3 лютого 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Сеніна Ю.Л.,
суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М.,Сімоненко В.М.,Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_8, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про скасування рішення третейського суду за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 2 липня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року,
У січні 2015 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зазначеною заявою посилаючись на те, що 26 червня 2008 року між ним і Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), укладено договір кредиту, відповідно до умов якого банк надав йому 31 тис. 900 доларів США зі сплатою 14 % річних та кінцевим терміном повернення коштів до 25 червня 2015 року. У пункті 6.2 цього договору зазначено, що у разі неможливості вирішення спору шляхом переговорів, спір розглядається у постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків. Рішенням цього третейського суду від 5 грудня 2014 року стягнуто з нього на користь банку заборгованість за кредитним договором. Однак у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 3 лютого 2011 року № 2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» (далі - Закон № 2983-VI) указано, що після набрання чинності цим Законом третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим Законом, про що виноситься мотивована ухвала.
На підставі викладеного ОСОБА_8 просив скасувати рішення третейського суду від 5 грудня 2014 року.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня
2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва
від 2 липня 2015 року, у задоволенні заяви ОСОБА_8 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_8 на вищезазначені судові рішення.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_8 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, постановити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положення Закону № 2983-VI, пункту 14 частини першої статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701-IV «Про третейські суди» (далі - Закон № 1701-IV).
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_8 наводить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Укрсоцбанк», перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Суди під час розгляду справи встановили, що 26 червня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_8 укладено договір кредиту, відповідно до умов якого банк надав позичальнику 31 тис. 900 доларів США зі сплатою 14 % річних та кінцевим терміном повернення коштів до 25 червня 2015 року. Згідно з пунктом 1.2 цього договору кредит надається позичальнику на придбання автомобіля.
У пункті 6.2 цього договору зазначено, що у разі неможливості вирішення спору шляхом переговорів спір розглядається у постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків.
Рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 5 грудня 2014 року постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь банку заборгованість за кредитним договором.
Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що кредитний договір був укладений до внесення змін до частини першої статті 6 Закону № 1701-IV, тому третейський суд міг розглядати справу про стягнення заборгованості за кредитним договором, отже законні підстави для скасування рішення третейського суду відсутні.
Проте в наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року суд касаційної інстанції керувався тим, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду, не звернув уваги на те, що на час розгляду справи Закон № 1701-IV містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), тому дійшов передчасного висновку про відсутність передбачених цим Законом підстав для скасування рішення третейського суду.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2983-VI, пункту 14 частини першої статті 6 Закону № 1701-IV.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Статтею 5 Закону № 1701-IV передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Статтею 6 зазначеного Закону визначено категорії справ, що виникають з цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонено третейськими судами.
Законом № 2983-VI частину першу статті 6 Закону № 1701-IV доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 року.
Розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2983-VI передбачено, що після набрання чинності цим Законом третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим Законом, про що виноситься мотивована ухвала.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, про те що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання цього договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону № 1701-IV, незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб'єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.
А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
У справі, яка переглядається, рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків про стягнення заборгованості за кредитним договором, про скасування якого звернувся із заявою
ОСОБА_8, ухвалено 5 грудня 2014 року, тобто після набрання чинності Закону № 2983-VI, розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим Законом.
Суди, розглядаючи заяву ОСОБА_8, на вказану обставину не звернули уваги та відмовили в задоволенні заяви, помилково пославшись на те, що виключний перелік підстав для скасування рішення третейського суду визначений у статті 51 Закону № 1701-IV, однак таких підстав для скасування оспорюваного рішення третейського суду не встановлено.
Оскільки спірне рішення третейського суду ухвалено після внесення змін до Закону № 1701-IV, а ОСОБА_8 є споживачем послуг банку, спір виник щодо стягнення з нього заборгованості за споживчим кредитом, то в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 цього Закону та розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2983-VI така справа третейському суду не підвідомча.
Отже, рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 5 грудня 2014 року підлягає скасуванню відповідно до пункту 1 частини третьої статті 51 Закону № 1701-IV, оскільки справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.
Аналогічні за змістом висновки щодо застосування вищенаведених норм права містяться в постанові Верховного Суду України від 11 листопада
2015 року (справа № 6-1716цс15).
Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
Ураховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заяви
ОСОБА_8 про скасування рішення третейського суду.
Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
Заяву ОСОБА_8 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 липня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року скасувати.
Скасувати рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 5 грудня 2014 року (справа № 1873/14) про стягнення з ОСОБА_8 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі
553 тис. 551 грн 77 коп. та третейського збору в розмірі 5 тис. 935 грн 52 коп.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий Ю.Л. Сенін
Судді: В.І. Гуменюк Я.М. Романюк
Н.П. Лященко В.М. Сімоненко
Л.І. Охрімчук А.Г. Ярема