1 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Гуменюка В.І.,
Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши заяву ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 22 липня 2015 року та рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності, визнання недійсним договору дарування,
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2014 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 22 липня 2015 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2014 року змінено в частині мотивів відмови в задоволенні позову ОСОБА_4, в іншій частині судове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2015 року відмовлено ОСОБА_8 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.
У грудні 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_4, від імені якого діє ОСОБА_5, із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 22 липня 2015 року та рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а саме статей 3, 57, 59, 60 - 63, 74 СК України, статей 203, 215 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та статей 324, 335, 337 ЦПК України.
У підтвердження неоднаковості застосування норм матеріального та процесуального права заявник надав рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2012 року, ухвали цього ж суду від 1 лютого, 18 квітня 2012 року, 19 березня 2013 року і 25 листопада 2015 року, а також постанови Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року та 7 жовтня 2015 року.
Крім того, у заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_4, від імені якого діє ОСОБА_5, просить звільнити його від сплати судового збору, посилаючись на свій скрутний майновий стан.
У зв'язку з наявністю підтвердження відповідними доказами скрутного майнового стану заявника, клопотання ОСОБА_4, від імені якого діє ОСОБА_5, про звільнення від сплати судового збору за подання і розгляд заяви про перегляд судового рішення підлягає задоволенню.
Перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки питання про встановлення факту проживання як чоловіка та жінки без укладення шлюбу ставиться позивачем у червні 2014 року, а договір дарування укладено у травні 2012 року, то встановлення цього факту не впливає на суть правовідносин, які склалися унаслідок укладення цього договору дарування.
У наданому для порівняння рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2012 року суд касаційної інстанції, встановивши, що спірне нерухоме майно придбано сторонами в період зареєстрованого шлюбу, дійшов висновку, що воно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу в рівних частках.
В ухвалі від 1 лютого 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що встановивши придбання спірного нерухомого майна у період шлюбу, а також не доведення відповідачкою, що це майно є її особистою власністю, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що воно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу в рівних частках.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2013 року суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності сторін. При цьому суди попередніх інстанцій виходили із доведеності позивачем обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.
У судових рішеннях, наданих заявником для порівняння, та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, наявні різні фактичні обставини справи, що не є неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року, надана заявником для порівняння, не може бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки постановою Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року вона скасована.
Постанови Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року та 7 жовтня 2015 року прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд Верховним Судом України судових рішень суду касаційної інстанції з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, не є судовими рішеннями суду касаційної інстанції, тому не можуть бути прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України.
Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року не є прикладом неоднакового застосування норм процесуального права, оскільки вона не є судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи по суті.
Доводи, які наведені в заяві, щодо порушення норм процесуального права не свідчать про наявність підстав для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2015 року згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки ця ухвала не перешкоджає подальшому провадженню у справі, а також не прийнята з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4, від імені якого діє ОСОБА_5, обґрунтованою немає підстав.
Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись ст. ст. 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Клопотання ОСОБА_4, подане представником ОСОБА_5, про звільнення від сплати судового збору задовольнити.
Звільнити ОСОБА_4 від сплати судового збору.
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності, визнання недійсним договору дарування за заявою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 22 липня 2015 року та рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2014 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук
Ю.Л. Сенін