Апеляційний суд міста Києва
Справа № 22-ц/796/103/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Даниленко В.В.
Доповідач - Кабанченко О.А.
19 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Кабанченко О.А.
суддів - Рубан С.М.,
Желепи О.В.
при секретарі - Перетятько А.К.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 жовтня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договору недійсним.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6 жовтня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання договору недійсним.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим. Зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги доводи позивача та не надано їм належну правову оцінку, не застосовано положення Закону України «Про захист прав споживачів», Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, порушено норми процесуального права в частині забезпечення принципу змагальності сторін, оскільки судом відхилені клопотання позивача, що призвело до неповного та не всебічного з'ясування обставин справи, наслідком чого є ухвалення незаконного та необгрунтованого рішення. Зазначає також, що умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, і є підставою для визнання такого договору недійсним.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 14 травня 2008 року між позивачем та ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», було укладено кредитний договір №490069286 /а.с. 11-18/.
Відповідно до умов кредитного договору відповідач надав позивачу кредит у розмірі 15 534,59 доларів США строком до 14 травня 2015 року зі сплатою 14,5% річних на придбання транспортного засобу, а позивач зобов'язалась сплачувати суму кредиту рівними частинами, а саме у розмірі 295,00 доларів США, 14 числа кожного місяця, а також зобов'язалась сплачувати проценти за користування кредитом, неустойку та інші платежі, передбачені договором.
17 березня 2009 року сторони уклали договір №1 про внесення змін і доповнень до кредитного договору, та внесли зміни до розділу №1 «Базові умови кредитування» договору, виклали додаток №1 до договору в новій редакції, де змінено п. 9.1. розділу №2 «Загальні умови кредитування фізичних осіб» договору. Даний договір про внесення змін і доповнень є невід'ємною частиною кредитного договору /а.с. 5/.
У липні 2015 року позивач звернулась до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що кредитний договір був укладений з порушенням вимог чинного законодавства про захист прав споживачів - при підписанні договору відповідачем було порушено права позивача, оскільки договір за своїм змістом і текстом не відповідає вимогам законодавства України, інтересам та волі позивача, порушує її права та законні інтереси, що в сукупності тягне за собою недійсність укладеного правочину.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та недоведеності.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду, вважає, що він відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що зміст оспорюваного договору суперечить ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла на момент укладення Договору), оскільки ні перед укладенням Договору, ні протягом його дії, відповідач не повідомив позивача у письмовій формі про умови надання кредиту та не надав у повному обсязі інформації про умови кредитування, як того вимагає Закон, судова колегія відхиляє, зважаючи на те, що позивачем до позовної заяви було долучено докази, які спростовують дані доводи, а саме відомості про сукупну вартість кредиту, строк, на якій він наданий, відсоткову ставку - кредитний договір та додаток №1 до нього з графіком погашення кредиту, додаток з розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки до кредитного договору, а також інформацію у надрукованому вигляді про умови кредитування фізичних осіб банком з підписом позивача, яка є розділом другим кредитного договору, що свідчить про те, що відповідачем вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладанні договору були дотримані, порушень прав позивача, зазначених у ст. 21 цього Закону, допущено не було. ( а.с. 8-18).
Не погоджується судова колегія і з доводами скарги про те, що банк договором про внесення змін і доповнень до кредитного договору вніс до договору положення, які відповідно до ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими відносно позивача, оскільки містять умови про зміни у витратах позичальника, збільшення відсотку кредитування, дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, не визначено які суми на які рахунки зараховуються.
Так, з договору про внесення змін від 17 березня 2009 року вбачається, що сторонами була досягнута домовленість про продовження дії кредитного договору - дата остаточного повернення кредиту встановлена 14 травня 2018 року та додаток №1 (графік погашення заборгованості) викладено у новій редакції; змінено п. 2.7, у якому зазначено, що платежі з повернення кредиту та сплати процентів здійснюються на умовах договору та додатку №1 до нього, внесено зміни до п. 9.1 розділу №2 (загальні умови кредитування) щодо порядку нарахування процентів.
При цьому, позивачем не доведено, що дані зміни порушують її права, як споживача послуг банку, є несправедливими, містять зміни у розмірі процентів та інших витрат. У даних змінах відсутні умови, які надають право банку проводити зарахування на рахунки на розсуд банку, як на це позивач посилається у скарзі.
Необгрунтованими є і доводи апеляційної скарги про те, що судом порушено норми процесуального закону - безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань позивача про допит її у якості свідка, витребування розрахунку погашення заборгованості за кредитом, не дослідження оригіналів документів, копії яких надані нею та є в справі. Колегія суддів вважає, що у суду не було підстав для витребування розрахунку заборгованості, оскільки питання щодо нарахування заборгованості не є предметом розгляду в даній справі; клопотання про дослідження судом оригіналів документів в справі відсутнє; допит позивача в якості свідка за наявності доказів щодо правовідносин сторін при укладенні оспорюваного договору також, на думку судової колегії, не був необхідним, отже відмова у зазначених клопотаннях не призвела до неповного з'ясування обставин справи та не вплинула на правильність висновків суду.
З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 жовтня 2015 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: