09 лютого 2016 року Справа № 914/1905/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Самусенко С.С.,
Татькова В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу ОСОБА_4
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2015 року
у справі №914/1905/15
господарського суду Львівської області
за позовом ОСОБА_5
до відповідача ТОВ "Ресторан "Беркут"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6
ОСОБА_7
ОСОБА_8
про: визнання недійсною заяви про вихід зі складу учасників Товариства, визнання недійсними рішень зборів учасників Товариства
за участю представників
позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_9
відповідача - не з'явився
третіх осіб - 1. не з'явився
2. не з'явився
3. ОСОБА_10
Рішенням господарського суду Львівської області від 03 вересня 2015 року у справі №914/1905/15 (суддя Кидисюк Р.А.) в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2015 року (судді Кордюк Г.Т., Гриців В.М., Давид Л.Л.) рішення господарського суду Львівської області від 03 вересня 2015 року у справі №914/1905/15 скасовано. Прийняти нове рішення. Позов задоволено. Визнано недійсною заяву про вихід зі складу учасників ТОВ "Ресторан "Беркут" від 28 серпня 2008 року. Визнано недійсним рішення зборів учасників ТОВ "Ресторан "Беркут" від 28 серпня 2008 року оформленого протоколом б/н від 28 серпня 2008 року. Визнано недійсним рішення зборів учасників ТОВ "Ресторан "Беркут" від 03 лютого 2015 року оформленого протоколом №2. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2015 року скасувати а рішення господарського суду Львівської області від 03 вересня 2015 року залишити без змін.
В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 червня 2003 року між учасником ТОВ "Ресторан "Беркут" ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено Договір купівлі-продажу належної ОСОБА_7 на праві приватної власності частки у статутному фонді ТОВ "Ресторан "Беркут" у розмірі 717709,00 грн., що складає 95,694 %.
Згідно умов Договору ОСОБА_5 зобов'язався протягом року з дати укладення договору сплатити ОСОБА_7 як продавцю 1 500 000,00 грн. за придбану ним у нього частку у статутному фонді вищевказаного Товариства (а.с.17).
Згідно оформленого протоколу зборів засновників ТОВ "Ресторан "Беркут" від 10 червня 2003 року до числа учасників Товариства був включений ОСОБА_5 на тій підставі, що ОСОБА_7 уступив ОСОБА_5 свою частку у розмірі 95,694 % на суму 717709,00 грн., а також вирішене питання про перерозподіл часток у статутному фонді Товариства (а.с.19).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 листопада 2006 року у справі №2-6051/06 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5 , ТОВ "Ресторан "Беркут" про розірвання договору купівлі - продажу пайової частки в ТОВ "Ресторан "Беркут" від 10 червня 2003 року.
Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7 за участю третьої особи ТОВ "Ресторан "Беркут" про визнання права власності на частку у статутному фонді товариства задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право власності на частку в розмірі 95,694% у статутному фонді ТОВ "Ресторан "Беркут".
Також, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 вересня 2013 року у справі №1915/19133/2012 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про забов'язання виконати умови договору купівлі - продажу пайової частки в ТОВ "Ресторан "Беркут" від 10 червня 2003 року. Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про розірвання договору.
З огляду на зазначені вище судові акти судами встановлено, що ОСОБА_5 (позивач) з 10 червня 2003 року є власником частки у статутному капіталі ТОВ "Ресторан "Беркут" у розмірі 95,694%.
Позивач зазначає, що він не був належно повідомлений як власник частки в розмірі 95,694 % в статутному капіталі ТОВ "Ресторан "Беркут" про загальні збори учасників від 03 лютого 2015 року, на яких прийнято рішення про звільнення з посади директора ТзОВ "Ресторан "Беркут" ОСОБА_7 та призначено директором ОСОБА_12.
