"02" лютого 2016 р. м. Київ К/800/51602/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Заїки М.М.,
суддів Білуги С.В.,
Загороднього А.Ф.,
та секретаря Музички Н.В., за участю ОСОБА_2 та представника Територіального управління Державної судової адміністрації в Вінницькій області Степаненко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Вінницькій області, про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди,
У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Вінницькій області, про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги позивача задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо виплати ОСОБА_2 суддівської винагороди в розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за січень 2015 року, лютий 2015 року та березень 2015 року з урахуванням його посадового окладу, доплати за вислугу років та виплачених за цей період сум. У решті позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі представник Державної судової адміністрації України просить постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року скасувати, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення суду першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на посаді судді ОСОБА_2 працював з травня 1983 року. У червні 1987 року його було обрано суддею Крижопільського районного суду Вінницької області, де він працював і на час звернення до суду.
Відповідно до статтей 126, 131 Конституції України та статті 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції від 07 липня 2010 року, ОСОБА_2 у червні 2014 року подав заяву про відставку за власним бажанням до Верховної Ради України та Вищої ради юстиції. Проте на час звернення до суду питання щодо звільнення позивача з посади судді не було вирішено. 12 вересня 2014 року у ОСОБА_2 закінчились повноваження судді, оскільки йому виповнилося 65 років. З вересня 2014 року і по грудень 2014 року включно позивач отримував суддівську винагороду відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI у редакції, чинній до 01 січня 2015 року. В подальшому визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» порядок нарахування щомісячної суддівської винагороди було змінено Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, внаслідок чого з 01 січня 2015 року зменшено розмір щомісячної суддівської винагороди.
Судами також було встановлено, що згідно з розрахунковим листом за січень 2015 року позивачу виплачено суддівську винагороду в розмірі 1476,22 грн з відрахуванням відповідних податків та обов'язкових платежів.
За таких обставин та вважаючи, що Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII було протиправно зменшено розмір його щомісячної суддівської винагороди, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Правовий порядок в Україні згідно до статті 19 Конституції України ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, у відповідності до частини другої статті 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у зміненій редакції суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 102 зазначеного Закону суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років. Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п'яти років.
Відповідно до частини дев'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції, чинній станом на період з 01 січня 2015 року по 28 березня 2015 року) судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць (статтю 129 доповнено частиною дев'ятою згідно із Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII.
Зазначені положення Закону діяли до набрання чинності Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII (набрав чинності 29 березня 2015 року), яким Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції. Тобто, з набранням чинності Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII указані вище положення частини дев'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» втратили чинність.
Таким чином, в період січня-березня 2015 року суддям, у яких закінчились повноваження та відносно яких уповноваженим органом не було прийнято рішення про їх звільнення (відставку), виплата грошової винагороди повинна була здійснюватись у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць відповідно до частини дев'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Оскільки позивач у зв'язку з досягненням 65-ти років не міг виконувати свої повноваження зі здійснення правосуддя в указаний період, при цьому рішення про його звільнення (відставку) прийнято не було, то виплата йому грошової винагороди правомірно здійснювалась виходячи із розміру однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць, тобто у відповідності до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.
При цьому необхідно зазначити, що наведені вище положення частини дев'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнавались, з огляду на що були обов'язковими для виконання відповідачами.
Разом з тим, Пленумом Верховного суду України 02 жовтня 2015 року прийнято постанову «Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності частини дев'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, зі змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій відповідачів щодо виплати ОСОБА_2 суддівської винагороди в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за січень-березень 2015 року та, відповідно, для стягнення недоплаченої суддівської винагороди за названий період.
Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає безпідставними доводи апеляційного суду про те, що зменшуючи позивачу розмір його суддівської винагороди відповідачами було порушено вимоги частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України, оскільки положення Кодексу законів про працю України у даних спірних правовідносинах застосуванню не підлягають.
Питання нарахування та виплати суддям суддівської винагороди врегульовано спеціальним законодавством - Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про Конституційний Суд України» й не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Крім того, вимоги частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України, якими передбачено обов'язок роботодавця повідомити працівника про зміну істотних умов оплати праці не пізніше ніж за 2 місяці до настання таких змін, в даному випадку застосуванню не підлягають й у зв'язку з тим, що вказані положення нерозривно пов'язані з правом працівника на припинення дії трудового договору згідно пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України, що прямо передбачено частиною четвертою статті 32 Кодексу законів про працю України. А порядок та підстави припинення трудових відносин із суддею визначено Конституцією України і Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга Державної судової адміністрації України підлягає задоволенню. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року необхідно скасувати, оскільки вона постановлена з порушенням норм матеріального права, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року залишити в силі, оскільки вона є законною і обґрунтованою та постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Вінницькій області, про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди - скасувати, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року - залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.М. Заїка
Судді: С.В. Білуга
А.Ф. Загородній