Справа № 815/6412/15
28 січня 2016 року м.Одеса
09год. 00хв.
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду надійшла адміністративна позовна заява (з урахуванням адміністративного позову зі змінами та доповненнями) ОСОБА_1, в якій позивач просить суд визнати неправомірним та скасувати наказ № 190 від 09.10.2015 року, на підставі якого було видано повідомлення від 09.10.2015 року №443, яким ОСОБА_1 було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення відносно ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є громадянином Гвінеї, мешканцем міста Далаба, але не може та не бажає користуватись захистом своєї країни, та не може повернутись до країни своєї громадянської належності, оскільки позивач працював в організації захисту прав людини та приймав участь у соціальному опитуванні населення, постраждалого в наслідок діяльності злочинного угрупування «Донзо». У зв'язку із вищевказаною діяльністю, позивач зазнав переслідувань с боку угрупування «Донзо» та побоюється повернення на батьківщину.
Крім того на думку позивача, повідомлення від 09.10.2015 року №443, яким ОСОБА_1 було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить будь-яких подробиць щодо причин відмови ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Також на думку позивача при прийнятті спірного наказу відповідач не врахував всіх фактів, та формально відмовив позивачу в оформленні відповідних документів.
Відповідач у запереченнях на позов вказує, що наказ ГУ ДМС України в Одеській області № 190 від 09.10.2015 року, яким Позивачу відмовлено в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, є правомірним та обґрунтованим. Так, під час розгляду заяви Позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що заявлена Позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім'ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками. Органом міграційної служби також встановлено, що заява Позивача не відповідає вимогам п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон), оскільки відсутні підстави вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Органом міграційної служби також підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Аналіз особової справи заявника вказує на відсутність у нього намірів повернення до країни громадського походження через бажання попасти до більш фінансово стабільної країни з метою покращення життєвих умов. З огляду на зазначене, Відповідач вважає, що підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Від представника відповідача 27.01.2016 року через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В судовому засіданні 27.01.2016 року судом ухвалено призначити розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі ч.6 ст.128 КАС України.
Дослідивши надані сторонами докази, суд встановив, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Гвінеї, уродженець та житель м. Далаба. За національністю гвінеєць, за етнічною належністю - нуляр, за віросповіданням мусульманин - суніт, неодружений. Має повну вищу освіту, першу здобув в University de Lansana Conty в період 2008-2011 років у м, Конакрі (Гвінея), а другу не закінчив в Луганському національному аграрному університеті на підготовчому факультеті, роки навчання 2012-2013 pp. З липня 2014 року і по сьогоднішній день особа працює продавцем взуття на проминку « 7 кілометр» м. Одеса, національний паспорт НОМЕР_1, виданий 22.05.2012 року, виданий Головним управлінням прикордонної поліції та безпеки повітряного простору (DCPAF).
Позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області (далі Управління) із заявою від 28.09.2015 року №259 про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач при цьому зазначив, що причиною виїзду з - країни громадянської належності було побоювання зазнати переслідувань з боку силових структур на стороні партії при владі «DONSOS».
Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи №2015ОD0297 громадянин Гвінеї ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель, за його словами, м. Далаба (Гвінея), за національністю гвінеєць, за етнічною належністю - нуляр, за віросповіданням мусульманин:- суніт, неодружений, вибув з країни громадянської належності 13.11.2012 року, авіарейсом Конакрі (Гвінея) - Дакар (Сенегал) - Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна). Державний кордон України перетнув 14.11.2012 року на підставі національного паспорту НОМЕР_1 та студентської візи НОМЕР_2 Національний паспорт особи дійсний до 21.05.2017 року, був виданий 22.05.2012 року.
28.09.2015 року березня 2015 року ОСОБА_1 з метою отримання документу, для легального знаходження на території України звернувся до Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами розгляду особової справи № 2015OD0297 громадянина Гвінеї ОСОБА_1, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області на підставі п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» дійшло до висновку щодо відмови громадянину Гвінеї ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця.
В обґрунтування висновку щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем вказано, що на підставі проведеного анкетування та інтерв'ю, встановлено, що причиною виїзду з - країни громадянської належності було отримання освіти в Україні та побоювання зазнати переслідувань з боку «Донзо». При цьому, проаналізувавши заяву, анкету та протокол співбесіди відповідач дійшов висновку, що в поясненнях позивача містяться розбіжностей, а саме відповідно до заяви від 28.09.2015 року, позивач вказує, що до нього додому приходили невідомі озброєні люди, при цьому як вбачається з анкети від 05.10.2015 року, позивач чітко називає переслідувачів «Донзо». У заяві від 28.09,2015 року, позивач зазначає, що після того, як до нього додому приходили представники «Донзо» на наступний день він дізнався про зникнення його товаришів, які також допомагали організації в проведенні опитування, згідно анкети від 05.10.2015 року особа вказує термін не наступного дня, а 10 днів. Також, особа заявляє про короткострокове повернення (1 місяць) до Конакрі для оформлення паспорту та візи, при цьому з матеріалів справи вбачається, що національний паспорт особа отримала 22.05.2012 року, а вибув з країни 13.11.2012 року, тобто з цього виходить, що особа проживала в м. Конакрі приблизно 5 місяців. Метою звернення до підрозділу міграційної служби зазначено - отримання документу, для легального знаходження на території України. При цьому з 2013 року позивач знаходиться на території України нелегально. Таким чином, позивач жодних переслідувань на батьківщині не зазнав, отже причиною звернення послужило не побоювання стати жертвою переслідувань, а закінчення терміну реєстрації. Крім того, економічний стан країни не є підставою для звернення за захистом і не містить в собі відповідні ознаки біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Аналізом інформації з міжнародних правозахисних організацій, відповідач дійшов висновку, що соціально-політична ситуація в Гвінеї поступово поліпшується (доповідь Комісара ООНз прав людини за 2013 рік). Таким чином, посадовими особами відповідача був зроблений висновок про очевидну необґрунтованість заяви позивача за відсутністю умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Відповідно до ст. ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", приймаючи до уваги висновок головного спеціаліста відділу соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 190 від 09.10.2015 року, позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Про прийняте рішення позивачу було вручено повідомлення від 09.10.2015 року за № 443.
Не погодившись із означеним наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 190 від 09.10.2015 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даним позовом.
Суд не погоджується з правовою позицією позивача з огляду на наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 р., п.1 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту біженець особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 цієї ж статті Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту», - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 16 березня 2012 року "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25 червня 2009 року Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 20 червня 2011 року, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.
Аналізуючи зміст п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", суд вважає необхідним зауважити, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення такого спору. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Згідно зі статтею 4 Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
При оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно із ч.12 ст.7 Закону № 3671, орган міграційної служби: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Згідно із ч.ч. 4, 6, 7 ст. 8 Закону № 3671, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Наказом МВС України від 07.09.2011р. № 649 затверджені Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Правила № 649).
Згідно із п. 1.1 розділу І Правил ці правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У п. 4.1 розділу IV Правил № 649 наведено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:
а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-звязку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11). Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності);
б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Згідно із пп. б п.4.3 розділу IV Правил, на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи органу міграційної служби щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби в межах установленого строку приймає одне з таких рішень, зокрема про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до п.4.4 розділу IV Правил № 649, рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом органу міграційної служби
Відповідно до п. 4.6 розділу IV Правил № 649 у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття орган міграційної служби надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 16), з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень.
В адміністративному позові позивач вказує на формальний підхід до розгляду питання щодо надання йому статусу біженця та прийняття рішення без врахування та дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення. Однак означені твердження позивача спростовуються матеріалами справи, зокрема наявною копією особової справи позивача, що була надана відповідачем.
Як вбачається з матеріалів справи, причиною виїзду з - країни громадянської належності було отримання освіти в Україні та побоювання зазнати переслідувань з боку «Донзо». Під час анкетування заявником було зазначене наступне. Під час навчання на юридичному факультеті особа познайомилась з викладачем, який працював в організації захисту по правам людини (OGDDH). Після закінчення університету викладач запропонував іноземцю попрацювати в цій організації.
В травні 2012 року дана організація проводила опитування населення, яке постраждало від багато чисельних випадків репресій, вчинених проти громадян зі сторони силових структур та які знаходяться при владі, позивач вказує на партію DONSOS. Також позивач зазначає про злочинну організацію «Донзо», яка погрожує, позивачу, через те, що він допомагає організації з захисту прав людини. Зі слів і ОСОБА_1, «Донзо» - це полювальники, які відносяться до етнічної групи маленьке, працюють найманцями при владі, для того щоб стримувати агресію під час мітингів, агітацій тощо.
Після того, як позивач провів опитування, до нього додому прийшли представники «Донзо», шукали його, але на той момент позивача не було вдома. Двері відчинив брат, довго представники «Донзо» не хотіли покидати будинок іноземця, але після тривалого часу все ж таки покинули, після чого позивачу зателефонував брат та повідомив його про те, що його розшукують та наказав йому не повертатись додому. Заявник 10 днів ховався у своїх товаришів в м. Конакрі, потім поїхав до матері в м. Дітін, де прожив п'ять місяців. Після чого повернувся в м. Конакрі, для оформлення паспорту та візи, в м. Конакрі особа проживала ще місяць, після чого покинув країну постійного проживання.
