток статутного капталу ТОВ «Торговий дім Дніпровський», що свідчить про істотне порушення ним своїх зобов'язань за вказаними договорами купівлі-продажу і, як наслідок, позбавляє ОСОБА_2 та ОСОБА_3 того, на що вони розраховували при укладенні вказаних договорів, в зв'язку з чим вказані договори були розірвані.
Судом встановлено, що серед прав захисту майнових прав передбачене право вимоги повернення майна потерпілому від особи, яка зберегла його у себе за рахунок іншої без достатньої правової підстави, або у випадку, коли підстава набуття майна згодом відпала (ст. 1212 ЦК України). На підставі вказаної норми законодавства судом визнані обґрунтованими та задоволені вимоги про визнання за позивачами права власності на частки у статутному капіталі, які належали їм до укладення оспорюваних договорів.
Вимоги позивачів про визнання недійсним рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Торговий дім Дніпровський», оформленого проколом N05/12 від 18.05.2012, визначені судом як похідні та направлені на відновлення порушених прав позивачів. Також в порядку відновлення порушених прав позивачів задоволені вимоги щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів, так як повернення позивачам корпоративних прав можливе шляхом внесення змін до статуту товариства та наступної державної реєстрації змін до установчих документів.
З урахуванням наявності заборгованості ОСОБА_8 перед ОСОБА_3 та ОСОБА_2, судом стягнута з відповідачів солідарно на користь кожного з позивачів сума 3% річних за прострочення грошового зобов'язання.
Проте, погодитись з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не вважає за можливе.
Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За загальним правилом (частина перша статті 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 18.05.2012 між ОСОБА_5, як продавцем, та ОСОБА_8, як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Торговий дім «Дніпровський», який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1054 /т.1 а.с.10-13/.
Також 18.05.2012 між ОСОБА_12, як продавцем, та ОСОБА_8, як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Торговий дім «Дніпровський», який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1056 /т.1 а.с.148-151/.
Судом встановлено, що дані договори містять ідентичні умови та положення.
Відповідно до пункту 1 Договорів, Продавець передає у власність Покупцю, а Покупець приймає у власність і оплачує належну Продавцю частку у розмірі 50% Статутного капіталу ТОВ «Торговий дім «Дніпровський».
Згідно з п.6 договору продаж відчужуваної частки в Статутному фонді Товариства за договором вчинено за 21000 (двадцять одну тисячу) гривень 00 копійок, які покупець сплатив продавцю в повному обсязі одночасно з укладенням цього договору. Підписання цього договору сторонами свідчить про відсутність будь-яких претензій одна до одної щодо проведення розрахунків за цим договором.
В силу ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Оскільки умовами договорів не визначені дії необхідні для здійснення платежу, натомість вказано про вже вчинену дію, а саме про сплату ціни договору в повному обсязі, враховуючи також, що додаткових дій не передбачено і нормами цивільного законодавства, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_8 порушив умови вказаних договорів, а саме, не виконав свої зобов'язання в частині здійснення оплати є безпідставним.
Посилання суду першої інстанції на протокол допиту свідка від 29.04.2015 не відповідає нормам процесуального законодавства.
Так, в силу ст. 159 ЦПК України, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Якщо докази у справі зібрані в порядку, передбаченому статтями 132, 133, 140 та частиною четвертою статті 191 ЦПК, суд може обґрунтувати ними рішення лише за умови, якщо вони були ним оголошені в судовому засіданні, пред'явлені для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, та досліджені в сукупності з іншими доказами. При ухваленні рішення суд відповідно до статті 212 ЦПК оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК про їх належність і допустимість.
Зокрема, відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування .
З матеріалів справи вбачається, що 30.07.2015 ГУ МВС України в м. Києві на вимогу суду були направлені матеріали кримінального провадження № 12015100000000266, проте не вбачається, ким було заявлено таке клопотання , відсутня і відповідна ухвала суду. Крім того, неприпустимим є приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення. Проте вказаний доказ приєднаний до матеріалів справи після оголошення вступної і резолютивної частини рішення, до того ж вона не завірена в установленому порядку.
Разом з цим, слід звернути увагу, що вказані пояснення надані в рамках кримінального провадження, проте судом не була надана оцінка цьому доказу в порядку визначено КПК України, в матеріалах справи відсутнє судове рішенням, яким були б встановлені ці обставини. А отже прийняття цього доказу в якості належного та допустимого та покладення його в основу рішення суду не вбачається можливим.
Підстави розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України, однією з яких є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч.2 ст. 651 ЦК України).
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Такі роз'яснення були надані Верховним Судом України у Постанові від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13. У правовій позиції Верховний Суд України вказав на те, що у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Оскільки при укладенні договорів сторони в його умовах визначили, що оплата проведена у повному обсязі і його підписанням сторони засвідчили відсутність претензій щодо проведення розрахунків за ним, то стверджувати про наявність істотних порушень його умов у зв'язку відсутністю доказів на здійснення розрахунків не вбачається можливим. При укладенні договору сторони визначили саме такі умови, які в силу ст. 204 ЦК України, є правомірними, а отже і стверджувати, що позивачі були позбавлені того, на що вони розраховували при його укладенні не можливо. Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність істотних порушень в укладених між позивачами та відповідачем ОСОБА_1 договорів, та наявність заподіяної їм шкоди не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах чинного законодавства.
Хоча судом першої інстанції наявні в матеріалах справи копії договорів поруки прийняті до уваги лише при вирішенні питання про солідарну відповідальність відповідачів, проте при постановленні нового рішення є необхідним надати оцінку цим доказам в цілому.
Так, 18.05.2012 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір поруки №05/12-П , відповідно до якого ОСОБА_4 поручився перед ОСОБА_3 за належне виконання ОСОБА_8 зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дніпровський» від 18.05.2012, у повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, неустойки, відшкодування збитків.
Також 18.05.2012 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений аналогічний договір поруки № 05-П, у відповідності до якого ОСОБА_4 поручився перед ОСОБА_2 за належне виконання ОСОБА_8 зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дніпровський» від 18.05.2012, у повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, неустойки, відшкодування збитків.
Проте, вказані умови договорів суперечать умовам основних договорів, оскільки останні не передбачають жодних боргових зобов'язань. А оскільки договір поруки є похідним від основного договору, то до уваги мають бути прийняті саме умови основного договору, які до того ж нотаріально посвідчені, на відміну від договорів поруки. Тобто наявність вказаних договорів поруки не може свідчити про наявність боргових зобов'язань.
За наведених обставин, коли не встановлено порушень умов договорів купівлі-продажу, укладених між позивачами та відповідачем ОСОБА_1, то і підстави для розірвання цих договорів відсутні. Відповідно і відсутні підстави для застосування наслідків розірвання договору.
При цьому також слід звернути увагу, що в порядку ч. 3 ст. 653 ЦК України, зобов'язання припиняється розірванням договору з моменту досягнення домовленості про розірвання договору або з моменту набрання законної сили рішенням суду. А в силу ч. 4та ч.5 цієї норми законодавства сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків завданих зміною або розірванням договору. Тобто, виходячи з цих норм сторона може вимагати лише відшкодування завданих збитків, а не повернення сторін у попередній стан, що здійснено судом першої інстанції. Безпідставним при цьому є і посилання суду першої інстанції на положення ст.1212 ЦК України, так як вказані положення регулюють недоговірні правовідносини, а в даному випадку мало місце укладення між сторонами договорів купівлі-продажу.
А отже рішення суду в частині вирішення позовних вимог про розірвання договорів, визнання за кожним і позивачів права власності на 50 % статутного капіталу ТОВ «Торговий дім «Дніпровський» та визнання недійсним рішення загальних зборів від 18.05.2012, ухвалено з порушенням норм матеріального права, в зв'язку з чим підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Оскільки апеляційним судом не встановлена наявність грошового зобов'язання відповідача ОСОБА_1, то і відсутні підстави стягнення з нього, а також з відповідача ОСОБА_4, як з поручителя - солідарного боржника, інфляційних витрат та трьох відсотків річних, в порядку передбаченому ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки цими положеннями визначається відповідальність за порушення грошового зобов'язання. За загальним правилом штрафом є грошова сума, яку божник повинен сплатити кредиторові у разі порушення зобов'язання (ст. 549 ЦК України). За відсутності порушення зобов'язання підстав для стягнення суми штрафу також не вбачається. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів суми трьох відсотків річних та суми штрафу не відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Скасування державної реєстрації змін до установчих документів та скасування всіх послідуючих реєстраційних дій застосовані судом першої інстанції в порядку відновлення порушення прав позивачів суперечить вже наведеним вище положенням ст. 653 ЦК України. Проте, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступні положення чинного законодавча.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
За змістом ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
В порядку п.1 ч.1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Державна реєстрація є одним із способів впливу держави на формування та розвиток публічно-правових відносин.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
За визначенням, наведеним в абзаці четвертому статті 1 цього Закону, державний реєстратор - це посадова особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, яка відповідно до цього Закону від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Частиною першою статті 5 Закону визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.
Виходячи з повноважень державного реєстратора, визначених статтею 6 цього Закону, підлягають розгляду адміністративними судами спори з приводу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, змін до установчих документів юридичних осіб та зміни імені або місця проживання фізичних осіб - підприємців, припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичними особами - підприємцями, зміни мети установи у встановленому законом порядку тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі, зокрема, є процедура проведення державної реєстрації, змін до статуту та скасування реєстраційних дій, що носить публічно-правовий характер. А отже, пред'явлені позовні вимоги до Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дніпровського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві виникли з приводу здійснення органом державної влади владних управлінських функцій, що носять публічно-правовий характер і підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, що виключає їх розгляд в порядку ЦПК України.
В силу п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.
В порядку ч. 1 ст. 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриття провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав визначених ст.ст. 205,207 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог пред'явлених до Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Дніпровського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києвіпостановлене з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі, так як справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. В іншій частині, як встановлено вище, рішення суду, підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову у задоволені заявлених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25.09.2015 скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Дніпровський» про розірвання договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Дніпровський» від 18.05.2012, визнання права власності на частку у статутному капіталі, визнання недійсним рішення загальних зборів, стягнення 3% річних - відмовити.
Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дніпровського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про скасування державної реєстрації змін до статуту, скасування реєстраційних дій - закрити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: