03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а
Справа № 761/23915/14-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Савицький О.А.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9/2016 Доповідач - Шиманський В.Й.
27 січня 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - Шиманського В.Й.
Суддів - Семенюк Т.А., Кравець В.А.
при секретарі - Крічфалуши С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,-
Із вказаним позовом до суду позивач звернулась у серпні 2014 року.
Зазначала, що з 2005 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, а з 20.06.2009 року у зареєстрованому шлюбі. Наразі вони проживають в АДРЕСА_1. За час спільного проживання ними було придбано велику кількість предметів побуту та здійснено ремонт в зазначеній квартирі, внаслідок чого її ціна істотно збільшилась. У зв'язку з виникненням спору з відповідачем щодо поділу спільного майна подружжя, позивач звернулась до суду та просила визнати за нею право власності на Ѕ частину майна, в тому числі на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, а саме: ремонт квартири - 15 250,00 грн., м'який куточок - 6 500,00 грн., пральна машина - 2 500,00 грн., телевізор «Плазма» - 5 500,00 грн., килими 3х4 - 2 000,00 грн., шафа д/постелі - 1 500,00 грн., портьєри - 1 250,00 грн., люстра - 1000,00 грн., а всього на 35 000,00 грн. Також просила витребувати у відповідача правоустановчі документи на вищезазначену квартиру.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про скасування даного рішення та ухваленні нового про задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана надати ті докази, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приймаючи оскаржене у справі рішення суд виходив із вимог даної норми закону, зібраних у справі та наданих сторонами доказів, яким дав повну, всебічну та об'єктивну оцінку.
Судом вірно встановлено, що до 10.02.2009 року відовідач ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою особою ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 10.02.2009 року.
З 20.06.2009 року ОСОБА_4 перебуває у зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2.
З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтв про спадщину за заповітом НОМЕР_3 від 16.02.2007 року та НОМЕР_4 від 16.02.2007 року.
Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач просила визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, та Ѕ частину майна, серед якого м'який куточок, пральна машина, телевізор «Плазма», килими, шафа д/постелі, портьєри, люстра, та кошти витрачені на ремонт квартири, з посиланням на ту обставину, що вказані предмети побуту були придбані за спільні кошти подружжя у період з 2008 року по 2009 рік.
Відповідно до ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Так, відповідно до положень ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
У відповідності до ч.1 ст. 57 СК України не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Встановивши, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 було набуто відповідачем в порядку спадкування до укладення шлюбу з позивачем, відсутні підстави вважати вказане майно спільною сумісною власністю подружжя, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на Ѕ частину зазначеної квартири.
Що стосується позовних вимог про визнання права власності за позивачем на Ѕ частину іншого майна, а саме предметів побуту, слід зазначити наступне.
Згідно з ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11, при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Згідно з вимогами частин 1,4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, для визнання за позивачем права власності на частину в спірному майні, вона мала надати суду належні та допустимі докази того, що вона та відповідач не перебували у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Так, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, судом першої інстанції було встановлено, що меблева стінка «Аврора» та м'який куточок «Цезарь» були придбані відповідно до договору застави №3850 від 05.06.2006 року.
Телевізор було придбано відповідно до договору купівлі-продажу від 18.10.2007 року, укладеного між ТОВ «Реалмодел» та ОСОБА_4
Пральна машина була придбана 12.05.2007 року, що підтверджується гарантійним талоном.
Отже, зазначені предмети побуту були придбані відповідачем під час перебування останнього в шлюбі з іншою особою, а тому, у відповідності до вимог ст.74 СК України, зазначене майно також не може бути визнане спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що килими, шафа д/постелі, портьєри та люстра були придбані сторонами під час перебування у шлюбі, позивачем ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду надано не було.
Не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи і посилання позивача на проведення нею ремонту у квартири АДРЕСА_1, оскільки, як вбачається з акта від 22.09.2014 року, затвердженого начальником дільниці «Пакровська» ТОВ «Кийградсервіс», останній косметичний ремонт в квартирі зі слів власника проводився у 2007 році. Перевіркою виявлено, що в коридорі, вбиральні та в ванній кімнаті ремонтні роботи не проводились. В житловій кімнаті площею 26,6 м2 проводився косметичний ремонт із заміною шпалер на стінах та стелі, покриття підлоги із штучного паркету не мінялось. В кухні робоча стіна облицьована плиткою, на стінах замінено шпалери, поверх старого лінолеуму настелений новий.
Отже встановивши, що квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю відповідача, а заявлені позивачем предмети побуту для поділу майна подружжя були придбані ОСОБА_4 під час перебування останнього в попередньому шлюбі, тобто до 20.06.2009 року, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення позову суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про скасування заходів забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 10.12.2014 року.
Колегія судді відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та залишення ним поза увагою висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №17605/14-42, оскільки, з огляду на вимоги ст. 57 СК України, квартира АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю подружжя, а тому відсутні підстави для її оцінки.
Інші доводи викладені в апеляційній скарзі не дають підстав для скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
Таким чином, твердження апеляційної скарги про незаконність та упередженість судового рішення матеріалами справи спростовуються.
З огляду на викладене, оскаржене у справі рішення постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому це рішення не може бути скасованим з підстав що наведені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: