28 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Гаращенка Д.Р.
суддів Борисової О.В., Пікуль А.А.
при секретарі Лознян О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, -
Справа № 758/6940/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/941/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Супрун Г.Б.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.
У червні 2015 року ПАТ «Родовід Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просив стягнути з відповідача заборгованості за кредитним договором від 16.11.2007 року у розмірі 19 344,80 доларів США, 3% річних у розмірі 22 080,59 грн. та, з уточненнями, суми пені за період з 09.06.2014 р. по 09.06.2015 p., просив стягнути 1 326 418,47 грн.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що між сторонами 16.11.2007р. був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав відповідачу кошти у сумі 25 000 доларів США під 13% річних з кінцевим терміном повернення 16.11.2017р. Також, відповідно до договору передбачено пеню за прострочення зобов'язання у розмірі 1,6% за кожен день прострочення. Оскільки ОСОБА_1 не виконувала свої зобов'язання належним чином, банк був вимушений звернутися до суду з позовом.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на його незаконність, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення і неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилалася на те, що суд першої інстанції проігнорував вимоги ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо того, що позивач не надсилав позивачу вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту, а відтак, на думку апелянта, вимоги банку є передчасними та відлягають відхиленню.
Також, судом належним чином не досліджено розрахунок заборгованості боржника та не враховані надані останнім дані щодо погашення заборгованості. На думку апелянта, з наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, як саме розраховувалась сума заборгованості, як поточна так і прострочена, за якою процентною ставкою та як розраховувалися поточні та прострочені відсотки, тобто розрахунок є необґрунтованим, а тому суд має відмовити позивачу у задоволенні позову.
Неправильним є і висновок суду першої інстанції про задоволення вимог про стягнення 3% річних, оскільки позивач пропустив строк позовної давності стосовно даних вимог за період з 2008 року по 2013 рік.
Крім того, незаконним є стягнення вказаної у позові суми пені. На думка апелянта, пункт договору, який передбачає пеню у розмірі 1,6 % за кожен день прострочення є вкрай несправедливою умовою для споживача та нікчемною, оскільки суперечить чинному законодавству, зокрема ст.ст. 203,215,217 ЦК України, ст.ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Апелянт окремо звертає увагу, що суд першої інстанції не врахував доказів, які підтверджують наявність у відповідача підстав для звільнення її від відповідальності за порушення зобов'язання, згідно ст. 617 ЦК України.
Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити в повному обсязі.
Представник ПАТ «Родовід Банк» заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом встановлено, що 16.11.2007 року між ВАТ «РОДОВІД БАНК», правонаступником якого є ПАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір №77.2/СЖ-390.07.1, згідно якого банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, на загальну суму 25000,00 доларів США строком по 16.11.2017 року включно, зі сплатою 13% річних.
Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит, у розмірі встановленому договором, що підтверджується заявою на видачу готівки №1366 56 від 16.11.2007р.
Станом на 09.06.2015 р. утворилась заборгованість за кредитним договором за період з 11.06.2008 р. по 09.06.2015 р. у розмірі 19 344,80 доларів США, яка складається із: суми поточної заборгованості за кредитом в розмірі 6250,30 доларів США, суми простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 10258,73 доларів США, суми поточної заборгованості за процентами про кредиту в розмірі 235,20 доларів США та суми простроченої заборгованості за процентами по кредиту в розмірі 2600,57 доларів США.
Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконувала свої зобов'язання належним чином, порушуючи умови договору сторін, а тому вимоги банку підлягають задоволенню.
Крім того, суд прийшов до висновку про обґрунтованість вимог про стягнення 3% річних, керуючись вимогами ч.2 ст. 625 ЦК України, оскільки боржник порушила строки виконання зобов'язань, а окрім основної процентної ставки, за порушення строків виконання договору підвищена процентна ставка сторонами не передбачена.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, оскільки рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 213,214 ЦПК України є обґрунтованим та ухваленим в цій частині на основі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судова колегія не бере до уваги доводи апеляційної скарги про необґрунтоване стягнення заборгованості з відповідача, з посиланням на невідповідністю розрахунку заборгованості дійсним обставинам, виходячи з наступного.
Відповідно до умов договору позичальник взяв на себе зобов'язання повертати суму боргу рівними частинами в порядку визначеному сторонами та сплачувати проценти за користування коштами.
Крім того, умовами договору передбачено право банка на дострокове повернення одержаної суми кредиту, у разі недотримання позичальником умов договору.
Разом з цим, для дострокового повернення боргу сторонами не узгоджувалося обов'язкове надіслання банком вимоги, а тому банк вправі обрати такий спосіб захисту своїх прав, як звернення до суду, оскільки позичальник належним чином не виконувала свої зобов'язання ще з 2008 року, а проплати носили періодичний характер.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або фінансова установ (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В матеріалах справи містяться розрахунки заборгованості за договором між сторонами (а.с.16-18, 89-94), виписка з особового рахунку (а.с. 37-64).
Інших даних щодо стану заборгованості матеріали справи не містять.
Відповідно до положень ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Так, доказів на спростування вказаного розрахунку заборгованості відповідачем долучено до матеріалів справи не було, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання по суті позовних вимог, правильно брав за основу наявні в матеріалах справи розрахунки.
Крім того, колегія суддів враховує п. 4.4 договору, яким визначена черговість погашення заборгованості за договором, та на підставі цього відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що кошти, які періодично сплачувала відповідач банк розподіляв не правильно щодо тіла кредиту, процентів, пені та іншого.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про сплив строку позовної давності до частини вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Разом з тим, ч.1,2 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебігу позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Суд першої інстанції правильно послався на те, що остання проплата заборгованості по кредиту відповідачем була здійснена 09.08.2013 р. в розмірі 200,00 доларів США та за процентами 21.05.2015 р. в сумі 4,00 доларів США. Її проплати носили періодичний характер з 2008 року.
Враховуючи викладене, з кожною проплатою відповідач фактично вчиняла дії, які свідчать про визнання нею свого боргу, а тому позовна давність переривалася кожного разу та відраховувалася заново, а тому доводи апелянта є безпідставними.
Крім вказаних задоволених вимог, суд першої інстанції також задовольнив в повному обсязі вимоги позивача про стягнення пені за останній рік, відхиливши посилання відповідача на несправедливість даної частини договору, а саме встановлення пені у розмірі 1,6 % від простроченої суми за кожен день прострочення.
В цій частині колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції та вважає, що рішення в цій частині підлягає зміні, шляхом зменшення суми пені, виходячи з наступного.
Згідно ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, одним з яких є сплата неустойки.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимог щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Положенням ч.3 ст.551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Проаналізувавши викладі норми закону та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку про можливість зменшення суми пені з 1 326 418,47 грн. до 500 000 грн.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині стягнення з відповідача пені.
Керуючись ст.ст. 218, 303-305, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року в частині стягнення пені змінити, зменшивши розмір стягнутої пені до 500 000 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.2
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді