25 січня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Охрімчук Л.І.,
Лященко Н.П.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Оболонського районного суду м. Києва від 2 грудня 2014 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про виселення та усунення перешкод в користуванні власністю,
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 2 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково: виселено ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з квартири 1 в будинку 15 на проспекті Оболонському в м. Києві.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 по 121 грн 80 коп. судового збору з кожного.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2015 року відмовлено ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження у вказаній справі за її касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
14 січня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд вищезазначених судових рішень з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку», статті 109 Житлового кодексу Української РСР.
На обґрунтування підстави перегляду вказаного судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада і 9 грудня 2015 року, в яких, на її думку, по-іншому, ніж в оскаржуваних судових рішеннях, застосовано вказані норми матеріального права.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Постановляючи ухвалу від 26 червня 2015 року, про перегляд якої порушує питання заявниця, касаційний суд, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, погодився з висновками судів про те, що позивач є власником спірної квартири, право власності набуте ним в установленому законом порядку, і відповідно до вимог статті 391 Цивільного кодексу України він має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування квартирою та розпоряджання своїм майном в тому числі шляхом виселення відповідачів із належної йому на праві власності квартири.
Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявницею для порівняння, містяться такі висновки:
- в ухвалі від 25 листопада 2015 року касаційний суд, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, указав на порушення норм процесуального права та необхідність перевірити дотримання банком вимог статті 109 ЖК Української РСР при виселенні відповідачів із займаного жилого приміщення;
- в ухвалі від 9 грудня 2015 року касаційний суд, залишивши без змін рішення суду апеляційної інстанції, погодився з його висновком про те, що спірна квартира була придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, а тому відсутні передбачені законом підстави для виселення відповідачів із жилого приміщення без надання їм іншого постійного житла.
Таким чином, зазначені судові рішення ухвалені у справах за наявності різних фактичних обставин.
Отже, порівняння наведених судових рішень із судовими рішеннями, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.
Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.
Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про виселення та усунення перешкод в користуванні власністю за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Оболонського районного суду м. Києва від 2 грудня 2014 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2015 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді : Л.І. Охрімчук
Н.П. Лященко
Ю.Л. Сенін