Ухвала від 27.01.2016 по справі 826/13987/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13987/15 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

УХВАЛА

Іменем України

27 січня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Аліменка В.О., секретаря судового засідання Самсонової М.М., за участі позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Епос" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

14.07.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Епос" (надалі ТОВ "Епос") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС України у м. Києві (далі - ДПІ у Подільському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2015 року № 0003062204 та 0003082204.

Позов обґрунтовано тим, що висновки податкового органу щодо нікчемності угод між позивачем та контрагентами ТОВ «І-Тема» та ТОВ «Металавтосервіс» є необґрунтованими та безпідставними.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 р. адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.07.2015 року № 0003062204 та 0003082204.

Суд першої інстанції виходив з того, що операції позивача з контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що діяльність позивача не була направлена на ведення підприємницької та господарської діяльності в розумінні чинного законодавства, отже операції між позивачем та контрагентами є нікчемними.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 20.04.2015 року по 04.06.2015 року ДПІ у Подільському районі проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ЕПОС" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014.

За результатами зазначеної перевірки складено Акт від 11.06.2015 №2341/26-56-22-04-09/21503308 про наступні порушення (т.1.а.с.13-70):

- п. 138.2 ст. 138. п. 138.4 ст. 138. пп. 139.1.5, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (зі змінами та доповненнями) внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 180 810 гри за 2014 рік;

- п. 22.1 ст. 22. п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185. п. 198.1, п. 198.2., п. 198.3. п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755- VI (зі змінами та доповненнями) внаслідок чого занижено податок на додану вартість па загальну суму 5 663 688 гри. за листопад 2014 року;

- п. 2.8. п. 3.5 р. З Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, ствердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 (із змінами та доповненнями);

- ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875-12 від 21.03.91 р. (в редакції Закону України від 05.07.2001р. №2606-111);

пп. 164.2.17. п. 164.2. п. 164.3 статті 164 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755- VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб в сумі 440.89 грн., в і. ч. по періодах:

- 2012 рік-81.52 грн., 2013 рік-176.37 грн.,

- 2014 рік-183.88 грн.;

- п. 2. частини 2. статті б та п. 11. частини 3, статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»;

- абзац 3 статті 47 Закону України від 8 липня 2010 року №2464- VI «Про збір та облік єдиного внеску па загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Позивач, не погодившись з вищевказаним Актом перевірки, надіслав податковому органу свої заперечення, за результатами розгляду яких відповіддю від 26.06.2015 № 8184/10/26-56-22-04-05 ДПІ у Подільському районі висновки акта перевірки залишено без змін. (т.1.а.с.75)

На підставі Акта від 11.06.2015 №2341/26-56-22-04-09/21503308 ДПІ у Подільському районі прийнято податкові повідомлення рішення від 02.07.2015 року №0003082204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів у розмірі 7079610,00 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 5663688,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 1415922,00 грн., та від 02.07.2015 року №0003062204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму в розмірі 2260135,00 грн., у т.ч. за основним платежем на суму 180810,00 грн. таза штрафними санкціями в розмірі 45203,00 грн. (т.1. а.с. 71-72)

Позивач, не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх в судовому порядку.

Отже, відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів та відсутність реального характеру господарських операцій.

Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (замовник) та ТОВ «І-ТЕМА» (виконавець) укладено договір №ІТ-OSHv від 20.03.2014 року. (т.1 а.с. 96-98)

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано протокол погодження договірної ціни (додаток 1), розрахунок-фактура від 28 листопада 2014 року №ІТ-067, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкову накладну від 28.11.2014 №17, платіжні доручення № 1089 від 22.12.2014, № 1133 від 30.12.2014, № 292 від 31.03.2015, № 137 від 23.02.2015, звіт про проведення тестування операційної системи з гіпервізором для створення ЗАРМ обробки та передачі інформації. (т.1. а.с.99-113)

Також позивачем надано договір № 225 від 27.11.2014 року, укладений з ТОВ «Металавтосервіс» (т.1 а.с. 133-136), договір поставки обладнання від 26.11.2014 року №12.163/14/ПТ, укладеного між ДП «Українські спеціальні системи» (замовник) та ТОВ «ЕПОС» (виконавець), додаткова угода №1 від 26 грудня 2014 року, специфікація обладнання, довіреність для видачі товару, видаткові накладні від 06 січня 2015 року №К-00805, від 09 січня 2015 року №К-00841, запит від 27.11.2014 №174 про залучення до виконання договору третіх осіб, у тому числі спірного контрагента ТОВ «Металавтосервіс», лист від 27.11.2014 року №02-1434 ДП «Українські спеціальні системи, протокол узгодження договірної ціни, специфікація товару, рахунок-фактура від 28.11.2014 №2811-002, платіжні доручення, видаткова накладна від 28.11.2014 №5, податкова накладна від 28.11.2014 №3, зведений акт приймання - передачі поставленого і встановленого обладнання за договором від 26.11.2014 № 12.163/14/пт від 20.02.2015 року, платіжні доручення № 134 від 27.11.2014, №985 від 28.11.2014, № 984 від 28.11.2014.

Отже, колегія суддів погоджується з зауваженнями суду першої інстанції, що доводи контролюючого органу про відсутність виробничих потужностей, складських, офісних, виробничих приміщень, транспортних засобів, людських ресурсів, необхідних для здійснення фінансово - господарської діяльності, а також не залучення до виконання робіт третіх осіб не можуть свідчити про неможливість здійснення відповідних господарських операцій, оскільки відповідні взаємозвірки з вказаними контрагентами під час проведення перевірок не проводилися.

На підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Металавтосервіс» позивачем надано зведений акт приймання-передачі поставленого і встановленого обладнання від 20.02.2015 року, згідно якого позивач поставив ДП «Українські спеціальні системи» робочі станції із встановленим спеціальним програмним забезпеченням для облаштування об'єктів Державної міграційної служби у всіх областях України. Складовою частиною робочих станцій, відповідно до пояснень позивача та наданих документів, є носії інформації з програмним модулем, поставлені ТОВ «Металавтосервіс».

Таким чином, позивач надав належним чином оформлені первинні документи та інші документи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Крім того, позивачем на підтвердження використання придбаного товару у власній господарській діяльності у судовому засіданні зазначено, що оскільки основним видом діяльності ТОВ «ЕПОС» є оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням, тому підприємство залучає, з метою подальшої реалізації програмних продуктів, фахівців для тестування цих програмних продуктів.

Отже, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру господарських операцій з контрагентом надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджують факт здійснення господарської операції.

Разом з зазначеним, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, отже мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару, в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що не заперечується апелянтом.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодекс) України (далі -ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не було доведено, що сторони договору, укладаючи вищезазначені угоди, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків. За своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного. Дослідивши договори між позивачем та контрагентами, та надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що вони відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки сторонами за договором погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання, і виконання цих договорів підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Повний текст ухвали виготовлено 01.02.2016 року.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 р., залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Епос" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС України у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.

Стягнути судові витрати з Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС України у м. Києві у розмірі 5359,20 грн. (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять грн., 20 коп.) на розрахунковий рахунок - 31211206781007, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 820019, отримувач - УДКСУ у Печерському районі, банк - ГУДКСУ у м. Києві, призначення платежу - судовий збір, Код 22030001.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.О. Аліменко

.

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Аліменко В.О.

Епель О.В.

Попередній документ
55343835
Наступний документ
55343837
Інформація про рішення:
№ рішення: 55343836
№ справи: 826/13987/15
Дата рішення: 27.01.2016
Дата публікації: 04.02.2016
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Київський апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість)