АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа № 22-2207 Головуючий у1-й інстанції - Мирошниченко О.В.
Доповідач - Пікуль А.А.
27 січня 2016 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Пікуль А.А.
суддів Невідомої Т.О.
ЛевенцяБ.Б.
секретарі Бугай О.О., Ільченко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Скорик Людмили Володимирівни в інтересах Київського національного університету імені Тараса Шевченка на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 червня 2015 року у справі за позовом Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: Міністерство оборони України, про стягнення заборгованості за проживання у гуртожитку,-
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 червня 2015 року за безпідставністю заявленого позову відмовлено у задоволенні позовних вимог Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: Міністерство оборони України, про стягнення заборгованості за проживання у гуртожитку.
Не погодившись з рішенням суду, позивач через свого представника, Скорик Л.В., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, невірну оцінку наданих сторонами доказів, порушення норм матеріального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заявленого позову.
Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: представника позивача, Скорик Л.В., яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити, ОСОБА_8, його представника та представника Міністерства оборони України, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі - КНУ) районний суд виходив з наступного.
Відповідачі були заселені до кімнат АДРЕСА_1 на підставі договорів, укладених між КНУ та Міністерством оборони України.
Додатковою угодою №303/44-09 від 19.08.2009 року визначено порядок розрахунків за користування житловими приміщеннями у гуртожитку і розмір платежів.
Розмір плати за користування гуртожитком АДРЕСА_1 визначався наказами ректора університету: від 21 березня 2006 року № 184-32; від 30 грудня 2009 року №871-32; від 11 травня 2011 року №36532, та становив: у період до 1 січня 2010 року - 110 грн. на місяць за одне ліжко-місце, зайняте мешканцями, які не є співробітниками університету та членами їх сімей; з 1 січня 2010 року по 1 червня 2011 року - 282 грн.; з 1 червня 2011 року - 402 грн.
Згідно з п.3.2. додаткової угоди №303/44/09 від 19 серпня 2009 року у разі зміни цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та енергоносії, університет може змінювати розмір плати за проживання у гуртожитку з обов'язковим попередженням про це мешканців не менш ніж за місяць на підставі наказу ректора університету.
Позивачем не надано переконливих доказів, що відповідачі були у встановленому договором порядку попереджені про наступне підвищення оплати за проживання в гуртожитку.
Подані на підтвердження цього факту акти про оголошення інформації від 5 січня 2010 року та від 18 травня 2011 року відхилені районним судом, оскільки містять суперечливі дані щодо порядку ознайомлення осіб з текстами наказів та не узгоджуються з поясненнями представника позивача, поданими у судовому засіданні щодо порядку ознайомлення.
Позивачем також не доведено факту настання обставин, що слугували підставою для підвищення плати за тимчасове користування жилим приміщенням у гуртожитку у розумінні підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та енергоносії, що є обов'язковою передумовою для винесення відповідного наказу ректора про оплату за користування гуртожитками.
За встановлених обставин районний суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки районного суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог не в повній мірі відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Дана справа вже була предметом апеляційного та касаційного розгляду.
За правилом ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення (судом касаційної інстанції) є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Скасовуючи рішення районного та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за проживання у гуртожитку Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив наступне.
Згідно з п.3.2. додаткової угоди №303/44/09 від 19 серпня 2009 року, у разі зміни цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та енергоносії, університет може змінювати розмір плати за проживання у гуртожитку з обов'язковим попередженням про це мешканців не менш ніж за місяць на підставі наказу ректора університету.
Доказів інформування відповідачів щодо підвищення розміру плати за проживання у гуртожитку до 282 грн. на місяць за одне ліжко-місце на підставі наказу від 30 грудня 2009 року №871-32 матеріали справи не містять, обґрунтованість нарахування боргу за період з 1 січня 2010 року по 1 червня 2011 року, виходячи із указаної ставки плати за проживання у гуртожитку, судами не перевірено; доводи апелянта про те, що він не повідомлявся і про наступне підвищення розміру плати, не спростовано.
Судами не з'ясовано обставин, за яких збільшилася вартість послуг, що надаються у гуртожитку вищого навчального закладу (комунальні послуги, обслуговування обладнання гуртожитку, дезінфекція, дератизація, дезінсекція, поточний ремонт гуртожитку, прання та поновлення білизни тощо) саме особам, які не є студентами, аспірантами чи докторантами, враховуючи те, що наказом ректора від 11 травня 2011 року №36532 розмір плати за проживання у гуртожитку підвищено до 402 грн. на місяць за одне ліжко-місце лише для указаної категорії осіб.
Ураховуючи висновки і мотиви суду касаційної інстанції, які є обов'язковими, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Розділом третім додаткової угоди № 303/44/09 від 19 серпня 2009 року до договору №135 Про підготовку спеціалістів від 22 грудня 1997 р. (далі - Додаткова угода) урегульовано порядок розрахунків за користування житловими приміщеннями у гуртожитку і розмір платежів.
Відмовляючи у задоволенні позову районний суд виходив з того, що Позивачем не доведено факту настання обставин, що слугували підставою для підвищення плати за тимчасове користування жилим приміщенням у гуртожитку у розумінні підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та енергоносії, що є обов'язковою передумовою для винесення відповідного наказу ректора про оплату за користування гуртожитками.
Водночас, згідно з пунктом 3.2. цього розділу в разі зміни цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та енергоносії Університет може змінювати розмір оплати за проживання в гуртожитку з обов'язковим попередженням про це мешканців не менш ніж за місяць на підставі наказу ректора Університету.
При ухваленні рішення районний суд не врахував тієї обставини, що наявні у матеріалах справи накази ректора Університету: № 871-32 від 30 грудня 2009 року, яким з 01.01.2010 року оплата за проживання для категорії мешканців, до якої належать позивачі, встановлена у розмірі 282 грн. на місяць за ліжко-місце (т.1, а.с.15-17); № 365-32 від 11 травня 2011року, яким з 01.06.2011 року оплата за проживання для категорії мешканців, до якої належать позивачі, встановлена у розмірі 402 грн. на місяць за ліжко-місце (т.1, а.с.7-10), по-перше, згідно з Додатковою угодою є підставою для зміни розміру оплати за проживання в гуртожитку; по-друге, у встановленому законом порядку незаконними не визнавалися.
Одночасно у постанові від 25 лютого 2015 року у справі № 6-231цс14 за позовом Київського національного університету імені Тараса Шевченка про стягнення заборгованості за користування жилим приміщенням Верховний Суд України встановив наступне.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).
Умовами додаткової угоди до договору про підготовку спеціалістів від 22 грудня 1997 року, яка укладена 19 серпня 2009 року між КНУ ім. Т. Шевченка й Міністерством оборони України, передбачено, що розмір оплати за проживання в гуртожитку, згідно з калькуляцією, визначається на підставі наказу ректора.
У разі якщо строк дії договору закінчився, а особа, що заселена в гуртожиток на підставі такого договору, продовжує користуватися майном і отримувати послуги, на неї покладається обов'язок сплачувати за його користування в розмірах, у строки та в порядку, що були визначені договором, строк якого закінчився.
З огляду на викладені висновки Верховного Суду України у контексті обставин даної справи, у суду апеляційної інстанції немає підстав вважати, що підвищення розміру плати за користування гуртожитком було проведене Університетом з порушенням визначеного договором порядку.
Відмовляючи у задоволенні позову районний суд виходив також з того, що Позивачем не надано переконливих доказів, що відповідачі були у встановленому договором порядку попереджені про наступне підвищення оплати за проживання в гуртожитку. Подані на підтвердження цього факту акти про оголошення інформації від 5 січня 2010 року та від 18 травня 2011 року відхилені районним судом, оскільки містять суперечливі дані щодо порядку ознайомлення осіб з текстами наказів та не узгоджуються з поясненнями представника позивача, поданими у судовому засіданні щодо порядку ознайомлення.
Вирішуючи питання дотримання порядку зміни розміру оплати за проживання в гуртожитку в частині обов'язкового попередження про це мешканців не менш ніж за місяць, районний суд не врахував тієї обставини, що згідно з умовами договору оплата проводилася на підставі рахунків, які виставлялися відповідачам позивачем.
Так відповідно до умов додаткової угоди оплата за тимчасове користування житловим приміщенням та спожиту електроенергію проводиться самостійно сім'ями військовослужбовців, які проживають у гуртожитку, на рахунок Університету через установу банку на підставі рахунків, виписаних дирекцією студмістечка Університету не пізніше 15 числа наступного місяця за оплачуваним (п.3.4. Додаткової угоди).
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_8 підтвердив цю обставину і вказав, що рахунки на оплату за користування житловими приміщеннями виставлялися мешканцям щомісяця.
Отже про встановлений з 1 січня 2010 року розмір плати за п'ять ліжко-місць у загальній сумі 1 410 грн. (282 х 5) відповідачі безумовно дізналися при виставленні їм рахунку за січень 2010 року у лютому 2010 року.
Ураховуючи цю обставину у сукупності із визначеними Додатковою угодою строками виписки рахунків на оплату за проживання, відповідачі можуть вважатися такими, що були попереджені не менш як за місяць про збільшення загальної суми оплати з 550 грн. до 1410 грн. з 1 квітня 2010 року.
З огляду на викладене, виставлена позивачем заборгованість у розмірі 2580 грн. (1410 - 550 = 860 х 3 = 2 580 грн.) за період січень-березень 2010 року не може бути стягнута.
Про встановлений з 1 серпня 2011 року розмір плати за п'ять ліжко-місць у загальній сумі 2 010 грн. (402 х 5) відповідачі безумовно дізналися при виставленні їм рахунку за серпень 2011 року у вересні 2011 року.
Ураховуючи цю обставину у сукупності із визначеними Додатковою угодою строками виписки рахунків на оплату за проживання, відповідачі можуть вважатися такими, що були попереджені не менш як за місяць про збільшення загальної суми оплати з 1410 грн. до 2 010 грн. з 1 листопада 2011 року.
З огляду на викладене, виставлена позивачем заборгованість у розмірі 1800 грн. (2010 -1410 = 600 х 3 = 1800 грн.) за період серпень-жовтень 2011 року також не може бути стягнута.
Таким чином від загального розміру заборгованості слід відняти указані суми і до стягнення з відповідачів підлягає заборгованість у розмірі 47 553 грн. 32 коп. (51933,32 - (2580 + 1800)).
Наданий позивачем на підтвердження заявлених вимог розрахунок на вищенаведену суму є розгорнутим, містить відомості про щомісячно виставлені рахунки та розмір щомісячної фактичної оплати, розмір заборгованості визначений наростаючою сумою (т.1, а.с.49-53).
Його правильність відповідачами не спростована. Під час апеляційного розгляду ОСОБА_8 підтвердив суду, що він проводив оплату у розмірі 550 грн. щомісяця із розрахунку 110 грн. за одне ліжко-місце, підвищення плати до 282 грн., а потім до 402 грн. за одне ліжко-місце, вважає незаконним, однак накази про підвищення плати не оскаржував.
Посилання відповідачів на те, що ОСОБА_8 має пільги по оплаті житлово-комунальних послуг, не можуть бути прийняті апеляційним судом, оскільки правовідносини сторін не випливають із договору найму житла, а базуються на договорі між відповідачем і третьою особою. Указаний договір та вищезазначена Додаткова угода не містять положень щодо застосування пільг при оплаті за користування гуртожитком.
Подана представником відповідача, адвокатом Вороновим Є.Є. під час апеляційного розгляду заява про застосування позовної давності не може бути задоволена апеляційним судом з огляду на наступне.
За правилом ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
В даному випадку з матеріалів справи, зокрема, журналів судового засідання убачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_10 приймали участь у судових засіданнях у суді першої інстанції, при цьому заява про застосування позовної давності до суду першої інстанції відповідачами не подавалась. З огляду на викладене, підстав для застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду, після ухвалення рішення районним судом, немає.
За правилом ст.88 ЦПК при задоволенні позову на суму 47 553 грн. 32 коп. з відповідачів у рівних частинах підлягають стягненню на користь позивача понесені останнім судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у загальному розмірі 719 грн. 13 коп. (пропорційно до задоволених вимог з урахуванням мінімальної ставки).
Керуючись ст.303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Скорик Людмили Володимирівни в інтересах Київського національного університету імені Тараса Шевченка задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути солідарно з ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номерНОМЕР_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь Київського національного університету імені Тараса Шевченка, ЄДРПОУ 02070944, заборгованість по оплаті за проживання у розмірі 47 553 грн. 32 коп. (Сорок сім тисяч п'ятсот п'ятдесят три грн. 32 коп.).
Стягнути з ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номерНОМЕР_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, - по 239 грн. 71 коп. (Двісті тридцять дев'ять грн. 71 коп.) з кожного, на користь Київського національного університету імені Тараса Шевченка, ЄДРПОУ 02070944, в рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 719 грн. 13 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: А.А. Пікуль
Судді: Т.О. Невідома
Б.Б. Левенець