"28" січня 2016 р. м. Київ К/800/52340/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Степашка О.І.
Суддів Островича С.Е.
Сіроша М.В.
за участю:
секретаря судового засідання Чайки О.С.
представника позивача Кисляка Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014
у справі № 826/9234/14
за позовом Повного товариства «Ломбард «Розман і компанії»
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Повне товариство «Ломбард «Розман і компанії» (далі по тексту -позивач, ПТ «Ломбард «Розман і компанії») звернулося до Окружного адміністративного суду м.Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.06.2014 №0002612202 та №0002622202.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.2014 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПТ «Ломбард «Розман і компанії» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум» за період з 01.01.2011 по 31.03.2014, за результатами якої складено акт від 06.06.2014 №276/22-02-08/35289903, яким встановлено порушення позивачем пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено зменшення від'ємного значення податку на прибуток за 2013 рік у сумі - 1858251,00 грн. та п. 44.1 ст. 44, ст. 185, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 51476,35 грн.
Такі висновки податковим органом зроблені на підставі акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.04.2014 №1014/26-55-22-07 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Радіум» щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 01.01.2014 по 28.02.2014», згідно якого встановлено відсутність ТОВ «Радіум» за місцезнаходженням, а також акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.04.2014 №1016/26-55-22-07/38150277 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Вербена-Н» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2014 по 28.02.2014», згідно якого встановлено відсутність ТОВ «Вербена-Н» за місцезнаходженням.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.06.2014: №0002612202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 2787376,50 грн., в тому числі за основним платежем - 1858251,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 929125,50 грн.; №0002622202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість, в розмірі 77214,00 грн., в тому числі за основним платежем 51476,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 25738,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер.
Задовольняючи позов суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено з порушенням п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України, оскільки на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення був відсутній обвинувальний вирок, що набрав законної сили, таке податкове повідомлення-рішення є протиправним.
Проте, колегія суддів не може погодитися із висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав господарські відносини з ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум», на підставі договорів: №27/01-1 від 27.12.2012 з ТОВ «Вербена-Н» (виконавець) ні надання послуг прибирання відокремлених приміщень (ломбардних приміщень) згідно додатку до договору; №26/12-1 від 26.12.2012 з ТОВ «Радіум» (виконавець) на надання послуг: технічного обслуговування інформаційних засобів (вивісок); № 26/01-1 від 26.12.2012 ТОВ «Радіум» (виконавець) про надання послуг у сфері розробки та втілення маркетингу»: стратегії. На виконання вказаних договорів контрагентами були виписані податкові накладні та акти здачі-приймання робіт.
Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У пункті 198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Отже, при розгляді справи для перевірки законності формування платником податкового кредиту, суду апеляційної інстанції необхідно було з'ясовувати реальність виконання операцій за договором надання послуг у рамках господарських правовідносин з контрагентом. Для цього суду апеляційної інтанції необхідно з'ясувати характер та зміст спірних операцій з надання послуг, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємства-контрагента основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій з надання послуг, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не дослідив фактичні обставини справи, а лише зазначив про безпідставність винесеного податкового повідомлення - рішення, зробивши посилання на п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України, яка в такій редакції не є чинною на момент винесення спірних податкових повідомлень -рішень, тому ухвалене ним судове рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 227, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)М.В. Сірош