Справа № 22-ц/793/391/16Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 48 ОСОБА_1
Доповідач в апеляційній інстанції
ОСОБА_2
04 лютого 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоОСОБА_2
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретаріОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя, -
У березні 2015 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом.
В обгрунтування своїх позовних вимог вказувала, що в червні 1994 року вона познайомилась з відповідачем, з яким стала проживати в фактичних шлюбних відносинах, а в грудні 2003 року вони зареєстрували шлюб. Від шлюбу мають трьох дітей.
Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 29 січня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.
Позивачка зазначила, що за період їхнього спільного проживання однією сім'єю з червня 1994 року та під час шлюбу нею спільно з відповідачем було придбано 1/2 частину будинку, який розташований у с. Боровиця Чигиринського району по вул. Ж.Революції, 101, вартістю 100 000 грн., земельну ділянку, площею 0,4994 га вартістю 100 000 грн., автомобіль Volkswagen Саddу вартістю 200 000 грн. та сільськогосподарську техніку, а всього було придбано майна на загальну суму 701 758,12 грн.
За таких обставин, після зміни позовних вимог, позивачка просила суд розділити між колишнім подружжям грошові кошти, розміщених станом на час розірвання шлюбу, на рахунках банківських установ; земельну ділянку; автомобіль Volkswagen Саddу; 20 одиниць сільськогосподарської техніки та інше рухоме майно; та визнати за сторонами право власності по ? частині за кожним із них.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2015 року позов задоволено частково. Визнано автомобіль Volkswagen Саddу, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля в сумі 58 127 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 581, 27 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, викладені у заяві про уточнення позовних вимог від 02 квітня 2015 року.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.
З матеріалів справи та змісту описової частини оскаржуваного рішення суду вбачається, що позивачка в ході розгляду справи в суді першої інстанції змінювала позовні вимоги 02 квітня 2015 року та 20 квітня 2015 року. Предметом судового розгляду були позовні вимоги із предметами позову - списком майна - згідно переліку, викладеного у заяві від 20 квітня 2015 року, а тому матеріально-правові вимоги за заявою від 02 квітня 2015 року не можуть бути переглянуті апеляційним судом у межах наданих йому повноважень.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, сторони з 18 грудня 2003 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який відповідно до рішення Чигиринського районного суду від 29 січня 2014 року було розірвано.
Норми СК України у статтях 57, 60, 61, на підставі частини першої статті 7 цього Кодексу встановлюють принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:
1) майно набуте подружжям за час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності;
2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу є особистою приватною власністю кожного з них.
Згідно з частиною другою статті 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно було набуте за час шлюбу, передбачається (презюмується), що воно є спільним. Протилежне, тобто належність майна до роздільного майна подружжя, потребує доведення. Якщо докази відсутні або їх недостатньо, майно, набуте за час шлюбу, вважатиметься спільним майном подружжя.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що поділу підлягає автомобіль Volkswagen Саddу із виплатою позивачці грошової компенсації.
Так, за матеріалами справи встановлено, що автомобіль пасажирський В Volkswagen Саddу, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_7 01 грудня 2011 року. (а.с. 68, т.1)
Спірний автомобіль був придбаний у період шлюбу та є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вказаний факт підтверджений матеріалами справи та визнається сторонами.
Згідно висновку судової автоварознавчої експертизи № 23 від 22 вересня 2015 року вартість автомобіля НОМЕР_2 116 254 грн. (а.с. 147 зв., т.1)
За змістом ч. 2. ст. 372 ЦК України та ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спір, суд прийшов до правильного висновку, що спірний автомобіль є спільним майном подружжя і кожному належить по 1/2 його частини.
Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України.
У силу частин 4 та 5 ст. 71 СК України при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Тобто, установлена необхідність попереднього внесення грошової суми на депозитний рахунок суду в разі, коли позивач заявляє вимоги про залишення у його власності неподільної речі і бажає виплатити відповідачу компенсацію замість його частки.
Враховуючи те, що позивачка не заперечувала проти поділу спірного автомобіля як речі неподільної шляхом присудження позивачці грошової компенсації без попереднього внесення відповідачем визначеної вартості на депозитний рахунок суду, районний суд вірно прийшов до висновку про визнання за ОСОБА_7 право власності на даний автомобіль в порядку поділу майна подружжя та стягнення з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію ? частки вартості зазначеного транспортного засобу - 58 127 грн.
Вирішуючи питання щодо поділу між колишнім подружжям земельної ділянки, площею 0,4994 га, розташованої за адресою: с. Боровиця, вул. Жовтневої Революції, 102а, районний суд виходив з того, що вказана земельна ділянка надана відповідачеві у приватну власність для ведення особистого селянського господарства та є його особистою власністю.
За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_7 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку від 01 червня 2007 року на підставі рішення сесії Боровицької сільської ради № 6-5/6 є власником земельної ділянки 7125480500:02:001:0154, площею 0,4994 га, що розташовано за адресою: Чигиринський рн., с. Боровиця, вул. Жовтневої Революції, 102а. Цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. (а.с. 15).
