Справа: № 826/18420/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.
Суддя-доповідач: Мамчур Я.С
Іменем України
02 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Мамчура Я.С,
суддів: Шостака О.О., Желтобрюх І.Л.
при секретарі: Кривді В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Нігерії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України третя особа: Управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач, Громадянин Нігерії ОСОБА_1, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України третя особа: Управління Державної міграційної служби України в м. Києві визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, а саме:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 449-15 від 30 липня 2015 року про відмову у визнанні громадянина Нігерії ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Нігерії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2015 року адміністративний позов - задоволено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржувану постанову, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог - відмовити. Відповідач мотивує свої вимоги тим, що постанова суду першої інстанції була прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга - підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нової постанови, якою у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо судом не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального чи процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, громадянин Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_2, за національністю бенен, за віросповіданням - християнин, одружений, має сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Луганськ. Документи, які посвідчують особу - закордонний паспорт НОМЕР_1.
29 січня 2015 року позивач звернувся до органів міграційної із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У заяві як причину виїзду з країни постійного проживання зазначив, що він журналіст та бажає продовжити своє навчання для отримання ступеню. Відтак, через професійну діяльність журналіста, позивач побоюється за життя та не може повернутись до країни походження.
10 липня 2015 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві, за результатами розгляду особової справи позивача, складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно зазначеного висновку відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю у заявниці обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо її загрози, безпеці чи свободи в країні походження через побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Рішенням відповідача № 449-15 від 30 липня 2015 року зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.
Листом ГУ ДМС України в місті Києві від 21 серпня 2015 року № 149 (отримано 21 серпня 2015 року) позивача повідомлено про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду з адміністартивним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заява позивача є обґрунтованою, а ситуація, яка склалась на Батьківщині позивача, є несприятливою і обґрунтовує доводи і пояснення, викладені в позовній заяві. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем порушено порядок повідомлення особи про відмову у наданні статусу біженця, не надано доказів звернення до Міністерства закордонних справ України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.
Колегія суддів, не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1, п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3, згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Проте, з матеріалів особової справи позивача вбачається відсутність у позивача об'єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним. Позивачем не надано доказів , що побоювання є реальними щодо нього особисто.
Позивачем не надано доказів переслідування його особисто в країні громадянства за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності, до певної соціальної групи, або політичних переконань.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі-Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не брав членства у партіях, релігійних, військових та громадських організаціях. У матеріалах співбесіди з позивачем зазначено, що він особисто не зазнавав погроз та дискримінації у країні громадянства. Натомість, позивач зазначає, що першопричиною залишення Нігерії була мета навчання в Україні.
У заяві-анкеті вказано, що позивач не може повернутися до Нігерії через страх за своє життя у зв'язку з тим, що у Нігерії немає свободи для журналістів, а враховуючи те, що він писав статті на підтримку інших кандидатів, а не підтримував Президента країни, якому підкоряються терористи "Niger Delta", які у свою чергу погрожували вбивати людей.
Проте, на підтвердження того, що дана організація якимось чином загрожує його родині чи йому особисто, заявником доказів не надала, так само як і не вказав, що ця організація діє саме в місці його проживання і що існує реальна загроза його життю та здоров'ю.
Крім того, у співбесіді позивачем зазначено, що прибув до України у вересні 2009 року, проте у протоколі співбесіди від 12 лютого 2015 року останнім було зазначено, що він прибув до України літаком у лютому 2013 року.
А тому, позивачем подано суперечливу інформацію.
Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність доказів, які належним чином підтверджують побоювання переслідувань. Натомість, інформація, що була надана позивачем, ґрунтується виключно на особистих твердженнях (є суперечливою) і не має документального підтвердження.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо обґрунтованості заяви позивача.
Щодо порушення відповідачем порядку повідомлення особи про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 13 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту", у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Так, повідомленням ГУ ДМС України в місті Києві від 21 серпня 2015 року № 149 доведено до відома позивача про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Як вбачається з тексту повідомлення №149, підставою для відмови є рішення Державної міграційної служби України №449-15 від 30 липня 2015 року, причиною відмови зазначено відсутність умов для визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, передбачених п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту".
Повідомлення направлено та вручено у строк, встановлений чинним законодавством України.
Отже, порядок повідомлення особи про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту відповідачем не порушено.
Щодо відсутності доказів звернення відповідача до Міністерства закордонних справ України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян колегія суддів виходить з наступного.
Відповідей до ст.. 9, ст.. 10 та ст.. 13 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту", у разі виникнення сумнівів у відповідачів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів, відповідач наділений правом звертатися з відповідними запитами до органів Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.
Матеріалами справи підтверджується звернення відповідача з запитами до ГУ СБ України у м. Києві та Київській області та Укрбюро Інтерполу ГУ МВС України в м. Києві з проханням провести перевірку наявності обставин, за яких позивача не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.92-93).
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновки, що доводи суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга - підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нової постанови, якою у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 198, 196, 202, 205, 207, 211, 212 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2015 року - скасувати, та прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог Громадянина Нігерії ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий Я.С. Мамчур
Судді І.Л. Желтобрюх
О.О. Шостак
Повний текст складено 05.02.2016 р.
Головуючий суддя Мамчур Я.С
Судді: Шостак О.О.
Желтобрюх І.Л.