ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]
27 січня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
у складі: головуючого - Кирилюк Г.М.
суддів: Качана В.Я., Желепи О.В.
при секретарі Архіповій А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зара Україна» про зобов'язання оплатити листок непрацездатності, нарахувати та сплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року,
встановила:
08.09.2015 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Зара Україна» ( далі - ТОВ «Зара Україна») оплатити листок непрацездатності серії АГІ №984150 від 08.09.2014 р., нарахувати та сплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері з неповнолітньою дитиною.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що в останній робочий день 08.09.2014 р. в ТОВ «Зара Україна», під час спілкування з юристами відповідача, з нею стався гіпертонічний криз, що змусило її звернутись до лікаря. З 08.09.2014 р. по 15.09.2014 р. вона перебувала на лікарняному. 24.09.2014 р. вона намагалася здати листок непрацездатності серії АГІ №984150 керівнику відділу по роботі з персоналом ТОВ «Зара Україна», проте остання відмовилась його отримувати. 01.11.2014 р. вона направила листок непрацездатності цінним листом, проте до цього часу його оплачено не було.
Крім того, при звільненні відповідачем не було виплачено їй компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як одинокій матері, за період з 23.02.2014 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, не повне з'ясування фактичних обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Свої доводи мотивує тим, що судом не взято до уваги ту обставину, що 08.09.2014 р. з 12.30 год. позивач за розпорядженням Генерального директора ТОВ «Зара Україна» Дробишева С.В. знаходилась у приміщенні офісу АО «ЮФ «ВасильКисіль і партнери», за адресою: м. Київ, бул. Б.Хмельницького,17/52 а. Після спілкування з представниками ТОВ «Зара Україна», які примусили позивача підписати Угоду про припинення трудового договору, ОСОБА_1 08.09.2014 р. о 15:30 год. звернулась за місцем проживання до лікаря, який проводив прийом хворих з 14:00 до 18:00 год. та відкрив листок непрацездатності з 08.09.2014 р. по 15.09.2014 р. Підтвердженням того, що цінний лист №0215402008241 з оригіналом листка непрацездатності було доставлено ТОВ «Зара Україна» 14.11.2014 р., є лист Генерального директора ТОВ «Зара Україна» від 14.11.2014 р.
Зазначив, що Угода про припинення трудового договору від 08.09.2014 р. не містить відомостей про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 23.02.2014 р., а тому посилання суду першої інстанції на умови вказаної угоди є необґрунтованими.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представники ТОВ «Зара Україна» Манойленко К.В. та Цвєткова К.В. просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов'язання ТОВ «Зара Україна» здійснити оплату листка непрацездатності серії АГІ №984150 від 08.09.2014 р., суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості, а також відсутності доказів на підтвердження тієї обставини, що вказаний листок було отримано відповідачем.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача сплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, суд першої інстанції виходив з доведеності тієї обставини, що позивач отримала вказану компенсацію в повному обсязі та у відповідності до умов договору.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч. 1 ст.19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч.1 ст.22 цього Закону допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач перебувала у трудових відносин з відповідачем з 23 лютого 2010 р. по 08 вересня 2014 року.
Угодою про припинення трудового договору від 08 вересня 2014 року, ТОВ «Зара Україна» та ОСОБА_1 погодили, що сторони припиняють трудові відносини за угодою сторін згідно з п.1 ст.36 КЗпП України. 08 вересня 2014 року є останнім днем роботи працівника (а.с.48).
Наказом №0000000174 від 08.09.2014 р. ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 08 вересня 2014 р. за погодженням сторін, п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.50).
Підпис позивача на вказаному наказі свідчить про те, що вона була з ним ознайомлена 08.09.2014 р. та в цей же день отримала трудову книжку (а.с.50).
Відповідно до табелю обліку робочого часу відповідача за вересень 2014 року, 08 вересня 2014 року позивачем було відпрацьовано 8 годин (а.с.51).
Згідно з відомістю нарахування коштів №610 від 08.09.2014 р. та платіжним дорученням №5282 від 09.09.2014 р. позивачу перераховано усі виплати, належні працівнику у зв'язку з припиненням трудових відносин, в тому числі заробіток за 08 вересня 2014 року.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 08.09.2014 р. було видано листок непрацездатності серії АГІ №984150, відповідально до якого остання була звільнена від роботи з 08.09.2014 р. по 15.09.2014 р. включно (а.с. 5).
Відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідне ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не можу ґрунтуватися на припущеннях.
Доказів того, що видача лікарняного листка 08.09.2014 р. відбулась не поза межами робочого часу позивача суду надано не було.
Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів того, що 14.11.2014 р. відповідачем було отримано цінний лист №0215402008241 з оригіналом листка непрацездатності, а представники ТОВ «Зара Україна» проти цього заперечують.
Копія квитанції від 14.11.2014 р. таким доказом не є, оскільки не містить відповідної інформації про предмет відправлення та адресата (а.с.42).
Не може бути належним доказом на підтвердження вказаної обставини й відповідь генерального директора ТОВ «Зара Україна» від 14.11.2014 р., яка містить посилання лише на звернення ОСОБА_1 від 24.09.2014 р., 01.10.2014 р. та від 11.11.2014 р. (а.с.26).
За відсутності належних та допустимих доказів того, що листок непрацездатності було відкрито позивачу до моменту припинення трудових відносин та, відповідно, отримано відповідачем 14.11.2014 р., правові підстави для зобов'язання останнього його оплатити відсутні.
Відповідно до ч.5 ст.32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» матеріальне забезпечення передбачене цим Законом, виплачується у разі, якщо звернення за його призначенням надійшло не пізніше дванадцяти календарних місяців з дня відновлення працездатності, встановлення інвалідності, закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, смерті застрахованої особи або члена сім'ї, який перебував на її утриманні.
З огляду на викладене, надання відповідачу дубліката листка непрацездатності серії АГІ №984150 25.01.2016 р., тобто через 1 рік та 3 місяці після відновлення працездатності, також не є підставою для задоволення позову у вказаній частині.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про відпустки» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері ( у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів ( стаття 73 Кодексу законів про працю України). За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Відповідно до ч.1 ст.24 цього Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Аналогічні норми передбачені ч.1 ст.83, ч.1 ст.182-1 КЗпП України.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що вона, як одинока мати, починаючи з 2010 року мала право на додаткову оплачувану відпустку.
На підтвердження вказаної обставини позивачем надано довідку Управління праці та соціального захисту населення від 25.01.2013 р. №03/13-в-1-294 про те, що ОСОБА_1 знаходиться у них на обліку та отримує допомогу на дітей одиноким матерям (а.с. 24).
Разом з тим, вказана довідка не містить інформації, з якого часу позивач має статус одинокої матері.
Доказів на підтвердження тієї обставини, що вказаний статус позивач має починаючи з 2010 року остання суду не надала.
Разом з тим, матеріали справи містять докази того, що своїм правом на отримання вказаної відпустки позивач почала користуватись починаючи з 2013 року.
Так, у відповідності до поданих позивачем заяв та виданих на підставі них наказів про надання відпустки, у 2013 році позивачем було використано 5 днів додаткової відпустки з 23.12.2013 р. по 27.12.2013 р., у 2014 році - 8 днів з 10.02.2014 р. по 14.02.2014 р. та з 11.08.2014 р. по 13.08.2014 р. включно.
Вказана обставина спростовується також змістом угоди про припинення трудового договору від 08.09.2014 р., відповідно до якої роботодавець додатково сплачує працівнику компенсацію за 30 днів невикористаної щорічної додаткової відпустки, наданої працівнику як одинокій матері, у розмірі 7 564 грн. 20 коп., що підлягає виплаті працівнику після утримання всіх податків і зборів, обов'язок по утримання і сплаті яких покладається на роботодавця чинним законодавством України ( п.5 угоди)(а.с.48).
Угодою також передбачено, що працівник погоджується, що виплати у зв'язку із припиненням трудових відносин, вказані у цій угоді, є повними та остаточними ( п.8 угоди) (а.с.49).
Враховуючи ту обставину, що при звільненні позивачу було компенсовано всі дні невикористаної додаткової відпустки за період 2013 -2014 р., а також додатково сплачено значно більшу суму компенсації, ніж передбачено чинним законодавством України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаних позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
Справа №22-ц/796/1943/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Сіромашенко Н.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.