26 жовтня 2015 р. Справа № 804/15208/15
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Барановський Р.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до приватного нотаріуса ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії (вх. №69067/15 від 22.10.15), -
ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до приватного нотаріуса ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_3, у якому просить суд:
визнати протиправною постанову приватного нотаріуса ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_3 про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 22 жовтня 2015 року;
зобов'язати приватного нотаріуса ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_3 зняти заборону зареєстровану у Державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - будинок за № 23, який розташований по вулиці Барвінківська у місті Дніпропетровську;
зобов'язати приватного нотаріуса ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_3 зняти заборону зареєстровану у Державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - будинок за № 23 а, який розташований по вулиці Барвінківська у місті Дніпропетровську;
зобов'язати приватного нотаріуса ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_3 вилучити записи про реєстрацію заборони на підставі рішення суду недійсним щодо об'єкта нерухомого майна - будинок за № 23, який розташований по вулиці Барвінківська у місті Дніпропетровську;
зобов'язати приватного нотаріуса ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_3 вилучити записи про реєстрацію заборони на підставі рішення суду недійсним щодо об'єкта нерухомого майна - будинок за № 23 а, який розташований по вулиці Барвінківська у місті Дніпропетровську.
Проаналізувавши зміст позовних вимог, викладених у позові позивачем суд приходить до висновку, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства зважаючи на наступне.
Згідно статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV від 01.07.2004р., державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" - державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус.
Повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з видачі та прийому документів можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг, нотаріуси.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду.
Із змісту позову вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує відмову приватного нотаріуса ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_3 у вчиненні нотаріальних дій, зафіксовану постановою від 22 жовтня 2015 року.
Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат» N 3425-XII від 02.09.1993р.
У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» N 3425-XII від 02.09.1993р., нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» N 3425-XII від 02.09.1993р. визначено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» N 3425-XII від 02.09.1993р., нотаріальними діями є посвідчення права, а також фактів, що мають юридичне значення, та інші дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Обов'язок нотаріуса та відповідної посадової особи вчиняти нотаріальні дії передбачений ч. 3 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» N 3425-XII від 02.09.1993р., де встановлено заборону безпідставної відмови в її вчиненні.
Згідно з п. 3 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ч. 4 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» N 3425-XII від 02.09.1993р. - відмова у вчиненні нотаріальної дії за загальним правилом здійснюється в усній формі, а у випадку наявності вимоги особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, - виноситься відповідна постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (ч. 2 ст. 50 Закону України «Про нотаріат» N3425-XII від 02.09.1993р.).
Оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії можливе, якщо особа вважає, що нотаріус безпідставно (неправомірно) відмовив у вчиненні нотаріальної дії, порушивши тим самим покладений на нього обов'язок щодо вчинення нотаріальних дій. У такому разі оскаржується постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у якій мають бути обов'язково обґрунтовані причини такої відмови.
Слід зазначити, що нормами Закону України «Про нотаріат» N3425-XII від 02.09.1993р. не визначено, до суду якої юрисдикції має звертатися особа, права якої порушено нотаріальною дією або відмовою в її вчиненні.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України - компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Тлумачення поняття «суб'єкт владних повноважень» надано у п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, де зазначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Система нотаріату не входить до системи органів виконавчої влади. Проте вважати діяльність нотаріуса як таку, у межах якої здійснюються владні управлінські функції, не можна. У діях нотаріуса немає ані адміністративного примусу, ані управлінських повноважень, хоча він і є посадовою особою (але не державним службовцем), а нотаріальну діяльність слід характеризувати як публічно-правову, оскільки вона здійснюється від імені держави. Між нотаріальною та адміністративною діяльністю існує суттєва різниця за юридичним характером, колом суб'єктів та структурою їх правовідносин, цілями, результатами та методами регулювання.
Крім того, якщо метою виконавчо-розпорядчої діяльності є реалізація функції державного управління, а результатом цієї діяльності є управлінське рішення, яким один суб'єкт приписує певну поведінку іншому суб'єкту, то метою діяльності нотаріату є захист і охорона існуючих суб'єктивних прав та інтересів, а результатом нотаріальної діяльності є нотаріальний акт як різновид правозастосовного юрисдикційного акта, що офіційно підтверджує вже об'єктивно існуючі факти, права та обов'язки, які суб'єкти права покладають на себе за своїм бажанням.
Також слід зазначити, що структура нотаріату утворена таким чином, що вони не пов'язані між собою в організаційному відношенні і при вчиненні нотаріальних дій. Що ж до владності у нотаріальних правовідносинах, то вона виявляється лише в офіційній силі нотаріальних актів.
Викладене свідчить про те, що правовідносини, які виникають між нотаріусами та іншими суб'єктами нотаріальної діяльності, є суто процесуальними за своєю сутністю і не можуть характеризуватися як владні відносини у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, що незалежно від того, є нотаріус приватним чи працює у державній нотаріальній конторі (Закон № 3425-XII фактично прирівнює за правовим статусом державних і приватних нотаріусів), він не може вважатися суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України - у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення.
При цьому виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 Цивільного процесуального кодексу України). Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України - до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Таким чином, з урахуванням положень ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України,можна дійти висновку про неможливість розгляду в порядку адміністративного судочинства справ щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, а, отже, виходячи з положень ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, такі справи повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства (згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» N 3 від 01.03.2013р.).
Таким чином, враховуючи норми ст. 50 Закону України «Про нотаріат» N 3425-XII від 02.09.1993р. та норми Прикінцевих та перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, справи щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні (в т.ч. і позовні вимоги про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та про зобов'язання державного нотаріуса вчинити певну дію) повинні розглядатися в порядку позовного провадження за правилами цивільного судочинства як спір про право.
У зв'язку з цим суд доходить висновку, що подана позовна заява не підсудна ОСОБА_2 окружному адміністративному суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 17, 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили та може бути оскаржена до ОСОБА_2 апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя ОСОБА_4