Проаналізувавши заяву, анкету та протокол співбесіди суд дійшов висновку, що в поясненнях позивача містяться розбіжностей, а саме відповідно до заяви від 28.09.2015 року, позивач вказує, що до нього додому приходили невідомі озброєні люди, при цьому як вбачається з анкети від 05.10.2015 року, позивач чітко називає переслідувачів «Донзо». У заяві від 28.09,2015 року, позивач зазначає, що після того, як до нього додому приходили представники «Донзо» на наступний день він дізнався про зникнення його товаришів, які також допомагали організації в проведенні опитування, згідно анкети від 05.10.2015 року особа вказує термін не наступного дня, а 10 днів. Також, слід зазначити, що особа заявляє про короткострокове повернення (1 місяць) до Конакрі для оформлення паспорту та візи, при цьому з матеріалів справи вбачається, що національний паспорт особа отримала 22.05.2012 року, а вибув з країни 13.11.2012 року, тобто з цього виходить, що особа проживала в м. Конакрі приблизно 5 місяців.
Метою звернення до підрозділу міграційної служби позивачем зазначено наступне: отримання документу, для легального знаходження на території України. При цьому з 2013 року позивач знаходиться на території України нелегально.
Крім того згідно протоколу співбесіди від 09.10.2015 року позивач вказує, що п'ять місяців проживала в селищі Дітін в безпеці, йому там нічого не загрожувало, але залишатись він там не бажав, тому що вважає, що йому з вищою освітою там не місце, до того ж там не має роботи.
Таким чином, суд дійшов висновку, що посилання позивача на переслідування з боку представників організації «Донзо», у тому числі намагання нанести якоїсь школи його життю, є вигаданими. Також з матеріалів особової справи позивача вбачається, що він тривалий час перед виїздом проживав в м. Конакрі, де не відбувалось ніякого переслідування.
Також позивач вказує, що будь-яких переслідувань за расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, він не зазнавав, жодних переконливих пояснень або підтверджень реального ризику бути підданим смертній карі, виконанню вироку про смертну кару, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню в адміністративному позові позивач не наводить.
Таким чином, наведена позивачем історія не має підґрунтя для отримання міжнародного захисту, окрім того він надав твердження, які відрізнялися від попередніх, наданих у заяві.
Зазначені обставини дають суду обґрунтовані підстави вважати історію позивача щодо причин неможливості повернення до Гвінеї неправдоподібною.
Аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні походження позивача можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину, додатково враховуючи відсутність будь-яких наявних збройних конфліктів.
Аналізом інформації з міжнародних правозахисних організацій можливо також дійти висновку, що соціально-політична ситуація в Гвінеї поступово поліпшується (доповідь Комісара ООН з прав людини за 2013 рік): http://www.refworld. org.ru/country,,,, GIN,,53341ebb4,0. html - 18.02.2015 - Сьогодні Рада Безпеки прийняв рішення продовжити на рік мандат Об'єднаного відділення ООН з миростроителъства в Гвінеї-Бісау (ЮНИОГБИС). Члени Ради привітали прогрес у зміцненні миру, безпеки і стабільності в країні. Вони закликали сили безпеки і оборони "повністю перейти під громадський контроль".
Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 29.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватись з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що обґрунтування позову та викладені ОСОБА_1 у матеріалах справи обставини, не містять жодних ознак наявності умов для визнання позивача біженцем.
09.10.2015 року за результатами вивчення матеріалів особової справи позивача відповідачем було складено вмотивований висновок щодо відсутності відповідно до Закону № 3671 обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та стосовно якого встановлено, що загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, передбачених п.п. 1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону обставин, у тому числі тих, що вказав позивач.
Позивачем до заяви про надання статусу біженця не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих доказів про факти переслідування в країні походження, які б слугували причиною його вимушеного від'їзду до України, позивач не надав, та таких, що заслуговують на увагу, пояснень не навів.
Як встановлено судом, позивачем не було надано до управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування на його батьківщині та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань. Натомість під час інтерв'ю позивач неодноразово стверджував, що будь-яких переслідувань за расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами він не зазнавав.
Матеріалами справи разом із наявною інформацією по країні громадянського походження заявника підтверджується відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
При таких обставинах, суд вважає, що дійсною причиною виїзду позивача із країни громадянського походження є економічна міграція та спроба легалізувати своє знаходження на території України через набуття статусу біженця.
Стосовно додаткової форми захисту, відповідно до п.13 ч.1 ст.1 Закону, характерною рисою такої категорії осіб є невідповідність критеріям статусу біженця з одного боку і неможливість повернення в свою країну через певні причини з іншого боку.
Відповідно до пункту 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" - особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Перевірка по країні походження вказує на відсутність загрози життю позивача, або інших критеріїв, які відповідають критеріям п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.71 цього КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать, що останній діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ч..6 ст.128, ст.ст. 158-163 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя М.М. Аракелян