Крім того, позивач стверджує, що йому нещодавно стало відомо, що існує рішення зборів учасників від 28 серпня 2008 року та подана від його імені заява про вихід з товариства. Так, заява про вихід ОСОБА_5 зі складу учасників ТОВ "Ресторан "Беркут" була зроблена від імені позивача ОСОБА_7 28 серпня 2008 року на підставі довіреності, посвідченої Мороз К.В., приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу 16 лютого 2006 року за реєстровим номером 1225. Проте, згідно довіреності від 16 лютого 2006 року ОСОБА_7 не мав повноважень на відчуження будь-якого майна ОСОБА_5, в тому числі належної йому частки статутного капіталу. Про проведення зборів учасників 28 серпня 2008 року ОСОБА_5 нічого не було відомо. Крім того, на думку позивача, є усі підстави вважати, що такі збори не проводились, а протокол зборів учасників ТОВ "Ресторан "Беркут" від 28 серпня 2008 року є сфальсифікованим. Це вбачається з самого тексту протоколу, в якому є посилання на документи, які були прийняті пізніше 28 серпня 2008 року, зокрема, постанова Львівського апеляційного господарського суду у справі №24/279 від 29 жовтня 2008 року та постанова Вищого господарського суду України у справі №24/279 від 29 квітня 2009 року.
Зазначені обставини стали підставою для звернення ОСОБА_5 з позовом до ТОВ "Ресторан "Беркут" про визнання недійсною заяви про вихід зі складу учасників Товариства, визнання недійсними рішень зборів учасників Товариства.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно з ч. 1 ст. 87 ГК України, статутний капітал - це сума вкладів засновників та учасників господарського товариства.
Відповідно до ст.10 ЗУ "Про господарські товариства" (в редакції Закону України № 1576-XII, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасники товариства, зокрема, мають право вийти в установленому порядку з товариства та здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.
Заявою від 28 серпня 2008 року, вчиненою ОСОБА_7 на підставі довіреності від 16 лютого 2006 року від імені учасника ОСОБА_5, відповідно до якої ОСОБА_5 просить вивести його зі складу учасників товариства та надає дозвіл на передачу належної йому частки у розмірі 95,694% ОСОБА_6
Згідно з ч.1 та 3 ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст..244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Частиною 1 ст.238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Отже, представництво є поширеним засобом реалізації цивільних прав, що належать особі, і виконання нею цивільних обов'язків. Коло дій, які можуть бути здійснені за допомогою довіреністю, не є безмежним. Для того, щоб дії представника створили юридичні права і обов'язки для особи, яку представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження, котрими визначаються зміст і межі дій, які представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє.
Судом апеляційної інстанції з тексту довіреності виданої ОСОБА_7 на представництво інтересів ОСОБА_5 (а.с.133) встановлено, що ОСОБА_7 уповноважується представляти інтереси ОСОБА_5 зокрема:
1. Придбавати на його ім'я всякого роду майно де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, укладати всі дозволені законом договори;
2. Купувати, приймати в дар, обмінювати, приймати в заставу, орендувати, здавати в оренду, приватизовувати будівлі, квартири і інше майно, в тому числі частки статутного капіталу, проводити розрахунки по укладених договорах, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд, знімати мене з реєстраційного обліку тат реєструвати за місцем проживання;
3. Одержувати належні йому: майно, гроші, цінні папери від усіх осіб, банківських установ, підприємств та організацій, в тому числі із ощадних банків, Інюрколегії, пошти та телеграфи;
4. Відкривати на його ім'я рахунки у відповідних банках України та розпоряджатися ними;
5. Одержувати належну мені телеграфну, поштову і всякого роду цінну кореспонденцію та посилки, грошові перекази;
6. Вести від його імені справи у всіх державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування та форми власності при вирішенні будь - яких питань, що мене стосуватимуться, а також - всі справи у всіх судових органах зі всіма правами, наданими законом, позивачу, відповідачу, третій особі і потерпілому, в тому числі з право закінчення справи мировою угодою, визнання або відмови повністю або частково від позовних вимог, змінення предмету позову чи підстав позову, оскарження рішень та ухвал суду, пред'явлення виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна і грошей;
7. Бути його представником в Міністерстві юстиції України та в Міністерстві закордонних справ України та інших компетентних органах з усіх питань, пов'язаних з легалізацією (проставлення апостиля) документів для подальшого використання за кордоном;
8. Представляти його інтереси у відповідних органах РАЦС, а також інших компетентних органах з приводу отримання документів (їх дублікатів, довідок);
9. Подавати від його імені всякого роду заяви, в тому числі позовні заяви, апеляційні скарги, одержувати всі належні мені довідки, документи та розписуватись за мене.
