Справа №480/2284/15-к 08.02.2016 08.02.2016 08.02.2016
8 лютого 2016 року м. Миколаїв
Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
головуючої ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 42015150410002118, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 1 грудня 2015 року відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Орел Великомихайлівського району Одеської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6
Обвинувачений ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання змінити, пом'якшити йому покарання, призначивши інший вид покарання, ніж передбачений санкцією ч.4 ст.407 КК України, а саме обмеження волі, та звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді арешту строком на 3 місяця.
Провадження № 11-кп/784/115/16 Головуючий першої інстанції: ОСОБА_7
Категорія: ч.4 ст.407 КК України Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1
На обґрунтування вимог апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_5 посилається на незадовільний стан здоров'я, а саме, що він хворий на епілепсію. Вказує на те, що придатність його до військової служби за станом здоров'я ніким не перевірялася, а після призову на військову службу кількість епілептичних нападів збільшилися. Посилається на те, що за станом здоров'я він не зможе відбути призначене йому судом покарання. Крім того, зазначає, що особи, які страждають на епілепсію за наявності частих епілептичних нападів є непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку. Проте, стан його здоров'я та придатність до військової служби не перевірялись, не були предметом дослідження ні під час досудового розслідування, ні під час розгляду справи судом 1-ої інстанції, хоча ця обставина, на його думку, є ключовою в даній ситуації, що підлягає безумовному дослідженню.
В запереченнях прокурор вказує на законність та обґрунтованість вироку, просить залишити вирок без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого без задоволення.
Судом 1-ої інстанції встановлено, що 13.05.2015р. ОСОБА_5 , діючи умисно, будучи військовослужбовцем, призваним за мобілізацією під час особливого періоду, з метою тимчасового ухилення від виконання обов'язків військової служби, вибувши 13.05.2015р. з лікувального закладу не з'явився на службу у польовий табір військової частини НОМЕР_1 , який був розташований на території полігону військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 загальновійськовий полігон « АДРЕСА_2 ), та незаконно, без поважних причин перебував поза розташуванням військової частини до 9 год. 14.09.2015р.
Дії ОСОБА_5 судом 1-ої інстанції кваліфіковано за ч. 4 ст. 407 КК України, як нез'явлення вчасно на службу з лікувального закладу без поважних причин, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене військовослужбовцем за призовом під час мобілізації.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, а вирок суду просив залишити без зміни, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Доведеність вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, за фактичних обставин, які зазначені у вироку, апелянт в суді 1-ої інстанції не оспорював, як і інші учасники судового провадження. Тому у відповідності до положень ч. 3 ст. 349 КПК України суд визнав недоцільним дослідження доказів, які ніким не оспорювались, про що учасникам процесу було роз'яснено, що вони позбавляються права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Виходячи з викладеного, заперечення апелянта щодо обставин вчинення злочину з приводу того, що він на час інкримінованого йому кримінального правопорушення не міг нести військову службу за станом здоров'я, не можуть бути предметом апеляційному розгляду, оскільки судове рішення першої інстанції було винесено відповідно до положень ч.3 ст. 349 КПК України.
А тому згідно вимог ч.2 ст. 394 КПК України апеляційний суд не переглядає оскаржуваний вирок стосовно заперечень апелянтом фактичних обставин вчинення злочину.
Що стосується призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , то суд відповідно до вимог ст.ст. 65-67 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відноситься у відповідності до ст. 12 КК України до тяжких злочинів, дані про особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем військової служби характеризується позитивно. Як пом'якшуючі покарання обставини, суд врахував щире каяття обвинуваченого, активне сприяння в розкритті злочину, відсутність шкоди. А також врахована відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Виходячи з сукупності вказаних обставин, суд 1-ої інстанції призначив ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді арешту, тобто призначив йому більш м'яке покарання, ніж передбачено санкцією ч.4 ст. 407 КК України.
При цьому доводи апелянта про те, що він за станом здоров'я не може відбувати покарання у виді арешту є безпідставними, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні такі дані. Крім того, у відповідності до ч.3 ст. 60 КК України арешт не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до 7-ми років.
Суд апеляційної інстанції вважає, що покарання обвинуваченому ОСОБА_5 призначено у відповідності до вимог ст. 65 КК України, з точки зору його необхідності й достатності для виправлення винного та попередження вчинення ним нових злочинів. А тому підстав для пом'якшення покарання, як того просить обвинувачений, не вбачає.
Крім того, слід зазначити, що апелянт просить змінити вирок, призначивши інший вид покарання - обмеження волі. Проте, такий вид покарання є більш суворим, ніж арешт, а тому його застосування суперечить вимогам ст. 408 КПК України.
Що стосується прохання апелянта звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, то воно не підлягає задоволенню, оскільки вказана норма кримінального закону не передбачає можливості звільнення засудженого від покарання у виді арешту.
Керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, суд
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 1 грудня 2015 року відносно ОСОБА_5 залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуюча
Судді