03 лютого 2016 року Справа № 910/20542/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБожок В.С.,
суддівКостенко Т.Ф, Сибіги О.М.
розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі", м. Київ
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 року
у справі господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі", м. Київ
доСлужби зовнішньої розвідки України, м. Київ
прозобов'язання вчинити дії
за участю представників
позивача: Гайдар С.А.,
відповідача: Мітлицька О.О.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі" (далі за текстом - ТОВ "ВП "Компанія ДіСі") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Служби зовнішньої розвідки України, в якому просив зобов'язати відповідача належним чином, відповідно до умов Договорів та чинного законодавства оформити акти приймання-передачі майна зі зберігання за Договорами зберігання від 25.11.2013 року № 22/14, від 25.11.2013 року № 23/14, від 23.12.2013 року № 24/14, від 23.12.2013 року № 25/14.
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.10.2015 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що з огляду на приписи ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України позивач звернувся до суду за захистом свого права у спосіб, який не передбачений нормами чинного законодавства, оскільки заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача належним чином оформити акти приймання-передачі майна зі зберігання за договорами зберігання не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "ВП "Компанія ДіСі" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2015 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідачем відзиву на касаційну скаргу подано не було.
В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2015 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Службою зовнішньої розвідки України (поклажодавець) та ТОВ "ВП "Компанія ДіСі" (зберігач) було укладено чотири Договори зберігання від 25.11.2013 року № 22/14 та № 23/14 і від 23.12.2013 року № 24/14 та № 25/14 (далі за текстом - Договори), відповідно до умов п. п. 1.1 - 1.3 яких за актом прийому-передачі, який є невід'ємною частиною Договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом строку цього Договору водолазну техніку та спорядження, а саме, спеціальний комплект бойового плавця у кількості та вартістю, які визначаються в Акті прийому-передачі. Зберігання за Договорами є безоплатним, термін зберігання до 31.07.2014 року.
Згідно з п. 2.1.1 Договорів зберігач зобов'язаний вживати всіх заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання.
Умовами п. 2.1.3 Договорів встановлено, що зберігач несе відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого йому на зберігання, у відповідності із Договорами та чинним законодавством України з моменту одержання майна від поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві.
Зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього (п. 2.1.4 Договорів).
Відповідно до п. п. 3.1.2, 3.2 Договорів поклажодавець зобов'язаний забрати у зберігача майно до закінчення строку Договору, поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).
Згідно з п. 4.2 Договорів зберігач несе відповідальність за збереження та цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен відшкодувати поклажодавцеві всі пов'язані з цим збитки.
Пунктом 6.1 Договорів встановлено, що останні вважаються укладеними та набирають чинності з моменту їх підписання сторонами та скріплення печатками сторін.
Відповідно до п. 6.2 Договорів строк їх дії починає перебіг у момент, визначений у п. 6.1 та закінчується 31.07.2014 року.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договорів зберігання, укладених між сторонами, відповідачем було передано, а позивачем прийнято на зберігання: за Договором № 22/14 від 25.11.2013 року - спеціальний комплект бойового плавця № 2 на загальну суму 906 468 грн., за Договором № 23/14 від 25.11.2013 року - спеціальний комплект бойового плавця № 1 на загальну суму 2 128 700 грн., за Договором № 24/14 від 23.12.2013 року - спеціальний комплект бойового плавця № 2 на загальну суму 906 468 грн. та за Договором № 25/14 від 23.12.2013 року - спеціальний комплект бойового плавця № 2 на загальну суму 906 468 грн., про що сторонами були складені відповідні акти прийому-передачі від 25.11.2013 року та від 23.12.2013 року, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками без жодних зауважень та застережень.
Як вказував позивач, майно, що передавалось на зберігання за вищевказаними Договорами, відповідач забрав та завіз на склад Служби зовнішньої розвідки України для тимчасового зберігання до моменту прийняття і обліку у встановленому порядку, а саме: чотири спеціальні комплекти бойового плавця, що підтверджується Актами звірки фактичного завезення на склад СЗРУ для тимчасового зберігання до моменту прийняття і обліку в установленому порядку майна від 13.10.2014 року, що підписані представниками сторін та скріпленими їх печатками.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно зі ст. 948 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.
Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей (ч. ч. 1 , 2 ст. 949 Цивільного кодексу України).
Положеннями ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Позивач листом від 28.10.2014 року № 29/14 надіслав відповідачу на підпис належним чином оформлені і підписні зі сторони позивача чотири акти повернення майна із зберігання за Договорами зберігання.
Однак, відповідач зазначені акти не підписав та на адресу позивача не повернув, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просив суд зобов'язати відповідача належним чином, відповідно до умов Договорів та чинного законодавства оформити акти приймання-передачі майна зі зберігання за Договорами зберігання від 25.11.2013 року № 22/14 і № 23/14 та від 23.12.2013 року № 24/14 і № 25/14.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначав, що у нього відсутні підстави щодо складання та підписання відповідних актів приймання майна зі зберігання за Договорами, оскільки майно передавалось на зберігання як комплект, який складається із значної кількості окремих складових, а оскільки завозилось на режимну територію відповідача частинами, відтак, відповідач мав необхідність здійснити перевірку на предмет справності, комплектності, відповідності та ідентичності тому майну, що передавалось. Проте, представники позивача від участі у перевірці та безпосередньому прийманні-передачі майна відмовились та, крім того, відповідачем було виявлено невідповідність повернутого майна тому майну, яке було придбане у позивача та передане йому на зберігання, тобто, приймання-передача майна має здійснюватись в складі комплекту, як єдина одиниця, а не окремими складовими частинами.
Крім того, листами від 11.11.2014 року № 16/2/2928, від 20.11.2014 року № 16/2/3007, відповідь на лист за вих. № 14/205 від 26.11.2014 року та від 17.04.2015 року № 5/3/312Б відповідач звертався до позивача з пропозицією щодо проведення комісійного приймання-передачі майна, за результатами яких будуть складені відповідні акти, а також буде проведена перевірка належності самого майна щодо комплектності, цілісності, якісності тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2014 у справі № 910/16327/14 позов Служби зовнішньої розвідки України задоволено повністю та, зокрема, зобов'язано ТОВ "ВП "Компанія ДіСі" виконати обов'язок по поверненню майна, що було передано ТОВ "ВП "Компанія ДіСі" за Договорами зберігання від 25.11.2013 року № 22/14, від 25.11.2013 року № 23/14, від 23.12.2013 року № 24/14, від 23.12.2013 року № 25/14 з належним оформленням із Службою зовнішньої розвідки України відповідно до умов Договорів та чинного законодавства актів приймання-передачі майна.
Також, відділом Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 20.05.2015 року ВП № 47598887 щодо примусового виконання наказу № 910/16327/14 від 17.04.2015 року, виданого господарським судом міста Києва щодо зобов'язання ТОВ "ВП "Компанія ДіСі" виконати обов'язок по поверненню майна, що було передано ТОВ "ВП "Компанія ДіСі" за Договорами зберігання від 25.11.2013 року № 22/14, від 25.11.2013 року № 23/14, від 23.12.2013 року № 24/14, від 23.12.2013 року № 25/14 з належним оформленням із Службою зовнішньої розвідки України відповідно до умов Договорів та чинного законодавства актів приймання-передачі майна.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Нормами п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Вказані норми права регулюють саме порядок захисту особами свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, однак позивач звернувся до суду за захистом свого права у спосіб, який не передбачений нормами чинного законодавства.
Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача належними чином оформити акти приймання-передачі майна зі зберігання за договорами зберігання не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Крім того, як вірно зауважено господарськими судами попередніх інстанцій, за приписами ст. 6 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, відтак, зобов'язання відповідача належними чином оформити акти приймання-передачі майна зі зберігання за договорами зберігання не тільки суперечить встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що позивач звернувся до суду за захистом свого права у спосіб, який не передбачений нормами чинного законодавства, оскільки заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача належним чином оформити акти приймання-передачі майна зі зберігання за договорами зберігання не призводить до поновлення порушеного права позивача.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ТОВ "ВП "Компанія ДіСі", викладені у касаційній скарзі, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права і не спростовують законних та обгрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 року у справі № 910/20542/15 - залишити без змін.
Головуючий суддяВ.С. Божок
СуддіТ.Ф. Костенко
О.М. Сибіга