Водночас, відповідно до наданих ОСОБА_7 вказаною довіреністю повноважень, вказана особа не уповноважувалася на подання заяви про вихід з товариства та відчуження частки в статутному капіталі товариства.
У суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 в судовому засіданні 26 листопада 2015 року, зазначив, що не надавав погодження на вчинення дій щодо свого виходу з товариства та відчуження своєї частки.
Будь - яких дій з його боку на схвалення правочину вчиненого ОСОБА_7, ОСОБА_5 не вчиняв.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсною заяви про вихід ОСОБА_5 зі складу учасників ТОВ "Ресторан "Беркут" та передачі належної йому частки ОСОБА_6 з огляду на наступне.
Вихід з товариства - добровільне, одностороннє, безумовне волевиявлення учасника, спрямоване на припинення корпоративних відносин з товариством. Таке волевиявлення має на меті припинення корпоративних прав та обов'язків і виникнення цивільних прав. Внаслідок виходу припиняються і організаційні і майнові корпоративні права. Майнові корпоративні права припиняються переважно відчуженням частки в статутному капіталі.
Таким чином, вихід учасника з господарського товариства за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Розуміння виходу як одностороннього правочину дозволяє застосувати до виходу норми, що стосуються правочинів, зокрема, щодо відмови від правочину та визнання його недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Приписами ч. 1 ст. 207 ГК України унормовано, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, визнано судом недійсним повністю або в частині.
Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Перевищення повноважень це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками особи, яку представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку він представляє.
У п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст.241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його до виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).
Визначальним у вчиненні дій щодо схвалення правочину, вчиненого з перевищенням повноважень, є зміст таких дій, оскільки вони мають свідчити про прийняття правочину до виконання. Очевидно також, що таке схвалення повинно бути до прийняття рішення у справі про визнання правочину недійсним.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, довіреністю, яка міститься в матеріалах справи ОСОБА_5 не уповноважувалося ОСОБА_7 на подання заяви про вихід з товариства та відчуження належної йому частки в статутному капіталі товариства, крім того в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наступне схвалення такої заяви як правочину.
У зв'язку з не вчиненням ОСОБА_5 будь яких дій, які свідчили про схвалення позивачем спірної заяви та відсутністю в представника - ОСОБА_7 повноважень на вчинення таких дій, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання спірної заяви від 28 серпня 2008 року, як одностороннього правочину, недійсною.
Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24 жовтня 2008 року "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:
- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;
- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;
- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.
Пунктом 19 зазначеної постанови Пленуму визначено, що суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції встановивши факт недійсності заяви від 28 серпня 2008 року про вихід ОСОБА_5 та передачі його частки у розмірі 95,694 %, дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимоги позивача стосовно визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ "Ресторан "Беркут" 28 серпня 2008 року, оскільки зазначеним рішенням безпосередньо порушено права ОСОБА_5, як учасника товариства та власника частки в статутному капіталі в розмірі 95, 694 %, які відбулися з порушенням ст..ст.43,60 ЗУ "Про господарські товариства" без повідомлення учасника ОСОБА_5 та за відсутності кворуму.
Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що в рішенні загальних зборів учасників ТОВ "Ресторан "Беркут", яке оформлено протоколом від 28 серпня 2008 року, міститься посилання на постанову Львівського апеляційного господарського суду та постанову ВГС України у справі 24/27(2-7122/05), які прийняті 29 жовтня 2008 року та 29 квітня 2009 року відповідно, тобто після того як відбулися збори учасників ТОВ "Ресторан "Беркут". Зазначена обставина викликає сумніви у судової колегії щодо достовірності вказаного документу, а саме, щодо дати його складання.
В частині позовних вимог про визнання недійним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Ресторан "Беркут" від 03 лютого 2015 року необхідно зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЗУ "Про господарські товариства" (в редакції Закону України № 1576-XII, чинній станом на 03 лютого 2015 року) загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.