Таким чином, вказана земельна ділянка була набута ОСОБА_7 внаслідок приватизації в період шлюбу з ОСОБА_6 01 червня 2007 року.
В редакції ст. 57 СК України (від 22 грудня 2006 року) станом на час отримання у власність вказаної земельної ділянки вказівка на віднесення приватизованої земельної ділянки до особистої приватної власності дружини (чоловіка) була відсутня, а ст. 61 СК України режим земельної ділянки як спільного майна подружжя також встановлено не було.
В той же час, як роз'яснено в абз. 1 п. 182 постанови Пленуму ВСУ від 16 квітня 2004 року N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", зі змінами та доповненнями, відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Вказані норми закону були враховані при постановленні оскаржуваного рішення суд, а такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові ВСУ від 16 грудня 2015 року за результатами розгляду справи № 6-2710цс15, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Перевіряючи доводи позивачки в частині поділу грошових коштів, що розміщені на рахунках в банківських та інших прирівняних до них установах станом на час розірвання шлюбу між сторонами колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та враховує слідуюче.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Відповідно до положень ст.ст. 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч. 2,3 ст. 58 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 59 ЦПК України).
Згідно довідок ПАТ «ОСОБА_8 Аваль» (а.с. 222-224 т.1) на картковому рахунку відповідача грошові кошти відсутні.
Згідно інформації ПАТ «ОСОБА_8 Аваль», наданої у виписці по рахунку ОСОБА_7 , залишок грошових коштів відсутній (а.с. 249-250, т.1)
Будь-яких інших належних та допустимих доказів наявності грошових коштів на рахунках відповідача у банківських установах матеріали справи не містять у зв'язку позовні вимоги ОСОБА_6 в цій частині є недоведеними та необгрунтованими, про що вірно вказано у оскаржуваному рішенні районного суду.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині розподілу трактора МТЗ -82, 2009 р.в., № НОМЕР_3 та трактора МТЗ-82, 2009 р.в, № НОМЕР_4 районним судом вказано на неможлівість такого розподілу у зв'язку із належністю вказаного майна до особистої власності відповідача як ФОП.
Проте, колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду в частині правового обгрунтування відмови у розподілі вказаних одиниць с/г техніки, оскільки вказані трактори були набуті відповідачем за договорами дарування від 20 січня 2012 року(а.с. 46. 47, т.1), та у силу п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України є особистою приватною власністю чоловіка.
З тих же підстав із розподілу спільного майна подружжя необхідно виключити комбайн зернозбиральний СК-5 Нива, 1987 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5, оскільки в судовому засіданні колегією суддів встановлено та визнано сторонами, що означене майно набуте відповідачем в період шлюбу за договором дарування, а тому є його особистою приватною власністю.
Крім того, районний суд, вирішуючи питання про поділ сільськогосподарської техніки згідно переліку, відмовив у визнанні його спільним майном подружжя та поділі, оскільки таке майно використовується відповідачем для здійснення його підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця.
Перевіряючи рішення суду в цій частині колегія суддів враховує слідуюче.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця № 706975 12 липня 2005 року ОСОБА_7 був зареєтрований як фізична особа-підприємець. (а.с. 45 т. 1)
Згідно інформації про ФОП ОСОБА_7, останній займається підприємницькою діяльністю по КВЕД - допоміжна діяльність у рослинництві. (а.с. 251-253, т.1)
З роз'яснень ВСУ, вбачається, що відповідно до положень статей 57, 61 СК, ст. 52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності. (п. 29 постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»)
В той же час, сам по собі факт придбання спірного майна приватним підприємцем для його використання у своїй підприємницькій діяльності не може бути підставою для визнання такого майна об'єктом права особистої приватної власності одного з подружжя. Критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режиму спільного майна є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було придбано та мета придбання майна.
Саме до цього зводиться висновок, викладений у постанові ВСУ від 03 червня 2015 року № 6-38цс15, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).
Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.
Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа підприємець відповідає за зобовязаннями, повязаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Фізична особа підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобовязаннями, повязаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.
Отже, майно фізичної особи підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
Використання одним із подружжя зазначеного майна для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано при обранні способу поділу цього майна.
Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи підприємця може бути обєктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 в частині розподілу між колишнім подружжям с/г техніки, районний суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки майно, яке використовується ФОП для ведення підприємницької діяльності відноситься до спільного майна подружжя. Вказана обставина повинна враховуватися судом під час здійснення поділу майна в судовому порядку, виходячи із презумції рівності часток, а також вимог ст. 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України).
При цьому відповідно до частини третьої статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя, а тому право на визнання права власності зі сплатою компенсацію другому з подружжя належить тому, хто займається підприємницькою діяльністю та використовує сірне майно для ведення такої діяльності.
Визначаючи обсяг сільськогосподарської техніки, що підлягає розподілу, колегія суддів виходить із вимог ст. 10, 57-60 ЦПК України, п. 24 постанови ВСУ №11 та наявність у колишнього подружжя майна на час розгляду справи та документів у матеріалах справи, що підтверджують право власності на спірне майно колегія суддів враховує слідуюче.
Як підтверджено протоколами перевірки технічного стану від 08 червня 2012 року, даними державної інспекції сільського господарства в Черкаській області у листі № 682 від 21 квітня 2015 року, визнається відповідачем у запереченнях на позов (а.с. 42), вартість встановлена у висновку № 23 судової автоварознавчої експертизи № м22/15/Буд (а.с. 147-148) та не заперечується сторонами, в період шлюбу сторонами було придбано таке майно:
1. Трактор ЮМЗ-6, 1992 року, №18717СА ( 44 688 грн.);
2. Трактор ДТ-75, 1993 року, №20815СА (10 773 грн.);
3. Причіп «2 ПТС-40», 1982 року, №21697СА (13 500 грн.);
4. Причіп «2 ПТС-40», 1986 року, №18824СА (8 100 грн.);
5. Причіп «СТК-55», 1986 року, №21701СА (9 277).
Розкидач «РОУ-6» оцінений у висновку автоварознавчої експертизи № 22/15/Буд (а.с. 147-148) (п.2) вартістю у 24 429 грн. та згідно свідоцтва про реєстрацію машини АС № 094943 від 21 січня 2011 року зареєстрований за ОСОБА_7
Трактор Т-16.д.н.з. 187-18 СА вартістю 31 718 грн. згідно свідоцтва про реєстрацію машини АС № 012601 від 27 січня 2010 року зареєстрований за ОСОБА_7
Оскільки правовстановлюючі документи у матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження придбання сторонами майна в період шлюбу, колегією суддів враховується визнання відповідачем придбання сторонами плуга «ПЧ-4,5», 1999 року вартістю 600 грн., преса-збиральника «Forschritt K-454 вартістю 3 000 грн. та насоса ЕЦВ5-6, 5-80 вартістю 2 100 грн.
Враховуючи використання відповідачем у своїй підприємницькій діяльності означеної сільськогосподарської техніки (за виключенням насоса ЕЦВ5-6, 5-), колегія суддів вважає за необхідне провести розподіл вищевказаного рухомого спільного майна шляхом визнання його об'єктами спільної сумісної власності подружжя та виділення реально у власність зі стягненням з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 грошової компенсації ? вартості виділеної йому техніки, в сумі 71 992, 50 грн.
Крім того, в засіданні апеляційного суду колегією суддів встановлено, що включений до розподілу майна подружжя насос ЕЦВ5-6, 5-80 вартістю 2 100 грн. використовується позивачкою для отримання водопостачання за її місцем проживання у ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому колегія суддів вважає за необхідне провести розподіл вказаного насосу шляхом визнання його об'єктом права спільної власності подружжя та виділити реально у власність ОСОБА_6
Придбання сторонами у період шлюбу та наявність на час розгляду справи у сторін чи третіх осіб кормозбиральника КПІ 2,4 4-4/6, жатки «ЖВН-6», борони БДТ-7, граблів «ГВК», оприскувача «ОП-2000А», підбирача ПВ-6, культиватора «КПМ-8», культиватора «КРН-5,6», косилки «КС-2,1», косилки «КС-2,1», бензовоза, вагів «ВДП-200», подрібнювач «ІКС»-5, доїльної установки «АД-100», станка токарно-гвинторізного, відповідачем заперечується, а позивачка не надала суду належних та допустимих доказів які б підтверджували придбання сторонами в період шлюбу та наявність у них вищевказаного майна.
Придбання решти майна за спільні кошти у період шлюбу та наявність такого майна на час розгляду справи у сторін матеріалами справи не підтвердження, а тому в цій частині позовні вимоги є недоведеними.
Враховуючи те, що судом першої інстанції вищевказані обставини враховані не були, та неправильно було застосовано норми матеріального права рішення суду підлягає до часткового скасування на підставі п.1,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Крім того, виходячи із часткового задоволення позову, у силу. ст. 88 ЦПК України розподіл судових витрат необхідно провести пропорційно до розміру задоволених позовних вимог із врахуванням сплаченого позивачкою судового збору та витрат на правову допомогу.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2015 року змінити.
Визнати за ОСОБА_7 право власності та виділити реально:
Трактор ЮМЗ-6, 1992 року, №18717СА ( 44 688 грн.);
Трактор ДТ-75, 1993 року, №20815СА (10 773 грн.);
Причіп «2 ПТС-40», 1982 року, №21697СА (13 500 грн.);
Причіп «2 ПТС-40», 1986 року, №18824СА (8 100 грн.);
Причіп «СТК-55», 1986 року, №21701СА (9 277 грн.);
Плуг «ПЧ-4,5», 1999 року випуску (600 грн.)
Прес-збиральник «Forschritt K-454 (3000 грн.)
Розкидач «РОУ-6» (24 429 грн.)
Трактор Т-16, № 18718 (31 718 грн.)
Визнати за ОСОБА_6 право власності та виділити реально насос ЕЦВ5-6,5-80 ( 2 100 грн.)
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 грошову компенсацію вартості 1/2 частини виділеного йому майна в сумі 71 992 грн. 50 коп.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 1 485 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Головуючий :
Судді :