Номер провадження: 22-ц/785/142/16
Головуючий у першій інстанції Присакар О. Я.
Доповідач Гончаренко В. М.
21.01.2016 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі головуючого Гончаренко В.М.
суддів Комаровської Н.В., Короткова В.Д.,
з участю секретаря Желєзнова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, законного представника малолітнього ОСОБА_8 - ОСОБА_9, третя особа - ОСОБА_10 про стягнення моральної та майнової шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 травня 2015 року,-
встановила:
ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із вищезазначеним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 законного представника малолітнього ОСОБА_8, уточнивши його 30.05.2013 року, посилаються на те, що з 1987 року ОСОБА_2 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_12, вони спільно проживали в будинку АДРЕСА_1 спільно будували його, вели сумісне господарство, набували інше майно, а також майно, що є її особистою власністю, ОСОБА_12 займався виготовленням столярних виробів для реалізації.
З моменту їх спільного проживання і до грудня 2002 року разом з ОСОБА_12 в роботах по виготовленню столярних виробів та в будівництві будинку приймав участь її син від іншого шлюбу - ОСОБА_10
Позивач ОСОБА_2 також зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у неї народився син - ОСОБА_3, батьком якого є ОСОБА_12
ОСОБА_3 до самої смерті батька - ОСОБА_12 допомагав йому в роботі по виготовленню столярних виробів.
З 1987 року по грудень 2002 року всі предмети професійної діяльності, передбачені для виготовлення столярних виробів ремонтувалися, купувалося нове устаткування, тобто раніше належне ОСОБА_12 на праві особистої власності майно перейшло у спільну сумісну власність ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_12
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_12 помер і 27.12.2002 року відповідачі завантажили у вантажний автомобіль та вивезли все спільне майно на загальну суму 10934 грн.
Вважають, що ОСОБА_12 за життя належала 1/3 частина вищезазначеного майна і саме ця частина підлягає поділу між спадкоємцями.
Також, після смерті ОСОБА_12, відповідачі здавали у найом будинок АДРЕСА_1 і в якості плати за найом за чотири місяці отримали 960 грн., хоча мали право тільки на 120 грн., таким чином сума матеріальної шкоди завданої ОСОБА_3 протиправними діями відповідачів складає 4 675, 84 грн., а сума шкоди завданої їй протиправними діями відповідачів складає 4 124, 67 грн.
Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також зазначають, що відповідачі самовільно вивезли майно, що належить особисто ОСОБА_2 на загальну суму 3 920 грн.
Вважають, що своїми діями відповідачі завдали їм моральну та майнову шкоду.
Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_13 не визнав позов.
Справу розглянуто у відсутність ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 травня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_2, ОСОБА_3, вважаючи рішення незаконним та таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, надали до суду апеляційну скаргу про скасування рішення з постановленням нового рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, законність i обґрунтованість рішення суду першої iнстанцiї та доводiв апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне їх відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.1., а.с. 8).
Відповідно до свідоцтва про народження від 01.11.1988 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 його батьками є ОСОБА_12 та ОСОБА_2 (т.1., а.с. 6).
Згідно свідоцтва про народження від 27.03.1974 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 його батьками є ОСОБА_12 та ОСОБА_4 (т.2., а.с. 21).
Як вбачається зі свідоцтва про народження від 09.07.1981 року ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_4 його батьками є ОСОБА_12 та ОСОБА_4 (т.2., а.с. 22).
27.10.1997 року шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_4 розірвано (т.1., а.с.5).
Згідно ст. 44 Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.
Відповідно до актового запису про смерть № 1192 від 10.12.2013 року, ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (т.3., а.с. 153).
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07.10.2014 року (т.3. а.с. 181) та ухвалою цього ж суду від 24.11.2014 року (т.3., а.с. 203) до участі у справі залучені правонаступники ОСОБА_14 - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 законний представник малолітнього ОСОБА_8
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що, оскільки ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_5, відносини спадкування регулюються нормами Цивільного кодексу Української РСР (1963 року).
Згідно ст. 529 УК УРСР (1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
З матеріалів справи вбачається, що 11.02.2003 року від ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3, до Ізмаїльської державної нотаріальної контори надійшла заява про прийняття спадщини за законом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_12 Також 23.05.2003 року до державної нотаріальної контори з заявою звернулися після смерті батька ОСОБА_5, ОСОБА_14 діючого від свого імені та від імені ОСОБА_3 за дорученням. З письмовими заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємці не зверталися, свідоцтва про право на спадщину не видавались (т.3., а.с. 7).
Таким чином, як вірно встановив суд першої інстанції, до кола осіб, які мають першочергове право на спадщину після смерті ОСОБА_12 мають ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_3
Сімейний кодекс України набрав чинності з 01 січня 2004 року і зворотної сили не має, а тому положення цього Кодексу застосовуються виключно до правовідносин, які виникли після дати набрання ним законної сили. Нормами КпШС України не передбачалося визнання факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та виникнення права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які сумісно проживають.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, враховуючи, що ОСОБА_12 та ОСОБА_2 не перебували у зареєстрованому шлюбі, будинок АДРЕСА_1 не може належати ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності і остання не має права на частку від плати за здачу будинку у найм.
До суду позивачами не надано доказів, що ОСОБА_12, ОСОБА_2, ОСОБА_3 спільно працювали над виготовленням столярних виробів і в результаті спільної праці істотно збільшилося у своїй цінності предмети професійної діяльності, належні ОСОБА_12
Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачі посилаються на відповідні статті Цивільного кодексу України (2004), який не набрав чинності на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно відповіді начальника Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області від 12.06.2003 року на ім'я ОСОБА_2, відмовлено у порушенні кримінальної справи за фактом вивезення майна з будинку АДРЕСА_1 відносно ОСОБА_4 та її синів (т.1., а.с. 101).
Позивачами не надано належних на допустимих доказів того, що спірне майно є спадковим та не надали доказів його вартості, також не надано доказів, яке саме майно вивезли відповідачі. Також не встановлено, що саме відповідачі вивезли майно, на яке вказує позивач.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи з викладеного, висновок суду відповідає обставинам справи та узгоджується з нормами матеріального і процесуального права, які ним правильно застосовані.
При цьому, доводи скарги та матеріали справи не дають підстав вважати, що судом при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 309 ЦПК України, як підстави для скасування рішення.
Скаржникине надали жодних доказів, які б обґрунтовували та підтверджували ті обставини, на які вони посилаються в апеляційній скарзі.
Таким чином, приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення скаржниками норм права.
Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.
Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1.ч.1 ст.314 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 травня 2015 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий В.М.Гончаренко
Судді Н.В.Комаровська
В.Д.Коротков