Частиною 5 ст.61 ЗУ "Про господарські товариства" передбачено, що про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніше як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.
Відповідно до п.18. Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24 жовтня 2008 року "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при розгляді справ судам слід враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень. Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону є, зокрема, прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (статті 41, 42, 59, 60 Закону про господарські товариства).
При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.
Рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнаними недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої статтями 43, 61 Закону про господарські товариства.
Права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо. (п.21 Постанови Пленуму ВСУ №13)
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували дотримання відповідачем порядку скликання загальних зборів, зокрема в частині повідомлення ОСОБА_5
Зважаючи на те, що судом встановлено факт незаконності передачі частки належної ОСОБА_5 в розмірі 95,694 % на користь ОСОБА_6, зважаючи на те, що така залишилася у його власності, відтак прийняття рішення загальними зборами за відсутності зазначеного учасника товариства суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що це є безумовною підставою для визнання рішення загальних зборів недійсними з підстав відсутності кворуму для проведення загальних зборів та порушенням порядку скликання загальних зборів у зв'язку з неповідомленням учасника ОСОБА_5 про проведення зборів, як власника частки у розмірі 95,694%.
Стосовно строків позовної давності. Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи міститься заява позивача про поновлення строків позовної давності (а.с.147).
В касаційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що позивач міг довідатися про порушення свого права починаючи з 14 вересня 2009 року, тобто - з моменту подання письмових заперечень представником ОСОБА_5 у справі №4/25 або починаючи із 02 жовтня 2010 року, з моменту подання заяви про відмову від позову. Твердження представника позивача про те, що в майбутньому позивач відмовився від представництва п. ОСОБА_13
Колегія суддів Вищого господарського суду України з зазначеними доводами касатора не погоджується з огляду на наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК України).
При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Суд апеляційної інстанції витребував матеріали справи №4/25 для огляду та надавши їм оцінку дійшов висновку, що обставини пов'язані з недобросовісністю особи - представника, який представляв інтереси позивача у справі №4/25, були об'єктивно непереборними, а саме залежали тільки від представника (а не від самого ОСОБА_5) який міг з умислу чи необережності не повідомити свого довірителя про наявність заяви від 28 серпня 2008 року про вихід та протоколу зборів від 28 серпня 2008 року) призвели до того, що про наявність заяви від 28 серпня 2008 року та рішення зборів учасників від 28 серпня 2008 року, які є предметом розгляду у даній справі, позивач дізнався лише 28 травня 2015 року від свого представника ОСОБА_9, який знайомився з матеріалами справи №4/25, про що є відмітка на заяві. Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що з огляду на наведене строк позовної давності не пропущено.
Крім цього, судова колегія зазначає, що відповідно до п.2.2. Постанови Пленумум ВГС України №10 від 29.05.13 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна
давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
При цьому, відмовляючи у позові у зв'язку із спливом позовної давності, місцевим господарським судом жодним чином не встановлено чи порушено у даному випадку спірною заявою від 28 серпня 2008 року та рішенням зборів учасників ТОВ "Ресторан "Беркут" від 28 серпня 2008 року право особи - позивача.
Щодо доводів заявника касаційної скарги про неповідомлення її про час та місце судового засідання, оскільки вона проживає за адресою АДРЕСА_2, а не за адресою АДРЕСА_1.
Необхідно зазначити, що ОСОБА_4 15 грудня 2015 року особисто звернулась з касаційною скаргою в якій зазначила свою адресу: АДРЕСА_1, і лише надавши доповнення до касаційної скарги підписане її представником 29 грудня 2015 року та передане до канцелярії Вищого господарського суду України 26 січня 2016 року, зазначено адресу проживання АДРЕСА_2. Зазначене спростовує доводи викладені в доповнені до касаційної скарги про неналежне повідомлення третьої особи у справі.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.
З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2015 року зі справи №914/1905/15 залишити без змін.
Головуючий суддя І. А. Плюшко
Судді С. С. Самусенко
В. І. Татьков